Люстрація! Це гасло на сьогоднішній день перетворилося на головне й загальноукраїнське. Цитати зі ЗМІ:

Випуск ТСН о 19:30 за 24 лютого 2014 року: «Люди вимагають люстрацію і обіцяють спиляти паркан ВР. Під Радою панує народовладдя і заповнена вулиця обурених людей. Депутат кричать настанови ще дорогою у сесійну залу. Правий сектор військовим строєм стоїть навколо».

Сторінка Євромайдан у Facebook: «Активісти кажуть, що у ВР триває торгівля депутатами – вимагають люстрації».

Українська правда: «Активісти Євромайдану повідомляють про спроби підкупу депутатів і вимагають люстрації. За їхніми даними позафракційні депутати Володимир Литвин та Ігор Єремеєв намагаються сформувати свою фракцію. «Бонус для депутатів які ввійдуть в фракцію: 1 млн$ разово і щомісячно 30 тис.$», - заявляють активісти. Інформацію євромайданівцям повідомили депутати, які вже отримали такі пропозиції. «ЄвроМайдан вимагає повної люстрації і перевиборів депутатів, разом з президентом», - наголошується в повідомленні.

«Ми не хочемо старих людей при владі, скільки можна? Вони вже були. 2004 рік нас багато чому навчив. Вистачить».

Люстрації на всіх рівнях, в усіх куточках вимагають у Києві, Львові, Харкові, Житомирі, Чернівцях, Запоріжжі… – у всіх куточках України.  

Депутати, які ще надзвичайно гостро відчувають вогняний подих Майдану, не можуть не реагувати на цю загальну вимогу.  

24.02.2014 лідер «Свобода» Олег Тягнибок закликав парламентські фракції розробити і ухвалити проект закону про люстрацію: «Свобода» ще раніше зареєструвала проект закону про люстрацію. Оскільки ситуація дещо змінилася, цей закон слід удосконалити. Я також хочу запропонувати представникам всіх фракцій взяти участь у розробці цього закону і прийняти закон про люстрацію», — заявив він під час погоджувальної ради. А за повідомленням ZAXID.NET, у Верховній Раді офіційно зареєстровано відповідний проект постанови – про проведення люстрації в Україні. Авторами проекту постанови про люстрацію зазначені 13 депутатів від «Свободи» на чолі Олегом Тягнибоком. Про необхідність проведення люстрації і готовність голосувати за подібну постанову сьогодні під час засідання погоджувальної ради парламенту заявляли також представники «Батьківщини» та УДАРу. Поки що текст постанови не опублікований на сайті Верховної Ради, однак раніше депутат від УДАРу  Ростислав Павленко в ефірі телеканалу ICTV заявив, що першочергова люстрація повинна стосуватися тих, хто порушував закон останніх три місяці, – правоохоронців, прокурорів та суддів, які брали участь у переслідуваннях та репресіях, та виносили завідомо неправові рішення.

Заразом нагадаємо, що проект закону про люстрацію був розроблений та оприлюднений ВГО «Свобода» ще 2005 р. http://www.svoboda.org.ua/dopysy/analityka/002169/ У преамбулі законопроекту зазначено, що він «спрямований на подолання залишків московської колонізаційної політики в Україні, очищення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій тощо від ідеологів та реалізаторів цієї політики, недопущення новітньої колонізації України, усунення загрози суверенітету та територіальній цілісності України, встановлення історичної та соціальної справедливості, зміцнення духу і моралі Українського народу». Таким чином, законопроект справді не відповідає потребам часу, оскільки має на меті подолання залишків тоталітарної минувшини часі СРСР, а об’єктом його люстрацій них дій є радше носії комуністичного ідеології. Сьогодні ж ідеться про подолання відродженої деїдеологізованої диктатури й, що головне, запобігання її подальшій реанімації в усіх можливих модифікаціях. Люстрацію мають пройти особи, відповідальні за і причетні до витворення в Україні кривавої, страхітливої, потворної, але деідеологізованої диктатури.   

Водночас на сайті ВР фігурує ще один люстраційний проект від 02.10.2012 р. за авторством Івана Заєця, Ярослава Джоджика та Андрія Давиденка (усі репрезентують «Нашу Україну»). Однак з його текстом ознайомитися неможливо – відкривається порожня сторінка: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=44561.

Так, люстрація має бути. Однак – як вона можлива? До кого застосовуватиметься? За якими критеріями буде здійснено «відбір» достойних владних посад і тих, хто кому до неї – зась? Які процедури та механізми здійснення такого відбору? Що таке, зрештою, люстрація?  

Зазирнемо у вікіпедію. Люстрація це:

- Заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу, або пожиттєво, займати посади в державному апараті, балотуватись в представницькі органи, бути суддями і т. д.

- магічні обряди, спрямовані на очищення людей, на захист від хвороб та інших бід... (від лат. lustratio — очищення через жертвопринесення)

Практико-політичний і магіко-символічний змісти наразі в Україні напевне поєднуються…

Очищення… Від чого і кого?

Вимога люстрації нині поширюється не лише на тих, хто віддавав злочинні накази й виконував їх, катуючи й знищуючи людей в дні Революції Гідності, що тривала рівно три місяці. І не лише на тих, хто торував шлях для того своїми злочинними діями при  владі – грабуючи країну, кидаючи за грати невинних, фальсифікуючи справи та ухвалюючи неправосудні рішення, перетворюючи власними діями корупцію на буденне й масове явище. Усе це – кримінальні злочини. І розслідування тих злочинів в масовому масштабі та притягнення винних до відповідальності й покарання МАЄ БУТИ. Однак люстрації вимагають і щодо тих, хто торував шлях диктаторському режиму, ухвалюючи потрібні закони під диктовку диригента, своїм офіційним схваленням терору даючи відмашку його застосуванню тощо. Ба більше. Сьогодні люди вимагають люстрації й щодо всіх політиків без винятку – не лише з опозицією включно, а й включно з тими, хто, бувши причетним до влади в якійсь період, самий зазнав переслідувань режиму.

Чи це можливо? Хто гарантує, що нові обличчя без досвіду політичної, організаційної, законодавчої діяльності, діставшись влади, не перетворяться незабаром на ТИХ САМИХ?! І ще гірше: через своє незнання, недосвідченість не натворять такого, що й уявити важко? Ми вже мали досвід здобуття влади «робітниками і селянами» - у жовтні 1917 року, коли гаслом тодішньої люстрації було відоме «кожна кухарка може управляти державою», а критерієм люстрування – належність до певних верств населення та наявність статків.

Зрозуміти прагнення людей – свідків і жертв звірячого вишкіру влади, зрозуміти їх зневіру в політиках, за чиєю участю, схваленням, мовчазним самоусуненням або ж і кволим, розгубленим, сором’язливо тихеньким, хоч і протестом – можна. Не можна піддатися «стихії помсти», здатної кинути країну в непрогнозований хаос. Не можна карати лише за те, що був мовчазним співучасником. Адже таким співучасником був майже кожен з нас, панове. І студент, який ніс хабар за вступ або успішне складання іспитів. І той, хто мовчав, коли нищили дрібний бізнес його сусіда. І громадянин, який за 100 гривень або ж пару кіло гречки голосував за організаторів терору та винуватців трагедії. І той, хто не вважав за потрібне вийти на мітинг на підтримку політв’язнів, або ж і невинних, але кинутих за ґрати Павліченків, з вимогою їх звільнення. Як, як ви, мої рідні співвітчизники, можете вимагати «не допускати до влади», піддати люстрації Юлю та Юру, якщо ви й пальця о палець не вдарили, коли їх, які, як могли, так захищали вас же, режим саме за це буквально фізично нищів?! Якщо винні вони, то винні і ви.

Скажу ще жорсткіше. Ті, хто зараз бігає на Майдан винюхувати залишки крові убієнних та фотографуватися на тлі спалених будинків, а потім прямує до ВР вимагати люстрації, де ви були, коли ця кров лилася, а ці будинки палали? Майдан палаючий – він ще має моральне право не вірити, право суворо вимагати. Небесна сотня має це вічне і непорушне право. Але не ті, хто чекав, поки вони гинули. І, отже, за всієї потреби оновлення, очищення, є істотна різниця між ажіотажем натовпу і вимогами самоорганізованого  громадянського суспільства.

Отже люстрація. Не тотальне заперечення всього і всіх, не «відлучення від влади» усіх, хто мав до неї хоч якусь причетність, а виявлення тих, хто не може за певними ознаками бути допущений до владних посад. І знову: як? За якими критеріями?

Мені видається, критерії прозорі – 1) причетність до кримінальних злочинів (що доводиться слідством і судом) і 2) здійснення морально брудних вчинків.

Почнімо з пункту 2). В усьому світі найдієвішим механізмом «люстрації» згідно цього пункту є громадська думка, яка спонукає посадовця йти у відставку за наявності компрометуючої його інформації і, відповідно, негативної громадської думки. На наших посадовців це не діє. І ще довгий час не діяло б, якби не Майдан. Майдан на сьогодні є неіституалізованою структурою прямого і жорсткого контролю за владою. Тому зараз і допоки стоїть Майдан (Майдани стоять) ми маємо змогу напряму реалізовувати народовладдя – висуваючи КОЛЕКТИВНУ, схвалену Вічем згоду або незгоду Майдану на призначення тієї чи іншої кандидатури на владну посаду. Поки що Майдан не висловив своєї незгоди з першими призначеннями. І, видається, справедливо, адже призначені – знані активісти того ж таки Майдану.

Цілком імовірно, що феномен Майдану як контрольного органу «переформатує» і ситуацію з впливом громадської думки, привчить чиновників працювати з оглядкою на нього, на його збір і дію в разі потреби. Не виключено також, що він отримає і законодавче закріплення, замінивши собою місцевий референдум або як паралельна йому інстанція (так само, як Самооборона Майдану напевне здобуде визнання як Національна гвардія). У будь-якому разі Майдан – це не «територіальне», це потужне духовне явище, він – не на площі, він – у серцях і розумах. Стався. І цього разу, на відміну від попередніх спроб, ця Революція не матиме зворотного ходу.  І в будь-якому разі моральний осуд посадовця вже матиме наслідки.

Інша річ – вчинки, що мають ознаки злочину: корупція, порушення прав людини, не кажучи вже про проведення політичних репресій, віддавання та виконання злочинних наказів. До посадовців, факт злочинної дії яких було встановлено та визнано судом, має бути застосована заборона на обіймання владних посад і, можливо, навіть ураження у пасивному виборчому праві – позбавлення права обиратися і бути обраним.

Однак застосування правових процедур люстрації неможливо без люстрації системи правоохоронних органів з судами включно (і в першу чергу судами). Отже люстрації владних осіб має передувати люстрація суддів.  Потребують негайних змін закони, якими врегульовано діяльність судових органів. Потрібна докорінна судова реформа. Судді мають обиратися і, таким чином, бути підконтрольними громаді – це принципово! Жодних довічних термінів суддівства.

Що ж робити з цією армадою продажних суддів? Негайно змінивши судове законодавство, оголосити люстрацію суддів шляхом проходження кожним з них всенародного обговорення його кандидатури. З сучасними засобами інформаційного зв’язку зробити це цілком реально. На цьому шляху потрібні такі кроки:

1. Силами єдиного легітимного нині державного органу – Верховної Ради за участю представництва Майдану сформувати Комісію з люстрації суддівського корпусу, куди також ввійдуть представники Майдану. Правові засади діяльності  Комісії визначити у відповідному ухваленому ВР документі – законі або постанові;

2.  Відкрити окремий сайт, де будуть оприлюднені дані кожного претендента на суддівську посаду. Нині діючі судді також мають набути статусу претендентів. Громадяни України матимуть змогу з приводу кожної кандидатури навести задокументовані факти корупційної і протиправної діяльності цих суддів.

3. Змінами до закону про судоустрій вести в дію механізм обирання суддів.

І лише після оновлення суддівського корпусу в усій країні можна переходити до люстрації посадовців за ознакою здійснення ними кримінальних або моральних злочинів.  

Запропоноване вже проходження правоохоронцями, посадовцями детектору брехні може бути лише додатковим, однак не єдиним і не вирішальним заходом, що уможливлює призначення або збереження обійманої на сьогодні посади.  Видається, значно дієвішим заходом є люстрація в «магіко-символічному» сенсі. Йдеться про те (як це робилося в країнах Балтії під час очищення країн від комуністичної хвороби), аби запровадити в люстраційний закон процедуру пропозиції оприлюднення ФАКТУ власної злочинної діяльності щодо Української держави та українського народу як попередньої умови збереження можливості претендувати на керівну посаду й обіймати її. Закон має передбачати в подальшому акцію прощення – громадську амністію всім тим, хто добровільно і прилюдно визнає факт такої діяльності. Для того має відбутися розгляд самого оприлюдненого вчинку в люстраційній комісії і, якщо вчинок не містить ознак, за якими обов’язково має настати кримінальна відповідальність, комісія ухвалить рішення про громадську амністію. На амністованого не поширюватиметься заборона на обіймання владних посад, однак громада знатиме, що від нього чекати, і, зрештою, громада впливатиме на його призначення й зняття. Ті ж, чиї вчинки, за рішенням Комісії, мають каратися в кримінальному порядку,  мають бути притягнені до відповідальності в порядку, вже передбаченому чинним законодавством. Їх вину встановлюватиме суд. У разі ж виявлення не оприлюднених фактів, що засуджуються, однак не мають ознак злочинів, що караються в кримінальному порядку – покарання через люстраційну комісію у вигляді позбавленням права обіймати керівні посади (та інші обмеження, передбачені вже наявними законопроектами).

Законодавчий стимул, який ставить посадовця перед альтернативою: або зізнання й реабілітація, або викриття й люстрація є необхідним, аби звільнити десятки й сотні людей, наділених високими державними повноваженнями від остраху бути шантажованим і викритим, а затим і викресленим принаймні з активного суспільного життя. Уможливити чесність, а з нею – й свободу від страху, – уможливити очищення покаянням, уможливити прощення тим, хто не був злочинцем, але з чиєї мовчазної згоди, з чийого мовчазного потурання зло творилося – таким сьогодні є завдання суспільства щодо самого себе. У разі, якщо ми прагнемо убезпечити себе від метастазів найгірших рис минулого і сучасного.