Першому референдуму присвячується. Прошу відкрити український інформаційний фронт проти путінського режиму

Увечері 3 березня я похапцем збирався на київський потяг. Поруч фонив телевізор, російський Перший канал. Мою увагу привернув сюжет, у якому жінка років 40, мало не ридаючи, розповідала, як напередодні вночі, прихопивши дітей та вимкнувши телефони, вони втекли із захопленого бандерівцями Донецька. І це про мій Донбасі, де обіцяють плату будь-кому, хто бачив живих бандерівців!

Як працює російська пропаганда, ми знаємо, – в спайці з провокаторами.

Я - росіянин - не хочу жити в Росії. Росія сьогодні не для мене. Росія сьогодні для Путіна і євразійського союзу молоді, що з перших днів березня топчеться по моєму рідному Донецьку.

Нещодавно ці хлопці мріяли переселити до Сибіру сім мільйонів українців, щоб «створити перший демографічний кордон проти китайського напливу». Тепер разом із іншими провокаторами євразійці прийшли до моєї країни, до мого рідного міста. Вони пишуть у своєму Катехизмі: «Мы Союз Господ, новых повелителей Евразии», – закликають: «Танки на Киев!». Їхній божевільний вождь Олександр Дугін заявляє: «Русские – мы и те кто с нами, в Китае, исламском мире, Европе, Америке». І вони вже давно не чують ґрунту під ногами.

Друзі мої, земляки, росіяни, українці, чи знаєте ви, що Путін зробив із Росією? Чи давно ви були в Москві, Санкт-Петербурзі, на Північному Кавказі або, наприклад, в середній смузі РФ? Поїдьте, а якщо не можете, поставте собі завдання постійно читати про Росію, бажано різні незалежні видання, гарантую, ви дізнаєтеся багато нового. Наприклад те, що Росія на межі демографічної катастрофи, російські регіони вимирають випереджаючими темпами, а Кавказ вирує молодою енергією.

За даними Росстату, в Центральному федеральному окрузі РФ смертність перевищує народжуваність на 24,5 %, в Північно-Західному – на 17 %, у Південному – на 15,5 %, в Приволзькому – на 12,5 %. У низці областей число померлих майже двократно перевищує число народжених. До таких регіонів належать, наприклад, Тульська і Псковська області, в яких свідоцтва про народження видаються на 47 % рідше, ніж свідоцтва про смерть.

Принципово інша демографічна картина на Північному Кавказі. Тут демографічними лідерами є Інгушетія і Чечня, де кількість народжень перевищує кількість смертей в 5,6 і в 4,5 разу відповідно. За ними йде Дагестан, у якому за останні півроку різниця в числах новонароджених і небіжчиків була триразовою на користь немовлят.

Через такий демографічний перекіс по всій Росії виникають етнічні конфлікти, основні фігуранти яких завозяться мільйонами з Середньої Азії, гастарбайтери і кавказці з одного боку і російські аборигени, які постійно зменшуються в кількості, з іншого. Раніше це протистояння концентрувалося в столицях і містах-мільйонниках, але в міру вимирання росіян етнічне протистояння переміщається в глибинку. За офіційними даними, в Росії, починаючи з 2002 року, з мап зникло 8,5 тисячі сільських населених пунктів. Ще більше сільських населених пунктів, які існують тільки на папері, бо за фактом там вже ніхто не живе. Таких, за підсумками перепису 2010 року, – 19,4 тисячі. Але й це не все! Навіть ті села, де ще доживають деякі рідкісні літні люди, ось-ось зникнуть. Вдумайтеся! За інформацією Смоленськстату, в 58 % сіл регіону проживають менше десяти осіб!

Бірюлева, Кондопога, Дем’яново, Сагра, Пікальово, Мєждурєчєнськ, про цей біль повинен дізнатися кожен українець і кожен росіянин, одурманений офіційною російською пропагандою. Кожен українець має знати про повстання шахтарів після трагедії на шахті «Распадская» 2010 р., яка забрала життя 90 гірників, згодом жорстоко придушене російським ОМОНом (російський аналог «Беркута»). Особливим цинізмом тоді відзначився губернатор Кемеровської області Тулєєв, який назвав повсталих шахтарів безробітними і «лідерами злочинних угруповань Мєждурєчєнська». На Донбасі так бути не повинно.

Кожен кримчанин повинен знати про станицю Кущевську, в якій протягом багатьох років безроздільно правила – грабувала, ґвалтувала, убивала – місцева банда Цапков. Вони б так і продовжували ґвалтувати і вбивати, якби, розгулявшись в черговий раз, не вбили 12 людей, включаючи однорічних дітей, і цей кричущий випадок не став надбанням громадськості. У Криму так бути не повинно.

Кожен, хто спокусився на переїзд за так званою російською програмою переселення співвітчизників до Сибіру і на Далекий Схід, повинен знати, що там практично безроздільно господарюють китайці. А губернатор Томського краю пропонує зробити китайську обов'язковою до вивчення в російських школах.

Кожен, хто зібрався поїхати в нафтовидобувні і колись благополучні Татарстан і Башкортостан, повинен знати, що потрапить у зону дії агресивних салафітських віялатів.

Кожен український заробітчанин повинен знати, що з необережності може опинитися в рабстві на дагестанських цегляних заводах або просто буде замкнений в якості раба і забутий на довгі роки в підвалі звичайного московського магазину.

Країна сировинних монополій та етнокримінальних банд

6 березня російський Перший канал показав красиву картинку з П'ятигорська з мітингу «на захист російських і російськомовних громадян України». Прості росіяни вийшли з плакатами «Крым мы с тобой!». Що вони знають про Крим? Б'юся об заклад, що не більше ніж самі кримчани знають про те, куди їх приєднали в терміновому порядку.

П'ятигорськ, колись мирне, курортне місто, з середини 90-х став однією з найпопулярніших мішеней для терористів. Ось коротка хроніка цієї війни:

2000 р. 6 листопада – у П'ятигорську та Невинномиську одночасно прогриміли чотири вибухи, чотири людини загинули, 20 поранені;

8 грудня – одночасно підірвано два автомобілі, чотири людини загинули, 45 поранені;

2007 р. – вибух автобуса, п’ять осіб загинуло, 13 отримали поранення;

Кривава історія П'ятигорська пишеться і сьогодні. Напередодні Нового року, 27 грудня, коли у Харкові палили машини Автомайданівці, а депутат Царьов заявляв, що опозиція разом із іноземними спецслужбами готується розділити Україну за югославським сценарієм, у П'ятигорську підірвали черговий автомобіль, результат – три людини загинули.

І таких гарячих точок на російському Кавказі тьма-тьмуща! По суті, сьогодні російський Північний Кавказ – порохова бочка, що готова вибухнути від будь-якого міжетнічного або міжконфесійного конфлікту, що тліють тут у безлічі.

П'ятигорськ, Кущевська, Кавказ - сьогодні для нас це інший, далекий світ. Але насправді досить подивитися на мапу, щоб побачити, що це все поруч, просто під боком. Приміром, від Маріуполя до Кущевської по прямій трохи більше 100 км.

Росіяни обіцяють в найкоротші терміни побудувати міст Керч – Кубань, яким, за відсутності суворого кордону, це «лайно», зокрема війна ультрадикальних ісламістів з путінською державною машиною, швидко перетече до Криму. Кримчани, ви хочете цього?

Ми звикли вірити в міфічну Росію, велику, справедливу, яка всіх нагодує, всіх пригріє і всіх захистить. Я сам колись був у цих рожевих окулярах. Потім, дякувати Богу, вилікувався. Тепер вилікуватися потрібно всім нам.

Потрібно терміново дезактивувати радіаційно-інформаційне зараження наших співгромадян. Силами телебачення та інших ЗМІ потрібно системно і цілеспрямовано розгрібати завали «лайна» про велику Росію, яким путінські ЗМІ засмітили мізки наших співгромадян.

Бажано робити це максимально швидко. Так, щоб, якщо, борони Боже, дійде ще до якихось референдумів, громадяни чітко усвідомлювали наслідки свого вибору.

Після прибуття до Києва я вирушив у високі кабінети, де на зустрічах з важливими людьми розповів усе вищевикладене. Скрізь зі мною погоджувалися, з розумінням кивали і обіцяли допомогти, але далі справа не рушила.

Моя думка: люди у високих київських кабінетах сприймають те, що відбувається, надто абстраговано, ніби це відбувається не тут і не з нами. Набагато більше депутатів хвилюють партійні квоти і президентська гонка, що набирає обертів. Саме такий висновок напрошується після трьох тижнів, за які нічого так і не було зроблено.

Невдачею закінчилася і моя спроба потрапити на Громадське ТБ. На моє прохання про зустріч з редакторами юний голос у телефонній трубці ліниво парирував: «Багато вас тут таких!».

Єдиним, хто по-справжньому зацікавився, був Євген Сверстюк, з яким ми, дивлячись з вікна Макдональдса на обгорілий Хрещатик, того дня проговорили майже п'ять годин. Я взагалі захоплююся цією фантастичною людиною. Упевнений, будь він сьогодні на 20 років молодший, в нашій політиці було б усе інакше.

До інших у мене питання. Друзі, невже ви там, у Києві, думаєте, що кримську війну виграли російські БТРи та зелені чоловічки?

Я вас розчарую, в Криму і в цілому на південному сході України виграло російське телебачення. Так само, як до цього виграло у самій Росії. Цитата зі звіту російського «Левада-Центру» щодо ситуації в Україні і в Криму (13.03.2014): «Двухнедельная, беспрецедентная за все постсоветское время, кампания пропаганды и дезинформации дала мощный эффект и массовое одобрение политики Путина в отношении Украины... «Законность» введения российских войск в Крым и в другие регионы Украины опрошенные объясняют (в полном соответствии с телевизионным изложением событий)».

З цим потрібно щось терміново вирішувати хоча б тут, у своїй країні.

Ще раз звертаюся до тих, хто чує, існуюча антиукраїнська картинка в головах жителів південного сходу України – міна уповільненої дії, що здатна вибухнути будь-якої миті з волі кремлівських провокаторів. Розміновувати її потрібно було ще вчора.

Диктатор, що вижив з розуму, хоче нашої крові. Йому мало російської крові, тепер йому потрібна наша. Він хоче, щоб брат повстав на брата й біда прокотилася українською землею. Йому потрібно всіх нас замазати війною, всіх зробити, як і він, людожерами, а потім правити цим племенем дикунів.

Він хоче, щоб ми – українці, росіяни, татари, забули, хто ми. Він хоче, щоб ми дивилися один на одного через приціл гвинтівки, а він буде віддавати накази, коли натискати курок.

http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/pershomu-referendumu-prisvyachuietsya