Школа № 1 в Костянтинівці Донецької області вже добре відома нашим читачам. Ви знаєте, що «добродії» з міського управління освіти влади закрити українську школу в прифронтовому місті. На цей навчальний заклад, на превеликий жаль, не припиняється наступ завзятих чиновників –«патріотів» міського управління освіти. Але україномовна школа не скорилася, вона дихає на повні груди, голосно заявляє про себе : «Я живу, і жага до життя в мене велика!» – чим, напевно, не дає спокійно спати тим, хто поставив за мету знищити її. Погодьтеся, опонентам (якщо не сказати відвертіше – ворогам) не так-то вже й легко здійснювати свої відверто злочинні наміри, коли на підтримку школі, учням, педагогам, батькам дітей приходять справжні друзі з усіх куточків України.

Минулої п’ятниці в ЗОШ № 1 було чудове свято, бо як інакше назвати зустріч з талановитими, творчими, небайдужими до чужої біди людьми. Вони, почувши про загрозу закриття школи, приїхали саме сюди, щоб своїм візитом, зокрема, сказати і владі, яка чомусь не поспішає стати на захист української школи, що цей навчальний заклад громадськість буде підтримувати всіляко. Чи зрозуміють цей прозорий натяк чиновники, чи достатньо в них буде розуму, щоб почати діяти, нарешті, на користь українській школі і не зволікати з такими заходами (реальними, дієвими, нагальними), не затягувати час, не стояти осторонь? Скільки ще чекати?

А от щирі друзі приїхали швидко, в дорозі не забарилися та прийшли до школи не з порожніми руками, а з безцінними для учнів подарунками. Але все по черзі. У той теплий сонячний день ЗОШ № 1 відкрила свої двері для учнів і інших шкіл міста, щоб вони теж пораділи зустрічі з відомою українською письменницею, перекладачем, справжнім патріотом нашої країни – Дзвінкою Матіяш. Завдяки Всеукраїнському об’єднанню «Безкоштовні курси української мови» (Анастасія Розлуцька), «Український світ», Східноукраїнській філії Центру дослідження літератури для дітей і юнацтва (Оксана Проселкова, Володимир Півень) проекту «Вся Україна читає дітям» та Донецькій обласній організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (в нашому випадку, дякуючи заступнику голови названої організації Володимиру Півню), ініціативі активістів, батьківському комітету школи, педагогам, які відстоюють інтереси учнів, і відбулася ця зустріч. Зала, де зібралися діти та дорослі, була переповнена, як кажуть, яблуку ніде було впасти.

Тендітна, зворушлива, щира в розмові Дзвінка Матіяш відразу зачарувала слухачів. Автор цих рядків спостерігала за дітьми в залі (він був чудово прикрашений рушниками та квітами), і було декілька моментів, які зворушили мене до глибини душі. Діти дуже чутливо реагують на кожне чесне слово, яке йде від самого серця. Одна дівчинка запитала Матіяш, коли вона написала свої перші рядки, що її до цього спонукало. У відповідь почула, що це трапилось тоді, коли у майбутньої письменниці не стало матусі, коли особливі почуття підштовхнули її взятися за перо. Дівчинка років 12-13 (я це помітила випадково, оглядаючи залу), почувши таке, швиденько витерла сльозинки зі своїх очей і зніяковіло озирнулася навколо, але всі слухали Дзвінку Матіяш.

Дітей цікавило багато чого: для кого письменниці цікавіше писати – для дорослих чи дітей, які книги вона любить, чи є автори, які не подобаються, чи легко вона творить, чи завжди є настрій писати, чому одну з героїнь книжки звуть Дарина, хто дав письменниці таке чудове незвичне ім’я… Відповіді були відвертими, і діти це відчували, тому дуже тепло реагували на слова Матіяш. А вона привезла свої книги, які стали до вподоби її новим читачам. Знаєте, було дуже і дуже приємно чути, як діти називали твори письменниці – «Казки Пятинки», «День Сніговика» (до речі, про сумнозвісні для нашої країни грудневі події «гарячого» року), «Марта з вулиці святого Миколая» і навіть філософські казки «Історії про троянди, дощ та сіль».

І хай не кажуть, що діти не читають сучасну українську літературу. Читають, хоча поки що і не всі. Та, сподіваються дорослі, після таких зустрічей і іншим хлопцям та дівчатам захочеться взяти до рук саме українську книгу. От я в це вірю! І навіть не хочу чути скепсис в словах працівниці Донецької облдержтелерадіомовної кампанії, яка зауважила, що подаровані школі книжки діти та вчителі навряд чи відкриють. Ну навіщо ж так погано думати про наших дітей та педагогів? В школі № 1 учні розумні та дотепні.

І саме для них гості школи привезли купу незчисленну різних книжок! Кандидат філологічних наук, доцент кафедри педагогіки Краматорського економіко-гуманітарного інституту Володимир Півень зробив особистий подарунок шкільній бібліотеці – двотомник Олекси Тихого, який був надрукований у 2012 році до 85-річчя від дня народження письменника за ініціативою Донецької організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (книгу підготували голова обласної організації «Просвіта» Марія Олійник, Володимир Півень, Василь Овсієнко, Євген Фіалко), а також рарітетну збірку статей «Той, що духом не скоривсь» першої наукової конференції, присвяченої пам’яті Олекси Тихого, що відбулась 23 січня 1994 року в м. Дружківці в приміщенні, де судили О.Тихого та Миколу Руденка в червні-липні 1977 року. У мене немає сумнівів, що старшокласникам будуть цікаві книги Олекси – «Думки про рідний Донецький край» та «У спогадах, роздумах, літературі». І хай не закидають «доморощенные мудрецы», що в школі № 1 буцімто недостатньо українського. Дурниці! І про нашого земляка з хутора Їжівка Костянтинівського району педагога і публіциста, правозахисника, члена-засновника Української Гельсінської групи Олексу Тихого тут знають теж. А книги мужнього патріота свого краю й України, який життя своє присвятив боротьбі за незалежність України і права людини, який загинув у неволі, звичайно, актуальні і сьогодні. І вони знайдуть відгук в умах і серцях учнів української школи.

«Борітеся – поборете!» – саме такі слова великого Кобзаря написав на подарованій школі книзі Ліни Костенко «Записки українського самашедшего» голова Костянтинівської організації ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Микола Сєров. А скільки книг (до речі, дуже багато) передали волонтери з різних куточків країни, в тому числі і з окупованої території! Тут словники – фразеологічні, іншомовних слів, «Кобзар», підручники для старшокласників, журнали «Малятко», історія, викладена Михайлом Грушевським, двотомник Василя Стуса, збірник Павла Симоненко «З Україною в серці», книги про українських гетьманів та відкриття англійських вчених, література, надрукована «Видавництвом Старого Лева» і багато ще іншого, цікавого та потрібного шкільній бібліотеці. Учні, педагоги, батьки дітей, вся школа № 1 каже щире «Дякуємо!» письменниці Д. Матіяш, друзям, волонтерам, громадськості, «Книжному форумі на колесах», викладачу української мови школи № 11 з сусіднього міста Краматорська – Оксані Проселковій, подяка всім, хто в ці нелегкі для україномовної школи часи допомагає, підтримує, не кидає в біді. Немає нічого неприроднішого та потворнішого, ніж боротьба з українською школою державних чиновників в державі Україна після Революції Гідності. Як сказав директор ЗОШ № 1 Олександр Мережко, такі зустрічі вкрай важливі та необхідні, в першу чергу, для дітей, які краще будуть розуміти і знати українську поезію, літературу, історію своєї країни. Україна сильна патріотами, і школа буде продовжувати їх виховувати. Це – реалії сучасності.

А ще віднині ця школа матиме свій Славень, написаний Володимиром Півнем:

Наше життя – то підручники, книги,

маса контрольних завдань.

Міцно тримаємо плуга чепіги –

оремо ниву для знань.

Приспів:

Рідная школа! Рідная школа!

Щедро даруєш ти нам

барви веселки, сонячне коло –

знанням освячений храм!

Перший учитель в першому класі –

в пам’яті це – назавжди.

Мудреє слово – вічно на часі –

знаємо це я і ти.

Приспів.

Дружба зі школи міцно єднає –

легко із нею в путі.

Лиш нерозумний цього не знає –

важко такому в житті.

Приспів.

Бібліотека і фізкультура –

книги й змагальності пік!

Промінь науки, світло культури!

Школа із нами – навік!