Уже давно задумувався над тим, що колись мій син прийде зі школи додому і попросить: «тату, поясни щось», а мені доведеться червоніти, бо пояснити не зможу. Оті от косинуси-синуси, не кажучи вже про логарифми та молекулярний склад сірчаної кислоти – це щось давним-давно забуте і зовсім мені не потрібне в житті, крім випадків, коли треба заповнити кросворд або чого доброго запросять на програму «Що? Де? Коли?»

І планував я собі цю ганьбу десь на клас сьомий-восьмий, будучи впевненим, що  до того я програму шкільну все-таки потягну і маю ще в запасі років сім, щоб виглядати перед сином всезнаючим аксакалом.

Але сталося все якось швидше. Пішов син цього року в 1-й клас. І от, не пройшло і семи років, а 2-го вересня (!), забрав я його зі школи і питаю, що вчителька казала робити вдома? Він витягнув всі підручники, зошити і показав...

Ліричний відступ: Не знаю, як у кого, може в когось діти у віці 6 років вже дочитують останні праці Ейнштейна, але мій малий + всі його оточуючі ровесники – це ще зовсім дітлахи з вітром у голові. Він ще після дитсадка ніяк не може звикнути, що дупу треба самостійно підтирати. А школа для нього – ц щось на кшталт нерозвіданого атракціону, де якась смішна вчителька пояснює, як треба смішно і рівно сидіти за партою.

І от, оцим карапузам 2-го вересня 2013-го року довелося стикнутися з суворою новою програмою нашого суворого Міністерства освіти.

Ну от, значить, взяв я гонорово всі ті зошити, зробив вигляд мудрого старця, відкрив і почав чухати собі в потилицю.

Предмет «Читання». Українська мова. На моє здивування, на перших же сторінках жодної мови про букви якісь, чи хоча б палички. А намальовані йдуть малюнки, під якими написане завдання. Малюнки на кшталт того, яким ілюстровано цей матеріал (то я для прикладу знайшов щось у інтернеті, бо підручників зараз не маю під рукою).

І завдання: Треба знизу під малюнком (спеціальне таке поле) зобразити «Схему побудови речення». О!

Ні більше, ні менше.  І жодного пояснення. Малюй схему і не патякай.

Довелося нам скликати терміновий консиліум з трьох дорослих, серед яких бабуся – філолог на пенсії. 

Після тривалих роздумів ми схему таки зобразили. Виявляється, це означає, що на малюнку зображено «Хлопчик отримує листа». Саме хлопчик отримує листа, а не, наприклад «Тьотя тримає конверт» чи  ще щось інше. У першому слові 2 склади, в другому 4, в третьому – 2. І крапка в кінці. І склади ті слід зобразити відокремленими рисочками. У цілому, ми троє таки загально розвинулися, а малий як дивився до того, немов баран на нові ворота, так і продовжував. І якось навіть нема бажання йому докоряти. Виникла тільки думка, а чому їм одразу не дали щось про підмет-присудок або відмінювання в третій особі множини? 

Я не знаю, але враження, що це навмисно робиться, щоб діти ту мову ненавиділи з 1-х же днів школи. Бо після «схеми побудови речення» пішли «фонетичні розбори слова» та інша «структуризація». А вивчення букв, до речі, передбачене десь потім.

Далі була математика. І знову я виявився не на висоті. бо замість очікуваних «до одного яблука додати два яблука», я побачив хитру таку формулу:

БУК=КУБ

І треба відповісти, дорівнює бук кубові чи не дорівнює. Ребус. Це, при чому, завдання для дітей, які ще букви не починали вчити.

Ну з бідою навпіл розібралися ми з буками. Потім витягаю підручник «Образотворче мистецтво». Думаю, ну хоч тут вже не доведеться енциклопедіями обкладатися. А там без жодних підписів і пояснень намальовано три однакові за розміром і формою прямокутники поспіль: перший порожній, другий – поділений горизонтальною лінією навпіл, а в третьому верхня і нижня частини зафарбовані в жовтий та блакитний кольори. Прапор України, слід думати. Патріотичне таке малювання. Щоправда, невідомо, для якої країни. 

Матиму підручники на руках, відсканую ще кілька десятків шедеврів.

Хоча після оцього вже навряд, чи можна чомусь здивуватися.

А малий школу не любить. Каже, що нецікаво там. 

http://blogs.korrespondent.net/users/blog/macroweb/a119982