27 червня 2012 року напередодні Дня Конституції України відбувся круглий стіл «Українська мова на Донеччині: сучасний стан і перспективи».

Виголошені на круглому столі виступи, в яких проаналізовано сучасний проблемний стан з українською мовою у сфері освіти, культури, ЗМІ, реклами, засвідчують, що в Донецькій області на 21 році Незалежності України проявилась тенденція до скорочення функціонування української мови як державної. У Донецькій області чинною владою почалася ліквідація так складно відроджених україномовних шкіл (школа № 111 м. Донецька; шкіл №№ 3, 27, 100 м. Макіївки). Батьки змушені відстоювати право своїх дітей на навчання державною мовою в державі Україна в судах! Вищі навчальні заклади, технікуми, ПТУ працюють й досі в основному російською мовою. І, хоча в школах області 48,4% школярів навчаються українською мовою, вони позбавлені можливості продовжити своє навчання у ВНЗ, технікумів чи ПТУ державною мовою.

Не зважаючи на певні мізерні позитивні зрушення, здійснені всупереч, а не завдяки владі, українська мова як державна утверджується на Донеччині з великими труднощами, надто повільно і нерівномірно в різних сферах.

Із 1058 загальноосвітніх шкіл області тільки 402 – з українською мовою навчання, 478 – двомовні та 178 повністю працюють російською мовою. Найгірша ситуація в м. Донецьку, де україномовних шкіл тільки 18, з російською мовою навчання 70, двомовних – 63. Причому доля 18 україномовної школи (№ 111) залежить від Вищого Адміністративного Суду України, куди подала касацію російськомовна Донецька міська рада. Навіть не в усіх містах Донеччини відкрито українські школи, а отже, й досі не забезпечується право українців, яких в області 56,9 %, на навчання рідною мовою. Немає шкіл з українською мовою в містах Ждановка, Кіровське,  Ясинувата. У порушення чинного законодавства працюють російською мовою школи-інтернати, сирітські будинки. За роки незалежності України не відкрито жодного технікуму, училища, спеціалізованої школи з українською мовою навчання. Вищі навчальні заклади продовжують готувати для нашої держави спеціалістів, для яких українська мова залишається недостатньо засвоєною. Винятком є Донецький національний університет, у якому на факультетах ще існують паралельні групи з українською мовою викладання.

Мешканці Донецької області не мають змоги читати українською мовою газети й журнали, в більш ніж 2000 кіосків «Союздруку» та тисячах приватних їх не продають. Позбавлені навіть права купити газету уряду «Урядовий кур’єр» та газету Верховної Ради України «Голос України» хоча б російською мовою. Донеччан ізолювали від решти України! Із 1240 друкованих видань в області тільки 4 українські, з них лише одна обласна газета «Донеччина». Газети облради та облдержадміністрації та рад інших рівнів виходять в порушення Конституції України російською мовою. Публічні виступи державних службовців, реклама, оголошення, вивіски, оформлення банківських документів тощо здійснюються винятково російською мовою. Назви вулиць і площ оформлено російською мовою. Тільки до Євро-2012 на перехрестях вулиць появились покажчики двома мовами – українською і англійською, а таблички на будинках – винятково російською. Вулиці і площі продовжують називатися іменами комуністичних діячів.

В обласній раді, міських, районних та сільських радах депутати, в Донецькій обласній та районних державних адміністраціях, в судах, міліції, прокуратурі керівництво послуговуються не державною українською мовою, а винятково російською. Керівниками влади в Україні і на Донеччині різних рівнів розповсюджується неправда про 20 млн. росіян в Україні (з інтерв’ю прем’єр-міністра України Миколи Азарова), придумуються неіснуючі  терміні – «російська мова, загальновживана на території м. Донецька» (з відповіді Донецького міського голови), «русскоязичноє населєніє», владою фальсифікується дата заснування м. Донецька, щоб виправдати використання виключно російської мови як єдиної на Донеччині всупереч Конституції України. Насправді датою заснування м. Донецька (козацької, україномовної Олександрівки) є 1779 рік. Саме козаки після зруйнування Катериною II Запорізької Січі в 1775 році заснували в 1779 Олександрівку – майбутній Донецьк та інші поселення Донеччини, а не Джон Хьюз, який приїхав сюди аж в 1869 році, через 90 років. На Донеччині за переписами:

1. 1926 р.: українців – 61,61%, росіян – 24,67% (українців та росіян разом 86,28%, національних меншин – 13,72%);
2. 1959 р.: українців – 55,6% 9, росіян – 37,6% (українців та росіян разом 93,2%, національних меншин – 7,8%);
3. 1979 р.: українців – 51,9%,; росіян – 43,2% (українців та росіян разом 94,1%, національних меншин – 5,9%);
4. 1989 р.: українців – 50,75%, росіян – 43,65% (українців та росіян разом 94,40%, національних меншин – 5,6%);
5. 2001 р.: українців – 56,9%, росіян – 38,2% (українців та росіян разом 95,1%, національних меншин – 4,9%).

Кількість українців та національних меншин зменшувалась на Донеччині за СССР, а кількість росіян у той час за їх рахунок збільшувалась. Ось так примусове зросійщення, яке в СССР називалось злиттям націй, продовжуючи практику обмосковлення України царем Петром I у 1720 році, ламали хребет українству та національним меншинам на Донеччині, в тому числі під час Голодомору, що є незаперечним.

 Паралельно з винищенням українців на Донеччині знищувалась українська мова в усіх сферах суспільного життя, бо, як відомо, нації самі по собі не вмирають – у них просто відбирають мову.

МОВА ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ. Іншими словами відбувалось нищення всіх національних організмів, крім російського.

Ось як, наприклад, знищувалось навчання українською мовою на Донеччині: якщо в 1932/1933 н.р. 79% школярів Донеччини навчались українською мовою, то в 1945/1946 навчальному році кількість українських шкіл уже становила 66%.

 У шахтарській столиці – Донецьку на переломі 1960 – 1970 р.р. закрили останню школу з українською мовою навчання та дитячий садочок.

Не зупинила цей процес і перебудова – школи з українською мовою навчання продовжували примусово переводити на російську. Ось так злочинно, безкарно асимілювали українське населення та національні меншини на Донеччині.

         Процес русифікації і дикого придушення прав і свобод українців на Донеччині припинився тільки з прийняттям Закону УРСР «Про мови в УРСР» у 1989 році.

На цей час із 1217 шкіл Донеччини з українською мовою навчання залишилось тільки 105 або 8,7 %. Це були сільські малокомплектні школи, в яких навчалось всього 2,3 % учнів.

Крім того, більше половини школярів Донеччини були звільнені від вивчення української мови за «бажанням батьків»!

Ось так примусово появилось русскоязичноє насєленіє у нас в козацькій україномовній Донеччині.

На виконання Закону УРСР «Про мови в УРСР» 1990 року була прийнята Державна програма розвитку української та інших мов до 2000 року, а на виконання даної Програми Донецьким облвиконкомом 10 квітня 1991 року за № 135 прийнята обласна Програма для запровадження української мови в усі сфери життя на Донеччині на 10 років. Наприклад, згідно зі ст. 18 цієї Програми необхідно було привести сітку навчально-виховних закладів області у відповідність до національного складу населення (нагадаємо: на той час – 51 % українців, 43 % росіян). Законодавче забезпечення цього процесу підсилилось ст. 10 Конституції України від 1996 року та Рішенням Конституційного Суду України щодо тлумачення ст. 10 Конституції від 1999 року та іншими законами України.

Однак, ця програма була практично провалена тією антиукраїнською владою Донеччини: тільки 14,0% учнів області навчались українською мовою замість передбачених 51% у 2000 році, зокрема в м. Донецьку цей процент становив 7,6 % замість 50%.

         Провалено виконання Програми саме органами державної влади та місцевого самоврядування. Замість створення належних умов для відродження і розвитку на Донеччині української мови як державної в області її здійснення саботується, активно продовжувалась русифікаторська політика: майже всі районні та міські ради приймають на своїх сесіях антиконституційні рішення про державність на своїх територіях російської мови. Сьогодні на 21 році незалежності України ситуація з відродженням україномовних шкіл практично змінилась дуже мало і є такою:

м. Донецьк:

1. Станом на 1 січня 2012 року функціонувало 158 шкіл, 18 з яких україномовні. Українською мовою навчаються 27,3%, російською – 72,7% школярів. Учнів, які б навчались мовами інших національних меншин, крім російської, немає.

У Донецькій області

1. Усіх ЗОШ – 1058.
2. 402 з українською мовою навчання (було 105, за 22 роки стало 402, тобто відродилось всього 297 шкіл).
3. 3.     46,7% школярів навчається українською державною мовою.

За останній рік почалося скорочення відродження шкіл з українською мовою. Наведемо інформацію про мову навчання на Донеччині за останні три роки:

• 2008/2009: українською мовою – 40,3%; російською мовою - 59,7%
• 2009/2010 українською мовою – 43,3%; російською мовою - 56,7%
• 2010/2011 на українською мовою – 46,7%; російською мовою - 53,3
• 2011/2012 українською мовою – 48,4%; російською - 51,6%.

Учасники круглого столу вважають, що українці в південно-східних областях України по суті опинились у резервації чи в гетто як індіанці США. Навіть нацистські окупанти від Бугу до Азовського моря дали можливість українцям вчити дітей в українських школах, відкрити газети та журнали українською мовою, відновити українські церкви, українську культуру. Цього всього позбавлені українці Донеччини сьогодні в незалежній Україні на 21 році її незалежності!!!

Учасники круглого столу з урахуванням сьогоднішнього стану з українською мовою висловлюють стурбованість тим, що на Донеччині органами влади брутально не виконується ст. 10 Конституції України та чинне мовне законодавство. Єдиною мовою всі роки незалежності фактично тут була і залишається РОСІЙСЬКА мова, а не українська, і захищати сьогодні треба не російську мову, а навпаки українську.

Учасники круглого столу висловлюють глибоку стурбованість прийняттям в першому читанні Закону України С. Ківалова та В. Колесніченка «Про засади державної мовної політики», яким російську мову на Донеччині буде узаконено ЄДИНОЮ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ, а насправді вона стане знаряддям ліквідації української мови і незалежності України і вимагають:

Від Президента України як гаранта Конституції та почесного голови Партії Регіонів:

вплинути на своїх членів Партії Регіонів С.Ківалова та В.Колесніченка та відкликати законопроект з розгляду в Верховній Раді України як вкрай небезпечний для миру і злагоди в суспільстві та для самого існування української мови та Української держави!

Від голови Донецької обласної державної адміністрації та керівників органів місцевого самоврядування:

1. Дотримуватись Конституції України у своїй діяльності та діяльності підпорядкованих органів влади. Згідно з чинним мовним законодавством і рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. (№ 10-рп/99) відновити український статус ЗМІ, засновниками яких є органи місцевого самоврядування та державні адміністрації.
2. Прийняти Програми розвитку української мови, української культури та історичної свідомості на території Донецької області на 2012–2014 роки та внести до неї вкрай необхідні пропозиції, спрямовані на утвердження української мови та її напрямки розвитку і забезпечити її фінансування.
3. Широко проводити конкретні заходи, спрямовані на відродження української мови, культури, традицій і звичаїв та вшанування видати історичних подій з історії України.

На фото: під час Круглого столу.