Благодійно-просвітницький аукціон мистецьких творів людей з обмеженими можливостями відбувся. Як і було заплановано – 16–17 жовтня в Києві на території Києво-Печерської Лаври.

Як на смаки наших співвітчизників, звиклих до того, що значне – це завжди політичне, аукціон – подія нібито й пересічна і, гадаю, більшість читачів буде здивована тим, що саме вона знайшла своє місце на першій шпальті газети. Однак, певна, за своєю значущістю, показовістю й драматизмом те, що відбулося, має силу вибухівки. І не лише соціальної, а й політичної потужності. Судіть самі.

Для нас, громадян посттоталітарних країн, проблема людей з обмеженими можливостями (інвалідів – так звикли ми називати їх позаочі й неофіційно) – одна з болючих граней загальносуспільної проблеми ставлення до Іншого як відмінного і в тій відмінності – рівного, необхідного й достойного поваги й шани. Інші грані цієї проблеми мають різні назви – релігійної або ж національно-етнічної толерантності (як поважного ставлення до представників інших конфесій і вір чи іншої етнічної належності), гендерної проблеми (як ствердження соціальної повноцінності людини незалежно від її статі), навіть проблеми доброго ставлення до всього живого. Цивілізований світ так само, як не допускає дискримінації за ознаками кольору шкіри, етнічного походження, статі, релігії тощо не лише в правовому, а й у побутовому сенсі, так він ставиться й до людей з обмеженими можливостями, – забезпечуючи їх повноцінне соціальне життя шляхом створення умов, які б ураховували їхні особливі потреби й можливості, інколи – можливості більші, ніж у пересічної людини. У цивілізованому світі такі люди – цілковито повноцінні громадяни суспільства. На жаль, Україна і в цьому сенсі робить лише перші кроки на шляху цивілізованості. Не завжди вдалі. 

Наш, український, світ – для середньої, стандартної людини, тієї, що має повний комплект рук, ніг, очей тощо, що добре бачить і чує. Для тієї, що не ризикує забитися, спускаючись крутими сходами, що добре бачить кольори світлофору й може уникнути коліс авто на проїжджій частині дороги, для тієї, яка рухається на своїх двох, а не в інвалідному візку. Він не пристосований для Інших, небезпечний і в цьому вже – дискримінаційний для них.

Ба більше. Ще з часів СРСР у нас зберігається ставлення до інвалідів як до людей, що «вийшли в тираж», і чия присутність у суспільстві в кращому разі майже непомітна людям без фізичних вад. Таке ставлення «проектується» й на їхню самооцінку: значну частину людей з обмеженими можливостями ця ситуація спонукає до самоусунення з активного соціального життя. А проте – не всіх. Більшість, усупереч байдужому ставленню до них суспільства, намагається Бути. Боротися за свою людську гідність, приносити користь іншим і в цій щоденній боротьбі здійснювати те, що не для кожного є підсильним.

І от тут повернімося до благодійного аукціону. На ньому були представлені унікальні художні й декоративні роботи, виконані на грані, а інколи й за гранню можливого. Світлі й радісні за своїм емоційним насиченням картини прикутих до постелі, чудові майстерні іграшки, зроблені незрячими, ажурні квіти ікебани, виплетені не руками – ні, ногами й губами!  ВИ – так змогли б? Це – мистецтво. Адже сенс мистецтва – в подоланні обмеження, у виході за межу.

Мета ж благодійного заходу була благородною й високою: показати, що люди з обмеженими можливостями – є, їхній світ – це наш світ, тільки сповнений буденного героїзму. І привернути, таким чином, увагу суспільства до його власних «обмежених можливостей», до  його світоглядної хвороби. А ще була й інша мета: кошти, виручені від продажу, мали піти на придбання гама-ножа – відсутнього в Україні медичного апарату, що міг врятувати життя людині, тяжко хворій Оксані Шаленко.  

 Організатором заходу виступило Київське об’єднання Конфедерації Вільних Профспілок України та Всеукраїнська організація інвалідів, до них долучилися Міжнародна жіноча організація «Жіноча громада» й громадська організація інвалідів «Разом». Про аукціон було оголошено в ЗМІ, розказано на прес-конференції в УНІАН. Він привернув увагу багатьох телеканалів і друкованих ЗМІ. Персональні запрошення з рук членів оргкомітету отримали дуже й дуже знані в Україні люди, серед них і ті, від кого особисто може залежати, чи зазнає змін на краще становище інвалідів в українському суспільстві й державі – політики, депутати Верховної Ради, підприємці й діячі культури.

Представники преси й телеканалів, присутні на аукціоні, довго не могли повірити власним очам і все питали: чи прийшли наші очільники, чи хоч надіслали своїх представників? Та їх, запрошених особисто, не було. Ані лідера опозиційної Партії регіонів Віктора Януковича, який всіх почує (а тут – недочув?), ані голови ВР Володимира Литвина, такого потрібного країні (виявилося – не всій), ані Ніни Карпачової, парламентського захисника прав людини (цікаво б дізнатися прізвище цієї захищеної людини)… Не було екс-спікера, лідера «Фронту змін» Арсенія Яценюка (мабуть на фронті йдуть запеклі бої за зміни), не було Сергія Тигіпка, який точно знає, що потрібно країні (видається, в переліку потрібного інваліди не присутні), не було екс-міністра юстиції, першого віце-спікера ВР і заступника голови Партії регіонів Олександра Лавріновича, національних поводирів і за сумісництвом діячів мистецтва Володимира Яворівського, Павла Мовчана, Івана Драча…

А от перший заступник міського голови Києва пані Ірена Кільчицька на аукціоні була. Тільки на іншому. На тому, де продавалися власноручні вироби нашої політико-інтелектуальної еліти – розписані свині, козли й барани. Ну, ясна річ, козли – це ближче до теми, це – значно важливіше, адже в них вкладено неабияку – елітну душу. 

Вони кличуть нас у світле майбутнє – усі разом і кожен окремо. З трибун і біг-бодів, з газетних шпальт і екранів ТБ вони переконують, що знають куди йти. Вони запевняють, що почують, побачать, врахують і змінять. Сліпі й глухі. 

Гірко, панове, гірко… Серед усіх запрошених знайшовся тільки один діяч мистецтв – оперний співак Олександр Федоренко, який прийшов на аукціон і залишався там до останнього, та одне  підприємство – Полтавський хлібокомбінат (ТМ «Живий хліб»), керівник  якого – Василь Гаврилюк, хоч і не зміг бути присутнім на заході особисто, однак надіслав подарунки для учасників-інвалідів. Відгукнулися й Міністерство праці та соціальної політики та Центр зайнятості, надіславши своїх представників і навіть зробивши певний фінансовий внесок на потреби людей з обмеженими можливостями. 

А що ж з аукціоном? Коли стало остаточно зрозуміло, що політиків, меценатів й навіть творчих людей-митців учергове й усіх скопом вразив напад духовної сліпоти, аукціон було розпочато без них. Аби задумане таке відбулося, аби безпрецедентний для України аукціон – був. Аби заявити – ми є, і ми – можемо! Єдиний проданий лот – лялька ручної роботи в національному вбранні. Рятуючи спільну мрію, її купив інвалід по зору...

От тільки гроші на лікування Оксани Шаленко – молодої матері двох діточок, коханої дружини й доньки зібрати так і не вдалося. І вже не вдасться – днями її не стало….

На фото: людина -легенда Микола Мацько розпочинає аукціон