Моє голодування. Чому я вирішила це зробити
18 травня 2011 року відбулося розширене засідання Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики. На цьому засіданні Комітету Група Зацікавлених Невігласів та Дерибанщиків домовилася влаштувати в Україні правову та гуманітарну катастрофу шляхом внесення у ВР так званого «полегшеного» варіанту Житлового Кодексу.
«Скільки можна вовтузитися з цим документом, – за словами очевидців, заявив голова профільного комітету Верховної Ради Володимир Рибак. - За більше ніж 10 років роботи над новим Житловим Кодексом це вже його 17-та редакція. Всі покоління Верховної Ради хотіли прийняти його. Він мені теж сто років не потрібен, як і тим, хто його критикує. Але приймати треба».
Геніально, еге ж? Для того, аби бабуся не дізналася, що ми зжерли всі цукерки, ну-мо, треба підпалити квартиру! Для того, аби суспільство не обурювалося, що ми 10+ років займалися казна чим і розпиляли під це діло стопіццот лімонів бабла - треба-таки зробити законом те смердюче лайно, яке ми наваяли!
Можливо, комусь така причина для голодування, як загроза ухвалення Житлового Кодексу, здасться надуманою та не вартою уваги. Спробую пояснити, чому це не так; чому це хіба не єдиний привід, який міг сподвигнути мене на таку акцію.
...Існують речі та явища, катастрофічність яких спочатку не помітна нікому, окрім фахівців. Тим більше, якщо “песець підкрадається непомітно”, тобто, якщо катастрофа настає не відразу, а в середньо- або навіть довгостроковій перспективі. Саме такою “бомбою уповільненої дії” і є той Житловий Кодекс, який збираються втихаря протягнути через друге читання та ухвалити в цілому безпосередньо перед парламентськими канікулами Рибак та Ко.
Багато років я робила все, аби донести до суспільства інформацію про цей людожерський Кодекс; здавалося б, після останніх акцій протесту його таки вирішили “відкласти у довгу шухляду”, а і перспективі — й “поховати”, однак... Лобісти цього Кодексу-Катастрофи просто приспали пильність громадськості, і вже знаходяться за пів-кроку до своєї мети — натоптати свої кишені величезним бабліщєм, ціною жахливих наслідків для суспільства.
Це голодування є виключно моїм особистим актом самурайського натхнення. Адже самурай ніколи не відмовляється від мети лише з мотивів її недосяжності. Я буду дуже щасливою, якщо колеги-юристи таки змусять себе прочитати проект ЖК та підтвердять мої висновки про те, що його ухвалення занапастить правову систему України. Я буду щасливою, якщо хоча б частина суспільства прозріє, оговтається та спроможеться хоч на якийсь протест проти цього законотворчого одоробла.
Ну і, звісно, якщо у мене нічого не вийде, і катастрофа таки станеться — я зможу З ЧИСТОЮ СОВІСТЮ казати сакраментальне: А Я ПОПЕРЕДЖАЛА!!!
Ситуація є тим більше прикрою, що у Верховній Раді зареєстровано цілком прийнятний, як для першого читання, законопроект № 8474 (поданий — сюрприз, сюрприз! - Кабміном Азарова!!!) Шизофренія, як і було сказано... Гадаю, зайве казати, що вказаний законопроект та проект ЖК на читанні — є взаємовиключними.
Але якщо навіть на моє голодування ніхто не зверне увагу, мені буде простіше пережити голосування по проекту ЖК, знаючи, що особисто я зробила абсолютно все і навіть більше, аби запобігти цьому. Тому що фізичні відчуття під час 6-тижневого голодування — це дитяче лопотіння на галявині в порівнянні з тим болем, який я відчуваю, дивлячись на успіхи лобістів ЖК та повну бездіяльність і фактично мовчазну згоду громадськості з тим, що об неї вкотре витерли ноги спритні шахраї-політикани. Я, можливо, й програла свою епічну битву проти ЖК, але не хочу здаватися без останнього бою, і тому мені залишився лише такий спосіб привернення уваги до цієї проблеми.
Якщо розглядати проблему ширше, то мушу зауважити, що відсутність негайних реформ в ЖКГ безумовно і невідворотно призведе до доволі швидких трагічних наслідків, оскільки “запас міцності” житлово-комунальної інфраструктури країни фактично вичерпано.
Категорично стверджую, що ніякі “покращення вже сьогодні” неможливі як мінімум без формалізації багатоквартирних будинків як цілісних майнових комплексів, разом з прибудинковою територією; з визначенням ідеальних часток кожного приміщення, без впровадження фактично неіснуючих нині алгоритмів прийняття колективних рішень та врегулювання суперечок між співвласниками неподільного майна, та відкриття доступу до інформації про особи співвласників багатоквартирних будинків.
Констатую також, що практично нічого для вирішення зазначених проблем наразі не лише не робиться, а навіть і не планується. Адже ті, хто розуміється на проблематиці, або не мають владно-розпорядчих повноважень, або... мають бізнеси, які ґрунтуються на існуванні цих проблем.
Безумовно, зрозуміти проблематику та проникнутись нею може лише незначна частина суспільства, яка має відповідну освіту та/або розумові здібності. Але і цієї незначної частини суспільства було б достатньо, якби всі ті, хто може зрозуміти проблематику, дали собі працю просто вивчити матчастину. На жаль, мої успіхи у вмовлянні на це спроможних людей наразі мінімальні.
Ну, і щоб два рази не вставати. Крім привернення уваги до людожерського проекту ЖК, я хотіла б привернути увагу громадськості до ще більш людожерського та прекрасно існуючого на даний момент нормативного акту — так званої Інструкції про примусове годування. Пане Лавринович! Не чекайте, поки цей жах стане актуальним саме для вас — скасуйте її зараз!
Детальніше про голодування як таке та про зазначену Інструкцію можна прочитати в статті лікаря Олексія Галімського “Примусове годування ув’язнених як форма катування”
PS. Умови мого голодування надзвичайно прості: шість повних тижнів абсолютно без їжі, лише на воді. Щодня писатиму звіт про своє самопочуття та про діяльність протягом дня. Якщо лобісти відмовляться від своїх планів зробити проект ЖК законом та зруйнувати цим країну — голодування припиняється.
Ось деякі мої матеріали про проект Житлового Кодексу:
Новий Житловий Кодекс повертає в Україну рабовласницький лад.