Балаклава – унікальний куточок Криму, розташований на березі зігнутої мальовничої бухти, що привертає до себе увагу багатьох людей всього світу. Її ім'ям названі вулиці, бульвари і станції метро в Англії, Франції і Туреччини, населені пункти в Австралії і на острові Маврикій. Сама назва Балаклава виникло в XV столітті. Спочатку воно звучало Балик-Уве, що в перекладі з тюркської означає "садок для риб" - так охрестили Балаклавську бухту, турки, що відбили її у генуезців.

Виявляється, в Балаклаві можна ловити не тільки рибу, але й призи, і дипломи за прекрасні вірші. Родоначальницею такої традиції стала корінна балаклавка, абсолютно унікальна жінка – Любов Матвєєва. Ну, по-перше, вона представник рідкісної для жінки професії – морський штурман, плавала по морях і океанах. По-друге, прекрасна письменниця і взагалі, людина невгамовного громадського темпераменту. Член Міжнародної асоціації письменників-мариністів і баталістів (Росія), член Конгресу літераторів України, лауреат літературної премії ім. Л. Толстого, і, нарешті, почесний громадянин міста Балаклави. Сім років тому, вона організувала в Балаклаві Міжнародний поетичний фестиваль «Пристань менестрелів», який цього року відвідала авторка цих рядків.

Я не поет, але насолоду від двох днів, проведених у Балаклаві, одержала абсолютно поетичну. Два дні безперервного спілкування з більш ніж двомастами інтелігентних, розумних, талановитих людей - просто розкіш у наш час.

Фестиваль проводився у форматі «Поетрі-слем», тобто учасники не надсилали заздалегідь свої роботи, а привезли їх з собою і зачитували перед компетентними членами комісії. Працювали такі секції: любовної лірики (найбільша кількість учасників), громадянської, філософської, пейзажної, пісенної. Вірші, написані в стилі авангард, (в основному, цю номінацію представляла молодь), поезія для дітей, сатирична поезія, і рідкісний жанр поезії (вінки сонетів, рондо, монорими), присвята великому художнику.
Секції працювали одночасно, кожен вибирав собі номінацію за смаком. Я відвідала дві - громадянської лірики та філософської. Більше було не встигнути. Цікаво, що громадянську лірику представляли здебільшого літні чоловіки, що читали свої вірші на теми війни, мужності і патріотизму. Жінки-поетеси більше схилялися до філософії. Здивувала мене юна поетеса, яка зайняла перше місце в номінації «філософська лірика», Юля Котляр. Побачивши її вранці, я подумала: з такою зовнішністю, з такою фігурою їй на подіумі крокували треба, а не філософією займатися. Але тільки вона вийшла до столу журі і почала читати, відразу стало ясно - ось лауреат у номінації філософії. Той самий приклад, коли і обличчя, і одяг, і талант.
Перейдемо до офіційних повідомлень, з приводу події, що відбулася.

Отже:

Протокол нагородження лауреатів 7-го Міжнародного поетичного фестивалю «Пристань менестрелів» Балаклава, 27 червня 2010 р.

Почесний Диплом Конгресу літераторів України отримали: Л. Матвєєва; Є. Лисенко; І. Гудкевіч; Л. Дяченко; Л. Бетіна; Є. Сушко; Т. Смирнова, М. Хлистов. В. Миронов, І. Сидоренко, Л. Леоха.
Спеціальний приз Балаклавського районної Ради отримав Олександр Корж, м. Київ, голова Конгресу літераторів України.

Перші місця у номінаціях фестивалю:

Авангард – Гонтарєва Людмила

Патетика – Халаева Тетяна

Громадянська лірика – Акентьев Олександр

Філософська лірика – Котляр Юлія

Любовна лірика – Сушко Віктор

Пісенна лірика – Гончаров Володимир

Пейзажна лірика – Ларіонов Володимир

Сатирична поезія – Некрасовський Марк

Поезія для дітей – Головко Наталія

Рідкісний жанр поезії – Линник Андрій

Присвята художникам – Джималі Чочія

Загалом у фестивалі взяли участь 232 людини, 11 Творчих спілок із 27 міст Криму, України, Росії та Казахстану.

Творчі студії і «Майстер-класи» провели відомі поети з Криму, України, Росії, Казахстану. У рамках фестивалю пройшов «Круглий стіл» за участю представників відомих видавництв, журналістів з літературних газет і журналів, керівників Творчих письменницьких спілок. Пройшов Поетичний марафон і перекличка літоб'єднань з різних міст.

Від Одеського відділення Конгресу літераторів України, за дорученням його голови, Сергія Главацького, отчитувалася я, і маю сказати, що сама була вражена тим, що одесити, як в нас кажуть, таки да, за минулий рік досягли дуже великих успіхів у поточному процесі створення літератури.
Учасники фестивалю виступили на військових кораблях перед молодими призовниками, дали концерт для мешканців Балаклави. Здійснили екскурсію по історичних місцях міста, морську прогулянку на теплоході «Тамань». Купалися у відкритому морі, стрибаючи з борту «Тамані». Причому брали участь в цій дії навіть поетеси вельми поважного віку. Напевно, у творчих людей особлива аура, що надає сили здійснювати незвичайні для ординарних людей вчинки. Поклали квіти до пам'ятників Лесі Українки, Олександру Купріну. Передали в дар Балаклавській бібліотеці більше двохсот авторських книг.

Коротше кажучи, два дні, насичені спілкуванням, обміном професійними секретами, адресами та планами. Щодо секретів не перебільшення. Сама бачила, як дві поетеси захоплено розбирали вірші одна одної, оперуючи спеціальними поетичними термінами, даючи щирі поради колезі по поетичному цеху. Дуже корисною була зустріч видавців з літераторами, укладені при цьому попередні домовленості.

Більшість конкурсних творів прозвучали російською мовою, позначалося те, що традиційно Крим вважається російськомовною територією України. А мені найбільше сподобалися вірші українською, поетеси з Києва, Тетяни Метельової, що отримала відразу два дипломи в номінації філософська лірика:

За коханою стежиной

причаїлося безладдя.

Причаїлось, причаїлось –

Призвичаїлося…

І шепоче, мов скажене,

Що по смерті люди – браття,

Що розбурхане багаття

Вже завмерло,

мов померле,

В часі сталося.

За коханою стежиной

Спів осміяний полине

Серед гіркого полину

До загибелі.

Ти скажи, яка химера

Привела тебе до мене

Та розтала, мов примара,

В часі згинула.

Зачарован, ось. Та ніби

Сам, як згубна орхідея,

Білий в чорному зорієш

Попід стінами.

Зло чола торкнулось німбом,

Грають бубни…

Мамо, де я?

Не кидай мені надію,

Що зустрінемось!

Колисало море хвилі.

Тиша в грудях визрівала.

Визрівала, прозрівала, розривалася

Наче паморозь, застигло,

Що сплива, мов сніг розталий,

Що стогнало, мов конало, –

В часі сталося.

Тому що, в ньому і печаль, і надія. І воно, на мій погляд, написане в дуже тонкій національної манері, притаманній саме українській поезії.

Настане червень 2011 року. І знову злетяться в Балаклаву люди з незвичайною душевною організацією, одним словом, поети.