Нещодавно завершилась столична «тарифна епопея»: Господарський суд Києва скасував скандальні розпорядження Київської міської державної адміністрації, і тепер, замість збільшення платні в 3,4 та 1,8-2 рази, кияни платитимуть за старими тарифами, що діяли до 30 жовтня 2006 року. Сталося це не лише з волі київських політиків та бізнесменів – ключову роль зіграло саме народне невдоволення.

Сьогодні «тарифна епопея» має своє відлуння – у, здавалося б, далеких від проблематики грошових махінацій студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Конфлікт дійшов уже до того, що студенти навчального закладу звернулися за допомогою до прокурора міста Києва та Генерального прокурора України.

Вже п’ять років поспіль студенти, аспіранти та докторанти університету, що мешкають у гуртожитках і навчаються за державним замовленням, раз на рік або півроку сплачують від 30 до 400 грн. за використану у гуртожитках електроенергію. Водночас, весь цей час діяли накази ректора університету, згідно з якими бюджетники навчального закладу цього робити не повинні. Обидва факти слугували достатньою причиною для проведення журналістського розслідування, тим більше, що за попередніми розрахунками на сьогодні таким чином вже сплачено майже 5 млн. грн., а студенти університету до того ж звинувачують керівництво в підробці документів.

Привілей автономності

Як відомо, студенти – майбутнє держави. Тому безоплатність комунальних послуг для студентства стала шляхетним рішенням з боку адміністрації Київського національного університету. Тим більше, ще з часів указів Леоніда Кучми 1994-1999 років університет Шевченка є автономним, а двадцять університетських гуртожитків належать йому на підставі повного господарського управління. 18 січня 2007 року ректор університету Віктор Скопенко підписує контракт з Кабінетом міністрів, а 14 березня постанова Кабміну підпорядковує університет собі та підтверджує статус автономності закладу.

Тобто усі передумови для реалізації ідеї соціального захисту майбутніх спеціалістів держави існують давно і без змін. А вже користуючись передумовами, навчальний заклад створює і самі умови: ціна за гуртожиток для студентів-бюджетників у порівнянні з київськими цінами на житло є мізерною – від 25 до 60 гривень за місяць проживання. І, якщо вірити інформації університетської адміністрації, різницю між реальними та зазначеними цінами університет оплачує за рахунок позабюджетних коштів.

Головна ж особливість університету полягала в тому, що соціальний захист було навіть регламентовано: накази ректора про підвищення оплати за користування гуртожитками КНУ від 31 жовтня 2002 року та 21 березня 2006 року містять чіткий пункт про те, що студенти, аспіранти та докторанти університету, які навчаються за державним замовленням, не платять за комунальні послуги.

Здавалося б, студенти мають дякувати рідній alma mater та співати їй дифірамби. Але на практиці все склалося дещо інакше.

Податок на слухняність

Сумна реальність університетських буднів полягає в тому, що, попри внутрішньоуніверситетські накази, за електроенергію студенти, аспіранти та докторанти-бюджетники, яких у студентському містечку мешкає біля 8 тисяч, все-таки платять. Причому давно, періодично і, в основному, наприкінці навчального року. Причина канікулярних стягнень проста і ефективна – студенти прагнуть відпочити після сесії, тому представники адміністрації студмістечка застосовують такі важелі тиску як виселення з гуртожитку у разі несплати, неможливість переселення в інший гуртожиток чи в іншу кімнату. Наприклад, 2 липня у Голосіївському районному відділенні МВС було зареєстровано заяву студента-бюджетника університету Шевченка Андрія Гончарука про те, що представники адміністрації забрали і не віддають його паспорт, вимагаючи при цьому сплатити «борг за електроенергію».

Розмір “боргу”, якщо вірити адміністрації, встановлюється згідно з показниками лічильників, самі ж лічильники на електроенергію разом з лічильниками на воду та газ поступово з’являються у відремонтованих частинах гуртожитків. Лічильники на електроенергію «обслуговують» приблизно половину всіх кімнат бюджетників університету. Тобто, якщо вважати, що раз на рік кожен бюджетник з лічильником в середньому сплачує за електроенергію 215 гр., то з 2002 року бюджетники вже заплатили (215х4000х5,5) 4 млн. 730 тис. грн. Гроші «за електроенергію» перераховуються на університетський рахунок.

Підозрілою є й сама процедура оплати. Протягом щонайменше 5 років раз на 6-12 місяців адміністрація студмістечка передає спудеям повідомлення з «боргом за електроенергію». Після сплати, незважаючи на те, що насправді на суму «скидаються» всі мешканці кімнати, у банківській квитанції чомусь завжди зазначене прізвище лише одного мешканця. Окрім імені «обраного» на квитанції також красується таке пояснення призначення платежу: «по договору КНУ ім. Шевченка (оплата за гуртожиток)». Задля справедливості слід зазначити, що насправді в договорах, які укладають студенти з університетом, про суму та порядок сплати за комунальні послуги нічого не йдеться. До того ж, незважаючи на напис квитанції «плата за гуртожиток», оплата ведеться саме за електроенергію. Доводить це хоча б той факт, що кожного року всі випускники, остаточно розрахувавшись із університетом щодо оплати за проживання в гуртожитках, змушені додатково сплачувати ще й «електроенергетичний борг». Що ж насправді мається у квитанціях на увазі під «договором КНУ ім. Шевченка»?

Ілюзія законності

У жовтні 2006 року в університетському студмістечку трапився скандал, пов’язаний з «Договором про збереження житлової кімнати...» між мешканцями гуртожитків та адміністрацією. Договір, пункти якого неодноразово суперечили як чинному законодавству, так і внутрішнім правилам університету, не був затверджений наказом ректора та не візувався юридичним відділом університету. Тим не менше мешканців щонайменше п’яти університетських гуртожитків змусили підписати його. Для того, щоб зрозуміти причину тодішніх студентських невдоволень, можна навести лише один його пункт про те, що, згідно з договором, мешканці повинні «негайно виселитись... по письмовій заяві однієї зі сторін». Окремим пунктом було зазначено і те, що «плата за використану електроенергію і воду мешканцем здійснюється додатково згідно показників лічильника».

Конфлікт тоді вилився в студентські слухання 27 жовтня 2006 року, під час яких на запитання студентів про повернення коштів за електроенергію директор студентського містечка університету Вадим Руденко відповів: «А куди ви їх давали? Ви мені сплатили чи державі? Ви в університет платили, так що ніяких повернень. Ви платили по лічильнику. На сьогоднішній день норм цих немає. Ось як вони будуть установлені і ви перевищите їх, тоді будете, значить, платити менше». У світлі цього досить цікавим виглядає той факт, що, згідно з наказами ректора за 2002 і 2006 рік, де йшлося про безкоштовність комунальних послуг, контроль за їх виконанням було покладено на того ж Вадима Руденка.

27 жовтня 2006 року під час слухань заступник директора студмістечка Сергій Храпатий заявив, що новий договір «буде введений у життя наказом ректора». Та одразу ж постало закономірне питання – чому, не дочекавшись дня, коли б з’явився наказ ректора про нові тарифи, дирекція студмістечка самоправно нав’язує студентам якісь домовленості, які до того ж заздалегідь порушують і внутрішньоуніверситетські нормативні акти, і чинне законодавство?

Питання могло б з часом забутись, як і всі неприємні особливості гуртожитського життя, якби в березні 2007 року не з’явилася ще одна таємничість: у гуртожитках університету знову з’являються оголошення з вимогами «терміново сплатити борг за використану електроенергію». Невже відповідна оплата бюджетників тепер таки «введена в життя» університетом?

Версії керівництва університету

5 квітня з черговою надією отримати більш конкретні роз’яснення редактори студентського інтернет-видання http://gazeta.univ.kiev.ua вирушають до приймальні директора студмістечка Вадима Руденка. Але розмовляти він відмовляється, тому редактори реєструють у його приймальні лист, на який через чотири дні відповідає Сергій Храпатий. Твердження про те, що всі мешканці гуртожитків зобов’язані сплачувати за використану електроенергію згідно з показниками лічильників, він пояснює спільним наказом міністерств освіти, фінансів та економіки від 27 жовтня 1997 року.

Проте посилання на спільний наказ міністерств не стало козирем у полеміці. Бо навіть, якщо вважати, що наказ для студентів КНУ діє (що знаходиться під сумнівом через автономний статус закладу), він лише зобов’язав би платити за електроенергію, яка споживається додатково встановленими електроприладами, такими як холодильник або комп’ютер. До того ж варто відзначити, що в письмовій відповіді С. Храпатий доповнює цитату наказу міністерств власними вигадками, а також перекручено цитує наказ ректора 2006 року з пунктом про безплатність комунальних послуг для бюджетників. Незважаючи на однозначність формулювання наказу ректора, згідно з «редакцією» С. Храпатого тепер за використану електроенергію в житловій кімнаті мають платити геть усі студенти. А, цитуючи наказ міністерств у питанні відшкодування витрат додаткових електроприладів, С. Храпатий дописує ще й своє «в повному обсязі». Тобто ще й вирішує обсяг витрат, причому як за університет, так і за міністерства.

Протягом травня-червня редактори студентського інтернет-видання письмово звертаються до Віктора Скопенка, начальника юридичного відділу університету Ірини Саленко та до першого проректора університету Олега Третяка з проханням роз’яснити порядок оплати за електроенергію та проханням допомогти студентам повернути сплачені кошти у випадку підтвердження незаконності стягнень. Однак студенти не отримують жодної письмової відповіді. Ректор університету відмовляє в аудієнції автору статті.

14 червня в супроводі студентських активістів автор статті має розмову з О. Третяком. Перший проректор КНУ зустрічає зі здивуванням звістку про наявність наказів щодо несплати за комунальні послуги та про відсутність наказів протилежного змісту. «Якщо ви вважаєте, що в документах, які є, неоднозначно щось прописано – давайте це узгодимо», – каже він і пропонує зацікавленим студентам розробити новий проект наказу ректора вже з нормами для бюджетників.

Але перемир‘я між адміністрацією та ініціативними студентами не вийшло. 15 червня начальник юридичного відділу університету Ірина Саленко повідомляє про існування розпорядження, яке нібито регламентує оплату за електроенергію бюджетників університету Шевченка. Варто відзначити, що це відбулося після того, як 13 червня начальник юрдепартаменту дізналася, що студенти готують заяви до прокуратури. Надати згадане «розпорядження» або ж просто розповісти про його зміст І. Саленко відмовляється, не зважаючи на те, що університетська канцелярія знаходиться за кілька метрів від її кабінету.

19 червня, за день до того, як ініціативні студенти віддали заяви в міську прокуратуру, заступник голови профкому КНУ по роботі зі студентами В’ячеслав Шамрай раптом повідомив, що невідоме до того «розпорядження» таки віднайшлося в архівах дирекції студмістечка. Чому воно віднайшлося саме там, а не в канцелярії КНУ, залишається черговою загадкою, відповідь на яку віднайдеться нижче.

Зворотній бік автономності

Остаточна позиція університету щодо законності грошових стягнень викристалізувалася вже після того, як 2 липня ВМГО «Студентське братство» влаштувала прес-конференцію на тему оплати за електроенергію в університеті. Згадане І. Саленко «розпорядження» в остаточній версії перетворилося на два накази, нібито датовані травнем 2007 і груднем 2004 року. Причому новоявлені накази дійсно регламентують норми оплати за використану електроенергію для бюджетників університету. Регламентують, але залишають за собою кілька тривожних запитань.

Наприклад, чому 13 червня перший проректор університету Олег Третяк нічого не каже про новоявлений наказ від 11 травня, а навпаки пропонує цей наказ розробити? Чому 15 червня начальник юрвідділу університету Ірина Саленко не може ані показати, ані розповісти про зміст згаданого «розпорядження»? Та чому 27 жовтня 2006 року В. Руденко та С. Храпатий не знають про наказ 2004 року?

Але в найкумеднішій ситуації тепер опинився сам ректор навчального закладу, який начебто підписував геть усі вищезгадані накази – як про безплатність, так і про платність електроенергії для бюджетників. Якщо припустити, що накази про платність дійсно були затвердженні у грудні 2004 та травні 2007, то виникає логічне запитання: чому ректор, скасувавши спершу у 2004 наказом про платність наказ 2002 про безплатність, знову скасовує наказ про платність 2004 року наказом про безплатність 2006? Двічі передумав?

Люди чи раби?

Уже два місяці поспіль звернення студентів та докази, які зібрала редакція студентської інтернет-газети, розглядаються прокуратурою Шевченківського району. Але незважаючи навіть на обіцянку Генерального прокурора України впоратися з перевіркою університету Шевченка до 14 липня, жоден результат цієї справи поки не оприлюднено.

А поки крапку в цій історії не поставлено, без сумніву можна стверджувати наступне: «електроенергетичному питанню КНУ» вдалося оголити перед суспільством реалії сучасного ставлення до української молоді. Бо, якщо для одного з кращих навчальних закладів країни «відфутболювання» – нормальна практика поводження зі студентами, то постає вкрай важливе питання: кого насправді покликана виховати сучасна освітянська система? Людей, чи рабів?

Фото Скопенка надане iнiцiативною групою «Наш Київ».