Ознака нашої так званої демократії – картання влади усіх кольорів та рівнів. Проте вона, «багатостраждальна», вже звикла на це не зважати. Тому непростим випробуванням є встановлення конструктивного діалогу з владою, та ще й на таку непопулярну в нашій країні тему, як захист безпритульних тварин.

Для успіху тут потрібно багато чинників. Серед них і поінформованість, а отже готовність суспільства до суттєвих змін. І загальне прагнення прогресивного людства до гуманізації. І роль особистості, і добрі зв’язки, і нарешті просто удача. Лише коли все це сходиться в певному місці і в певний час – можна розпочинати. А от добитися результатів у цьому складному процесі…

Поки що в Києві йдеться про перший рух до такого сприятливого повороту подій. Розібратись у ньому новачкові досить складно. Тут не обійтись без хронології та аналітики в огляді на минулі події.

Огляд ситуації

Аналізуючи пройдений шлях, слід пригадати, що справжня боротьба, яка призвела до революційних змін у столиці України з подальшим впливом на інші міста, розпочалася ще у 1995-1996 роки. Отже, двобій між силами захисників тварин та чиновників-кілерів триває вже близько дванадцяти років.

Основні етапи цього періоду: закриття шкуродерні в Пирогові та трансформація цієї фабрики смерті в справжній Притулок; звільнення директорки центру «Тварини в місті» Ніни Самофалової. Далі, реформація цього сучасного концтабору в його двійника з оманливою назвою «КП «Притулок для тварин» та призначення його директором Мирона Кучинського – чиновника ще більш єзуїтського, хитрого й хижого.

Протягом цього часу між радикально налаштованими захисниками тварин та міською владою точилася постійна конфронтація, але на жаль не давала ніяких результатів.

Голова О. Омельченко

Два терміни правління міського голови О. Омельченко полишили після себе гіркоту безвихідності. Автору (на той час кандидату в депутати під час виборів-2006) достеменно відомо, що ненависть електорату до цього одіозного градоначальника, окрім земельно-будівельного питання, мотивувалася також і його впертим небажанням припинити практику винищення тварин. То ж варто таки політикам враховувати цей чинник, як то роблять народні обранці в розвинених країнах, не побоюючись уславитися екстремалами.

Омельченко з особливою завзятістю старався «вичистити» місто від тварин – до Паски, до Трійці, до Дня перемоги, до Дня Києва, ще й напередодні Євробачення, щоб показати іноземцям: в нас це питання вирішено, і гуманно, бо ми – нація милосердна!

Саме за його, Омельченка, благословенням запровадилися чинні фінансові схеми у структурі державних гицелів. Ці схеми спричинили шалений зиск чинушам, що нарощували жирок аж допоки їхнє сумління досягло стійкого рівня атрофії.

Голова Л. Черновецький

Зміна влади – завжди надія. Однак захисникам не довго довелося думкою багатіти. Кожна громадська організація з захисту тварин принаймні тричі направляла листи до Л. Черновецького. Зокрема, лише від нашого Київського міського товариства захисту тварин таких листів було передано чотири (два офіційно, решта – через VIP-персон, наближених до міського голови).

Зрештою міський голова прореагував: у скромній замітці в «Газеті по-києвськи» (червень 2006 року) йшлося про те, що Леонід Михайлович знає про жахливе положення тварин… від прихожанки церкви, куди він ходить. Завдяки цій прихожанці (а не офіційно зареєстрованим листам від громадських організацій!) він нарешті збагнув, що тваринам живеться погано і про це треба поговорити на громадських слуханнях.

Громадська рада

Проте зі слуханнями не поспішали... Хитрий як лис директор служби відлову М. Кучинський одразу постелив собі соломки у вигляді започаткованої Ільїнським (його формальний начальник і однодумець з природоохоронного управління) так званої Громадської ради. До цієї організації увійшли: Товариство «Захист» (Л. Агафонова – О. Петручок), Молодіжна ліга (І. Терещенко), Ясногородський фонд (О.Мєзінова) та Д. Гура, що успадковала притулок на Деміївці. Очолив Громадську раду І. Сулімов, який займається комерційним розведенням догів, хоча його організація зареєстрована як громадська, тобто неприбуткова.

Ці «захисники тварин» обрали досить дивний шлях боротьби проти масового винищення кішок та собак – «співпрацю» з шкуродерами заради порятунку тварин, і підтримували доволі панібратські стосунки з владикою гицелів М. Кучинським. Коли борців за права тварин просто не пускали до «притулку» в Бородянці, тих приймали залюбки: ще б пак, адже вони були постійними клієнтами, викуповуючи приречених собак! Картина майже загальної благодаті: і гицелі ситі, й «захисники» мають привід похвалитися своїми добрими вчинками; їх не хвилює, що їхній «партнер» щорічно винищує понад 16 тисяч безпритульних собак, не рахуючи котів.

Тішачися тим, що їхнє вміння «домовлятись» (цю моду започаткували українські політики кримінально-номенклатурного типу) дає можливість рятувати якусь мізерну кількість тварин, ця категорія захисників дала Мирону Кучинському сильний, як він сподівався, козир: громадські слухання на тему тварин загубилися в масі інших, начебто важливіших питань. Сама ж Громадська рада справно продовжувала свої засідання, створюючи позитивну характеристику для головного ката безпритульних тварин: мовляв, він знаходить порозуміння з захисниками тварин – отже він сам ніхто інший, як захисник тварин! В нього навіть і притулок є у Бородянці.

Розмежування

Така тісна дружба «захисників» з ворогами тварин №1 не могла не обурювати борців за права тварин, які упродовж десятиріч боролися проти безкарної практики вбивства собак і кішок. І раніше дуже неоднорідний, рух на захист тварин розколовся під цим впливом: з одного боку Громадська рада в коаліції з Кучинським, з другого – малочисельний гурт опозиції.
Несподіваним позитивним наслідком цього стало ідейне поєднання Київського міського товариства захисту тварин (А.Серпінська) з Міжнародним товариством захисту тварин «SOS» (Т.Тарнавська).

На полі – нові гравці

Мабуть, Кучинський розраховував, що зможе й далі замилювати очі владі й громадськості своєю показовою дружбою з горе-захисниками тварин. Однак наприкінці 2006 року ситуація дещо змінилася. З Європарламенту Л. Черновецькому надійшов лист від 90 депутатів, які вимагали відповіді: коли нарешті припиниться діяльність ганебної «будки» у Києві. Хотілося б вірити, що цей інцидент (а скоріше – ціла низка подібних) звернув нарешті увагу міського голови до цього питання. Адже досі він характеризував його як не найважливіше й обіцяв зайнятися ним після вирішення усіх людських (чи це взагалі можливо?..)

І ще одна випадковість уможливила вирішення цього питання. У січні 2007 року заступник міського голови Ірена Кільчицька побачила нетиповий для телебачення, зовсім не розважальний сюжет, присвячений темі безпритульних тварин. Пані Кільчицька поставилася до проблеми з невластивою посадовцям уважністю і прийнялася за детальне її вивчення. Для цього вона залучила як консультанта відомого борця за права тварин Тамару Тарнавську, яка практикує у своєму Притулку в Пирогові (колишня, з її допомогою закрита, шкуродерня) позитивний досвід Заходу в цьому питанні. Кільчицькою також було створено робочу комісію з питань проблеми безпритульних тварин, до якої увійшли вже відома нам Громадська рада, товариства з захисту тварин (КМТЗТ, «SOS»), фахівці з ветеринарного управління м. Києва та журналісти, що багато років поспіль висвітлюють тематику взаємин людини з тваринним світом – Вікторія Ярош та Анжеліка Комарова.

Вбивство не ефективне

Уже сьогодні можна говорити, що 2007 рік ознаменувався для захисників тварин як поворотний. Під час комісій як на долоні була видна позиція кожного. Дуже радісно спостерігати, що пані Ірена при всій своїй принциповості та гарячій вдачі схилилася саме на бік радикально налаштованих захисників тварин. (Можливо, слово «радикальність» викликає у декого досить негативний відтінок, то ж вимагає уточнення. Радикальність полягає в безкомпромісно чесній позиції стосовно тварин. Звання захисника прав тварин виключає будь-які партнерські контакти з п. Кучинським та його приспішниками. Бо це звичайнісінька зрада самих тварин).

Пані Ірена, яка звикла зважувати всі аргументи, детально вивчила ситуацію й зрозуміла, що система Кучинського не лише ганьбить імідж нашої столиці в очах шанованих людей з Заходу та громадян України, а й є абсолютно неефективною. Це, наче теорему, доводить саме життя. Адже проблема залишається, незважаючи на люту кількість відловлених та винищених тварин. Схема «піймай та вбий» є настільки неефективною, що цього не можна не помітити. Якщо «не помічає» Кучинський – значить, у нього своя мотивація. Враховуючи щедре бюджетне забезпечення (3 млн. 200 тис. грн. лише за останній рік) ця мотивація цілком зрозуміла.

Сказ – зручний козир шкуродеру

уже на третьому засідання пані Ірена визначилась і озвучила свою позицію: вона не бачить сенсу в роботі цього посадовця. Вся його служба також вимагає негайного реформування. Коли Кучинський відчув себе загнаним в глухий кут, він вдався до свого звичайного козиря – сказу. Треба сказати, що у Києві випадків цієї небезпечної хвороби не можуть пригадати навіть прискіпливі лікарі з санепідемстанції та ветуправління. А от у Київській області – будь-ласка. Там же бігають лиси, які скаженіють на замовлення гицеля-посадовця саме в той момент, коли його професія викликає сплеск роздратування в суспільстві.

Чи ж був той скажений лис взагалі – велика загадка. Авторові довелося поїхати в дачне селище Бабинці, де відбувалися відстріли собак – не скажених, а так, про всяк випадок. Дозволу на той відстріл директор Бородянського відділення УТМР (українське товариство мисливців та рибалок) Микола Григорович Шишкін мені не показав, обіцяв вислати електронною адресою, та чомусь забув це зробити. А в процесі розмови з цим собачим термінатором з’ясувалося, що вони з Мироном добрі друзі. Хто його зна, чи ж був той сказ, чи то просто чоловіча дружба взяла гору над здоровим глуздом та елементарною цивілізованістю.

У період сказу, оголошеного в Бородянці, Бабинцях та інших населених пунктах Київської області, продовжував вестися інтенсивний відлов у м. Києві. Київська область, за цвітастими термінами нашого єгеря, було проголошено «зоною лиха», проте тварин з Києва (де сказу немає!) завозили до Бородянки. Так чому ж у те «лихо» везуть здорових київських собак? Ніхто з чиновників не відповів на це запитання.

Мені доводилося звідусіль чути скарги (вони також надходили в письмовому вигляді до КМДА) про те, як люди не можуть забрати з «будки» своїх власних собак. Уявіть собі почуття людини, яка знає, що її пес перебуває у найстрашнішому для собаки місці, звідки не повертаються здоровими або не повертаються взагалі! А допомогти йому хазяїн не може, бо на перепоні в нього – приземкувата постать короткошийого чинуші з написом «сказ» на лобі. Яке бажання виникає у нормальної людини при такому знущанні і над собакою, і над собою зрештою? Правильно.

Співпраця зайшла надто далеко

Яку ж треба мати моральність, щоб стати на захист Кучинського. Однак горе-захисники вирішили... взяти гицеля-ветерана на поруки! З одного боку вони обливають брудом «радикалів», розповсюджуючи про них чутки на рівні трамвайного скандалу, з другого – тишком-нишком підписують листа на підтримку «вельмишановного Мирона Володимировича».

Чим же так милий Кучинський зокрема лідерці Молодіжної ліги? Вона ж наче б то хоче добрих змін для безпритульних, ось і проект запропонувала про масову стерилізацію тварин з подальшим їх відпусканням під нагляд опікунів?..

Тут треба нагадати, що цю систему було запропоновано ще в далекому 1997 року, зокрема, автором статті. Та й це було, як пізніше з’ясувалося, винаходом велосипеда: система вже працює в багатьох європейських країнах, а в Україні – в окремих містах (Одеса та Бердичів). Оприлюднювало подібний проект свого часу і Київське міське товариство захисту тварин. Та врешті-решт, гарними ідеями ділитися не шкода, аби ж вони запрацювали.

Цитати та повідомлення з першоджерел

Зрештою, на 5-му засіданні Комісії з питань безпритульних тварин, яке відбулося 29 травня 2007 р., з вуст Ірени Кільчицької прозвучало вже майже декларативно: «Ми переходимо до масової стерилізації та влаштування тварин». Браво, Ірена! Тепер триватиме пошук місць для перетримки тварин після операції; вже рекомендовано, та ще не погоджено 5 ветклінік. Місця для перетримки запропонували у своїх притулках Ася Серпінська у Гостомелі та Тамара Тарнавська у Пирогові.

Та це ще не все. Під час карантину у КП Кучинського працювала комісія фахівців, які виявили в діяльності цього комунального підприємства цілу низку порушень. Якщо Кучинський не зможе аргументовано їх пояснити – буде оголошено конкурс на заміну вакантної посади директора КП «Притулок». Це також цитата Ірени Кільчицької.

«Це повинна бути людина, яка перш за все любить тварин. А Кучинский, аби виправдати себе, то вимагає створення нових законів та статутів, а там де є закон, він його не виконує», – заявила Людмила Вікторівна Качурова, новий начальник управління охорони здоров’я м. Києва. З позицією Ірени Кільчицької щодо курсу на стерилізацію погодилась і начальник ветеринарного управління м. Києва Людмила Олійник.

На комісії також торкалися комунальних тарифів на тварин. Це питання зараз найбільш хвилює власників домашніх кішок та собак, особливо тих, хто адаптував у своєму тісному помешканні кількох підібраних на вулиці бідолаг. Тема тарифів на тварин вже підіймалася першим зампредом КМДА Анатолієм Голубченком (саме тим, що протискував і тарифи на комунальні послуги) на апаратній нараді. Головного лобіста прав тварин Тамару Тарнавську туди «забули» запросити, хоча в списку вона була. Суттєво зазначити, що цю ініціативу підтримали вже знайомі читачу «Захист» (Агафонова/Петручок) та Молодіжна ліга (Терещенко). Цю інформацію надала Ірена Кільчицька, яка була проти поборів з власників собак.

Сьогодні «радикали» в особі президента «SOS» Т. Тарнавської передали листа з вимогою скасування тарифів на підставі того, що вони не відповідають чинному законодавству України.

І нарешті останнє: пані Кільчицька оголосила, що в першій половині липня відбудуться громадські слухання з питань: 1) безпритульних тварин; 2) комерційного використання диких та екзотичних тварин.
Відтепер очікуємо реалізації усіх добрих починань Ірени Кільчицької – звичайно, при безпосередній участі радикального крила борців за права тварин.