Журналіст Ольга Худицька взяла інтерв’ю в анонымного СБУ-шника. Дуже схоже на правду про те, як починалася війна на Сході України. Чи відповідатимуть луганські регіонали, силовики за те, що розв’язали криваву різанину на мої Батьківщині? Чому вони вільно гуляють Києвом чи Москвою?
З початку збройного конфлікту на Донбасі минуло більш ніж півроку. Однак співробітники силових структур і досі офіційно не бажають пояснювати, чому вони не змогли зупинити керованих Росією сепаратистів на самому початку неофіційної війни, коли ті ще не мали систем залпового вогню, танків і бронетехніки.
Про початок конфлікту українські правоохоронці воліють говорити в неофіційних бесідах.
Про те, як починався Луганський сепаратизм, роль у цьому місцевих «еліт» і тактику Росії нам розповів один з офіцерів СБУ, який на той час працював у Луганському обласному відділені СБУ. Редакція не називає ім'я у цілях його особистої безпеки.
Мені заборонено спілкуватися з пресою. Після того, як інтерв’ю з’явиться у ЗМІ, його візьмуть у роботу спеціально навчені люди. Мене буде деанонімізовано та викрито спеціалістами служби внутрішньої безпеки СБУ та спецслужбами сусідньої країни з усіма відповідними наслідками. Тож почнемо?
Назвімо мене, скажімо, «Георгієм».
6 квітня із захоплення в Луганську нашого обласного управління остаточно закрутилося все на Сході. Потім був Слов’янськ, Донецьк. Ми подали поганий приклад, і з нас усе почалось.
Саме тоді я був дві доби на чергуванні. Дві доби не спав, але все виявилося дарма. Ми підготували інформацію про те, як нас будуть захоплювати, і так все і сталось.
За деякий час до 6 квітня
Усе, що відбулося на Донбасі, – це спроба місцевих еліт залишитися при владі, спираючись на підтримку зовнішніх сил. Останні, тобто Росія, при цьому вирішує свої питання.
Наш відділ займався діяльністю ФСБ на нашій території та інформаційною діяльністю Партії регіонів у Луганській області.
Свого часу ми доповіли «нагору»: якщо на Луганщині щось і буде відбуватися, то організовувати це буде місцевий осередок Партії регіонів на чолі з Олександром Єфремовим (нардеп, голова фракції ПР у Верховній Раді, – ред). Це людина, яка дуже міцно і впритул контролює всю область. Уся політична еліта й органи влади були «під ним».
Єдине, кого «регіонали» на Луганщині боялися, – це СБУ, тому що ця спецслужба підкоряється безпосередньо президентові.
Міліція ж мало того, що підпорядковується уряду, вона ще й зазвичай працює у тісній зв’язці з місцевою владою, на відміну від СБУ.
Тому, як я розумію, було розроблено план – у першу чергу захоплювати нас, а потім уже всі інші органи влади.
Пішли ці всі Антимайдани, потім «Луганська Гвардія». Ми знаємо цю схему, доволі непогано розбираємось у місцевому політичному бомонді, доповіли, що це все може дуже погано завершитися.
Ще в березні був штурм ОДА. «Регіонали» організували захоплення облдержадміністрації, яку самі ж і очолювали.
У принципі, «регіонали» вирішили відіграти Майдан на 180 градусів. На Заході майданівці захоплювали державні установи, на Луганщині те саме робили люди з Антимайдану.
Конкретніші рухи в області почалися з того, що «луганські партизани», вони ж «народне ополчення», а по факту – актори, заливали на Youtube відео, де в масках, з автоматами, погрожували «укропам», яких вони збираються «перемочити». У них ще Дмитро Стешин з російської «Комсомольської правди» брав інтерв’ю.
Взагалі, ми знаємо, що російські журналісти – це не просто журналісти. Журналістська діяльність – це чудове агентурне прикриття. Список заслуг і біографія Стешина свідчила про це.
Заступник голови місцевої Партії регіонів Родіон Мірошник і люди, близькі до нього, організували візити російських журналістів, того ж Олександра Коца та Стешина. Останні нібито випадково знаходять «ополченців», поїхавши за місто, беруть у них інтерв’ю. Можете собі таке уявити?
Звісно, «ополченці» були не звичайними людьми, один з них був прямим підручним Мірошника «для доручень».
Відео з «ополченцями» було фейком, але країна заплатила за нього високу ціну. Цей ролик – класика «гібридної війни», а прийом називається «Виринаюча війна».
Людей готують до того, що зараз буде війна, і коли люди в це вірять і ретранслюють, готові до її початку в реальності – вона починається. Для цього достатньо кільканадцять добре проплачених людей і ще масовку побільше – з дрібнішою оплатою.
За добу до…
Вранці 5 квітня весь двір Луганської СБУ був забитий «Альфою». Перевдягалися, знімали амуніцію. Їх було близько 150 бійців, вони приїхали з усієї України.
«Альфа» приїхала на обшуки й арешти потенційних сепаратистів у Алчевську, Стаханові, Луганську.
Причиною масових затримань та оперативних дій, зокрема, стали ті самі відеоролики, зрежисовані командою місцевих «регіоналів», які зображали нібито озброєних «ополченців», які погрожують з екрана «перемочити укропів».
Більшість проведених у ніч проти 5 квітня обшуків були нерезультативними. Затримали людей, дуже дотично пов’язаних із сепаратистським рухом, а то й непричетних. Таке враження, що розрахунок був на те, аби підняти обурення, мовляв, «от, карателі! Влаштовують репресії! Треба підійматись проти них!».
Я не знаю, навіщо деякі наші співробітники повелися на таку вказівку новопризначеного Олександра Петрулевича з цими обшуками, а це була його вказівка.
Чи він навмисно хотів пустити людей помилковим слідом, чи він ідіот – мені невідомо. У принципі, якщо людина має звання генерала, то це не заважає бути ідіотом.
Ми тільки допомогли такими своїми діями сепаратистам, розбурхали ситуацію.
Окрім того, в управління було завезено дуже багато зброї. З якою метою? Для Нацгвардії чи ще для когось? У нас був пристойний арсенал, але мало хто підозрював про нього, принаймні оперативні співробітники були не в курсі.
Отже, ми очікували якоїсь реакції на ці затримання та обшуки, було напруження. Ми думали, що вчергове буде якийсь «штурм», ну такий, несерйозний, коли гупають в двері управи, ми запрошуємо парламентерів тощо.
Але в цей момент відбулися події в Алчевську. Кілька годин після цього було затишшя, вони, схоже, не знали, що робити далі, ймовірно очікували ескалації з нашого боку.
Тим часом ми вже доповідали «нагору» – ми дуже погано спрацювали на випередження, і зараз все почнеться. І тоді, буквально за 6-8 годин, вони виклали ролик на Youtube, де «ополченець» знімає маску і каже: «Я – Болотов (Дмитро Болотов – так званий «народний губернатор» Луганської області, – ред..), я закликаю усіх громадян…».
До цього Болотов ніде «не світився». З того відео з «повстанцями», які погрожували «укропам», ми встановили лише одного з чотирьох.
Ниточка від Болотова тягнулася до Івана Шердеця – «регіонала», голови обласної організації «афганців». Від Шердеця ж зв’язок тягнувся до Єфремова, що ще раз підтверджує: він чудово знав, що там відбувалося, навіть більше – банально керував процесом.
О 12-й ночі ми доповіли інформацію про Болотова і його зв’язки, адреси керівництву й очікували, що «Альфа» його пов’яже. Але за ніч «Альфа» так нікуди і не виїхала.
6 квітня. Луганськ
О 8-й ранку 6 квітня в місто почали з’їжджатись автобуси з «протестувальниками-сепаратистами». Звозили з області робітників, шахтарів.
Раніше ДАІ блокувала масове звезення людей у Луганськ, але чомусь не цього дня. Обласна Державтоінспекція, як і вся міліція, підпорядковувалася тоді Володимирові Гуславському, і я не уявляю, щоб хтось міг за його спиною керувати начальником ДАІ.
У місті ж вранці почали організовувати мітинги, «афганці» відразу прийняли на груди по 150 грамів, вишикувались у колону, пішли нас штурмувати. Прорвалися через кордон міліції.
Пізніше самі міліціонери звертали нашу увагу на те, що кордон було вибудовано саме в такий спосіб, аби його було найлегше прорвати.
Як виявиться згодом, під час штурму міліція не отримає команди захищати будівлю СБУ. В Інтернеті є відео, де міліціонер прямо каже: «Немає ніг – нема шоколадки, не було команди захищати».
А якщо не було команди захищати – отже, була домовленість управління «зливати».
Опівдні пролунала бойова тривога. На цей момент головний вхід був заблокований натовпом.
Здавалось би, час отримати зброю. Але її нам не видали, як і спецзасоби. Ні світлошумових гранат, ані газових, ані броніків, ані кийків, ані табельної зброї – нічого.
Наш безпосередній керівник – один із небагатьох – наказав підготувати секретні документи до знищення. Це було дуже правильне рішення, інакше всі оперативні справи, агентурні розробки потрапили би до рук північних сусідів.
Чи готовий був я відкривати вогонь по людях? Я – військовий, і повинен бути готовий до того, аби стріляти в поганих хлопців, інакше, як можна працювати у спецслужбі? Принаймні я був готовий до того, що доведеться відстрілюватися.
Незважаючи на те, що фасад трохи підсмалили та побили вікна, будівлю все одно можна було утримувати – були добрі броньовані двері, наварені захисні щити.
Колеги були налаштовані по-різному. Від повної байдужості до настроїв на кшталт «треба щось із цим робити, відбиватись якось». Тим паче, будівлю було б не так просто захопити – це типова будівля КДБ, із високим парканом, колючим дротом.
У той момент діяти була готова все ж більшість, якби надійшла бодай якась команда чи напрям дій. Однак керівництво вочевидь чекало, поки само «розсмокчеться».
Після першого штурму натовп почав вимагати, аби випустили затриманих. Приїхав головний міліціонер Гуславський, протестувальники разом із ним поїхали до СІЗО, і затриманих випустили «на вимогу народу».
А після цього розпочався другий штурм, яким нас і вибили з будівлі. Перший поверх відчайдушно боронило чоловік із 30 особового складу, але за відсутності не те що зброї, а й навіть спецзасобів, ця затія була заздалегідь приречена.
Протестувальники вирвали ґрати, до начальника управління пішли парламентери, тим часом штурм тривав. Ледве відтіснили натовп із внутрішнього дворика, а штурмувальники вже вилізли і на другий поверх.
У цей момент голова обласного управління СБУ Олександр Петрулевич наказав роззброїти чергову службу, аби «не провокувати людей». Випадок просто безпрецедентний, у прапорщиків і чергового офіцера завжди є табельна зброя.
Співробітники на свій страх і ризик виносили документи на собі.
У згаданій зброярні була не лише звезена зброя, але й здані «Альфою» за наказом їхні стволи.
Зброярня була замінована на випадок штурму – у разі підриву будівля би завалилась, але тоді би точно арсенал не дістався нікому, однак підрив так і не було здійснено.
Я не знаю, чи буде прапорщик давати свідчення проти генерала, але Петрулевич наказав одному з працівників «узяти ключі і відімкнути для цих людей зброярню». А що з мінуванням? А ключ на підрив – тільки у Петрулевича. Підриву не сталось.
Керівництво ж було зайняте власною втечею – пакувались, виганяли машини. Петрулевич сидів у своєму кабінеті. Його заступник бігав по управлінню і кричав усім, хто намагався знищити секретні документи, що «усі підуть під суд, трибунал, розстріл».
Команд про утримання будівлі чи оборону, чи взагалі будь-яких команд особовому складу не надходило.
При цьому накази мали бути прості, великого розуму не потребували – вивезення або знищення зброї та документів. Інакше – кому ми їх залишаємо, якщо покидаємо управління?
Чорт з нею, з будівлею – шифрувальні машинки та спецтехніку можна побити. Натомість вона дісталася ФСБ.
Після захоплення Луганського обласного управління СБУ бойовики в інтерв’ю повідомили, що бронежилети та зброю їм дозволив узяти особисто начальник СБУ, який «достойно тримався» і якого вже ввечері після захоплення управління відпустили. Терористам дістався арсенал зброї, зібраний з усього району, та секретні документи.
Свої дії сепаратисти пояснювали так: захоплюють будівлю, аби була «народна влада», аби не було «фашистів та укропів».
Серед штурмуючих пізніше, після перегляду відео, виявили колишніх співробітників правоохоронних органів і російських військових, перевдягнутих у цивільне. Однак не вони керували захопленням. Очевидно, їх завезли, бо вже тоді був подальший план щодо захоплення наступних установ, вивішування над ними російських прапорів.
Основною ж масою було місцеве населення, звезене з довколишніх шахт, воїни-«афганці», а також певна частина маргіналізованих верств населення.
Варто додати, що штурму сприяла певним чином міліція. Один з керівників штурму проходить за агентурними списками, як міліцейський агент.
Нерішучість
У наступні дні Андрій Парубій намагався організувати штурм управи, аби відбити її назад. Його помилка була в тому, що пропонував штурмувати взагалі без підготовки укріплену будівлю, в якій сиділи люди з кулеметами.
Мало того, що сепаратисти захопили значний арсенал зброї, за ніч вони ще й стягнули в очеплення людей і журналістів. Аби коли розпочнеться штурм, люди прикривали бойовиків тілами, а все це знімалось для телебачення – мовляв, от, карателі з СБУ розстрілюють мирних людей.
«Альфа» штурмувати відмовилася і правильно зробила. Інакше тоді в нас не було б зовсім ніякої «Альфи».
Парубій також пропонував сепаратистам гроші, аби вони покинули будівлю. Начебто пропонував 100 тисяч доларів. Але як це може бути цікаво людям, котрі зброї захопили мільйонів на три?
Найоптимальнішим варіантом було би блокувати будівлю: відімкнути воду, світло, газ, каналізацію, відвести людей, потім, напевне, можна було б і «кришити» будівлю, хоч авіацією. Інакше ніяк. Там товстезні цегляні стіни, укріплений район.
Однак цей сценарій дуже жестяковий. А наше керівництво не полюбляє таких.
Попередження
За кілька тижнів до подій 6 квітня було зміщено з посади начальника відділу внутрішньої безпеки. Взагалі цей відділ практично не працював на той момент.
За 4 дні до захоплення ми написали документ про активність у соцмережах – туди активно закидували повідомлення про те, що управління потрібно захопити. Описувалось, як саме. Пізніше ми вирахували, що це були фейкові аккаунти, через які робило «видування» ФСБ.
У ньому розписувалось, що потрібно роззброїти «Альфу», попереду пустити жінок і дітей.
Пише якась, умовно, «Маша Іванова», буцімто з Луганська, в себе на «стіні» таке, а ми бачимо, що аккаунт з Москви чи Пітера публікує дописи.
Начальникові обласного управління доповідали про небезпеку захоплення двічі. На інформацію не відреагував.
Ми доповідали Петрулевичу регулярно, що в першу чергу потрібно відсторонити від посади Мірошника. Він був заступником голови обласної організації Партії регіонів, з Єфремовим працював з 2005 року й одночасно був гендиректором Луганської обласної телерадіокомпанії. Звідти вся антиукраїнська пропаганда і запускалась. До того ж, у них була мережа блогерів, журналістів, свої сайти, які це все «підігрівали».
Ми також писали шифровки Наливайченкові з проханням прибрати цього Мірошника з посади за такі справи. Якщо неможливо, мовляв, проти нього кримінальну справу порушити, то хоча б через Нацраду з питань телебачення і радіомовлення зняти його з посади. Останні розводили руками – «неубиваєма», мовляв, людина, не можемо його зняти, ніяких можливостей для цього.
Хто винен?
Що ж до самого Петрулевича, то відразу після Майдану саме його було призначено новим начальником СБУ в Луганській області. Сказав, що будемо вичищати авгієві стайні спецслужби, боротися з корупцією.
Він приїхав зі своїми заступниками, вони тут імітували бурхливу діяльність. Аналітика їх не влаштовувала, «давайте шпигунів, треба виконувати план!». Деякі співробітники радо грали в цю гру, підсовуючи йому як «впійманих шпигунів» ледь не звичайних людей.
Наливайченкові про ситуацію доповідали, він був у курсі, усіх все влаштовувало.
Окрім того, Петрулевич постійно влаштовував «чехарду» з кадрами. Звільняв і призначав людей. До речі, на 7 квітня була запланована чергова масова ротація – з перепризначеннями усіх керівників, аж до найнижчого рівня.
Подальша доля Петрулевича мені невідома. Одні кажуть, що після подій 6 квітня його призначили кудись у Львівську область заступником, інші кажуть, що він під судом в Одесі.
У нас досі в колективі не дійшли висновку, хто такий Петрулевич – Кім Філбі №2 чи просто ідіот. Кім Філбі – це відомий агент КДБ СРСР, який працював у Мі-6 у відділі по Радянському Союзу. І коли британська розвідка зробила великі успіхи в роботі щодо «совка», Філбі отримав завдання нівелювати ці здобутки. Як це робиться? Як не просто очолити спецслужбу, а паралізувати її роботу? Потрібно завантажити людей дурною роботою. Це називається «перемкнути увагу на «негодящій об’єкт»».
Вичищати авгієві стайні треба було починати з Мірошника, з депутатів облради, з того ж Єфремова. А в нас так заведено, що депутатів, а тим паче нардепів, не можна чіпати. І що ми бачимо?
Єфремов і Тихонов
Схема їхньої роботи була дуже проста – кожен узяв собі по округу. Дунаєв, колишній мер Лисичанська, постачав і надавав підтримку лисичанським бойовикам, Сергій Горохов (нардеп від ПР, – ред.) – постачав продукти, крім того, людей з його заводів змушували після змін іти стояти оточенням довкола захоплених будівель.
Ми також маємо інформацію про те, як це все фінансують: і з території РФ, і місцева політична еліта, що значно цікавіше.
І з Києва теж є вказівки сепаратистам, від деяких нардепів, як-от: Єфремова, Віктора Тихонова, Горохова.
У Тихонова більш ідеологічна роль, він не сильно фінансує. Здебільшого зав’язано все на Єфремові та його помічниках – Горохові, Олегові Гончарову. Частково, певно, Володимир Струк (нардеп від ПР, – ред.) намагався створити своє «ополчення», що підпорядковувалося б особисто йому.
І якщо проти Царьова бодай кримінальну справу порушили, то Єфремов спокійно ходить по столиці, – як і Струк, Сергій Горохов, Тихонов, Сергій Дунаєв та інші. Сподіваюся, поки що.