Сьогоднішні чорно-білі фото гуртожитку на вулиці Академіка Заболотного майже не відрізнити від фотографій вщент зруйнованого пост-окупаційного Києва
Відкриття нової станції метро «Теремки» за доброю радянською традицією було приурочене до Дня визволення Києва. Біло-блакитні та синьо-жовті повітряні кульки, благоговіючі при вигляді самого Президента України чиновники, і, головне, плакати: «За президента В. Ф. Януковича вже шоста станція метро для киян!», а також: «Завдання президента – виконано!».
Однак є іще багато «завдань», про виконання яких Державне управління справами, відоме у народі як ДУСя, воліє не згадувати роками. Всього лише за три зупинки тролейбусом № 11 від новозбудованої станції «Теремки», по вулиці Академіка Заболотного 132, знаходиться гуртожиток Національного експоцентру – який, нагадаємо, є підрозділом ДУСі. В цьому гуртожитку мешкали сім’ї працівників ВДНГ, які роками чекали на власне житло. Проте, ні від радянської, ні від української влади вони його так і не дочекалися. А кілька років тому право власності на гуртожиток взагалі дивним чином опинилося в руках приватної фірми. Людей, як кріпаків, продали бізнесюкам разом із їхнім житлом – як колись пани продавали один одному цілі села, разом із «душами» приписаних за ними хліборобів.
Це сталося ще за часів царювання Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко – але ані вони, ані Віктор Янукович жодним чином не відреагували на численні протести. Сотні мешканців гуртожитку – деяких із дітьми, – було викинуто на вулицю, але три родини вирішили боротися до кінця. А поки тривають суди, вони живуть в помешканні, яке більше нагадує Київ в день оспівуваного владою визволення – розбиті вікна, скрізь уламки цегли, відсутня електрика, газ і вода… Сьогоднішні чорно-білі фото гуртожитку по вулиці Заболотного, 132 майже не відрізнити від фотографій вщент зруйнованого пост-окупаційного Києва за 6 листопада 1943 року.
Єдиними, хто встав на захист ошуканих людей, стали правозахисники на чолі з юристом Олександром Дядюком, активісти-профспілковці, та представники Об’єднання «Боротьба», які нагадали в цей день про необхідність соціального звільнення України – аби її громадян не викидали мільйонами на вулицю та на узбіччя життя. Тоді як святкуюча влада вчергове проігнорувала цей болючий і резонансний конфлікт між бідними та багатими – справжній рімейк казкі Джанні Родарі, де принц Лімон і сеньор Помідор намагалися забрати маленьку поганеньку хатинку у селянина – кума Гарбуза.
Чому так сталося? Чому Державне управління справами, сама абревіатура якого асоціюється з чиновницьким всесиллям, на ділі виявляється немічною бюрократичною машиною, яка здатна лише розпорошувати державні кошти, але неспроможна захистити людей, котрі чесно відпрацювали на ВДНГ не один десяток років? Політикам і бюрократам із ДУСі байдужі проблеми людей? Чи, можливо, в них є особиста зацікавленість у передачі гуртожитку на баланс приватної фірми? Погодьтеся, що це риторичне питання.
А поки журналісти знімали жахливі помешкання, де все ще живуть люди, за рогом будинку з ноги на ногу переминалися державні виконавці. Неначе шакали, вони вичікували моменту, коли жертва буде абсолютно беззахисною, щоб її можна було без зайвого галасу викинути із будівлі, яке й житлом назвати уже практично неможливо.
На фото: мешканці проданого разом з ними будинку захищають свої права.