Я ВСЕ Ж ВІРЮ!

Бо Конфуцій вчив, що наш найбільший тріумф не в тому, що ми ніколи не падаємо, а в тому, що ми підводимося і йдемо далі.

Я вірю, що мій батько Віталій, мій дід Іван, мій прадід Василь не просто передали мені і моїм двом синам прізвище Луценко, але й зобов’язали бути вільними людьми із почуттям власної гідності у будь-яких випробуваннях.

Я вірю, що весільні вишиванки моїх батьків, українська школа і львівський політех виховали мене українцем, зобов’язаним відстоювати своє природне право на своїй землі.

Я вірю, що лідерська участь у політичній боротьбі від «України без Кучми» до Помаранчевої революції вимагає від мене не відступати в боротьбі за вільну демократичну Україну.

Я вірю, що сотні тисяч рук, які я потиснув на виборах і в звичайні дні, означають наказ на спільну з Юлією Тимошенко боротьбу проти влади злодіїв і брехунів, які вкрали у нас державу.

Ті, хто замовив показову розправу наді мною і Юлією, змусили нас стати прикладом і навіть символом спротиву бандократії.

Час, проведений у тюрмі, був важким випробуванням і для нас, і для наших сімей. Не легше буде і в наступні роки.

Але навіть такою ціною ми приймаємо цей виклик. І я не тільки вірю, а гарантую – нас не зламати.

Перемога буде за нами.

Слава Україні!

Юрій Луценко

16.02.2012 р.