Не виключено, що російські еліти найближчим часом можуть вирішити силовим шляхом «замінити» кремлівського правителя.
Розвиток ситуації в Росії вказує на те, що вона вже не може існувати в системі координат, що була до початку її війни з Україною. А ситуація з Путіним дуже схожа на ту, що була напередодні замаху на Гітлера 1944 року.
І тут можуть спрацювати ті самі механізми. Російські еліти не бажають відповідати за всі путінські прорахунки, а у верхньому ешелоні влади вже почали усвідомлювати, що крах Росії може означати для них втрату привласнених мільярдів і розкішних палаців по всьому світу.
З іншого боку, не все особисто вирішує тільки Путін. Не виключено, що він є лише «публічним обличчям» реальних господарів Російської Федерації. І питання в тому, чи може щось позитивне принести замах на нього? Адже ще зовсім не факт, що його силове усунення від влади призведе до краху всієї російської системи.
Скоріше за все, крах кегебістської системи можливий не через зміну обличчя на троні, а тільки через зубожіння, деградацію й поступове ослаблення економічної дієздатності Російської Федерації, аж до самого розвалу. Та чи захочуть кремлівські вищі «бонзи» розділити цю відповідальність із Путіним?
Операція «Усунення ущербного лідера»
Ситуація стає занадто критичною. Тому не виключено, що російські еліти (найближчим часом) можуть вирішити силовим шляхом «замінити» кремлівського правителя. А найбільш довірене оточення Путіна на чолі з колишніми генералами КДБ Івановим, Патрушевим і Бортіковим ухвалять це історичне рішення.
А далі вже справа техніки. Якось так само собою трапиться, що пристарілий російський лідер (не розрахувавши своїх фізичних сил), просто невдало впаде на татамі під час тренувань із дзюдо і «скрутить» собі в’язи.
Хоча не можна виключати й інші, «альтернативні» варіанти. Можливі для кожної фізичної особи, котра вже давно перейшла межу, де закінчується демократія і починається диктатура. У такому разі, яким буде замах, не дуже й важливо. Чи його викинуть із вікна, спалять в автомобілі під час «випадкової» аварії, чи розстріляють самі військові під час перебування Путіна на якомусь із спецполігонів.
Для російських еліт головне, що їхній лідер уже давно став ущербним. І він ніколи не стане нормальним, яким він був, коли ще міг засідати декілька років тому в G8. Путін часто йде ва-банк і спалює за собою мости, бо нутром відчуває свою поразку, але при цьому не бажає впритул бачити ті помилки, котрі допускає він сам чи його оточення.
Віра електорату в «доброго» царя-батюшку – це останнє, що тепер залишається в Путіна. Однак, явно наближається момент, коли найпотужніші й найбільш впливові в Росії сили, олігархи, можуть не втримати під контролем ситуацію. Тому їм буде куди простіше пожертвувати таким «лідером», ніж своїм і своїх сімей майбутнім.
Непередбачуваний Путін став загрозою
Звісно, коли Путін, поки що, не чіпає своє олігархічне оточення, ці «грошові мішки» можуть спати спокійно, поки США і Європейський союз не блокують їхніх рахунків. Проте, це ще зовсім не означає, що таке «спокійне життя» буде вічним. Адже «лідер» став настільки непрогнозованим, що нікому ніяких гарантій не дає.
Мало того, Державна дума, Слідчий комітет, ФСБ, поліція, армія, майже все керівництво Російської Федерації почало залежати від того, з якої ноги зранку встав президент. Іншими словами, Путін для російських еліт став абсолютно непередбачуваним і непрогнозованим, а це є дуже серйозною загрозою для їхнього благополуччя.
Таким чином, у російських еліт є два шляхи розв’язання ситуації, що виникла. Перший – урочисто і з усіма належними в такому випадку державними почестями якнайшвидше поховати свого «лідера» (у вигляді урни) у Кремлівську стіну. Після чого США і ЄС допоможуть Росії відновити свою економіку.
Другий – Путін залишається при владі довічно. При цьому під приводом протистояння із Заходом і Україною на невизначений термін скасовуються президентські вибори та вибори до Держдуми.
Російська Федерація повністю самоізолюється від світу, на кшталт Північної Кореї, а вся економіка починає працювати тільки на внутрішній ринок. Важко передбачити, яким із цих шляхів піде Росія. Однак, у будь-якому випадку, якщо Путіна вирішать залишити при владі, то Російська Федерація швидко повернеться до стандартів 1937 року в сталінському СРСР.
Звісно, цей варіант найбільше влаштовує самого Путіна, та й електорат буде не проти. Але якщо Путіна все-таки усунуть, чи прийдуть до влади в Росії саме Іванов або Патрушев? Коли гіпотетично припустити, що вони усунули Путіна й перехопили в нього владу, то що далі? Адже це обов’язково викличе конфлікт інтересів усередині російських еліт.
Свого часу був можливий і інший прийнятний для нього варіант. Достроково передати свою владу правонаступнику, як це зробив 1999 року Борис Єльцин. Але після продовження окупації частини Донбасу і Криму і російського вторгнення до Сирії ймовірність такого сценарію виключена. Адже тепер Путіну навряд чи вдасться уникнути міжнародного трибуналу.
Утім, у Росії справа не тільки в одному Путіні. Якщо на його місце прийдуть колишні кегебешні генерали, а сама система залишиться без змін, то нічого не зміниться. Потрібно демонтувати всю нинішню російську систему влади, а таке з тоталітарними режимами без їхнього повного військового, політичного і економічного розгрому, зазвичай, не відбувається.
«Театр тиранії» продовжує працювати
Росія нині перебуває на шляху до такого економічного і соціального «розгрому». Але при цьому головний «режисер» російської політики продовжує заохочувати підпорядкованих йому «акторів» до участі у створеному ним за 15 років «театру тиранії».
Стиль його управління полягає в тому, що він публічно активно пропагує себе як більш жорстокого й безголового політика, ніж він є насправді. І в той же час із ентузіазмом розсилає оточуючим своєрідні інформаційні меседжі, що може бути ще більш жорстокішим і непоступливішим, ніж був досі, якщо не прислухатимуться до його волі й бажань.
Заляканий сам незворотною можливістю внутрішніх протестів, він нахабно хуліганить на міжнародній арені, щоб у світі сприймали Росію набагато сильнішою, ніж вона є насправді, а його ще більш безжальним і непередбачуваним. Власне, саме тому він подає США і їхніх союзників по НАТО як головну загрозу для підпорядкованої його волі Росії.
Путіну, як і кремлівським правителям у часи колишнього СРСР, необхідна зовнішня загроза, щоб налякати підкорене й оброблене телевізійною пропагандою, населення. Хоча в дійсності, якби він лібералізував політику й економіку, то в кінцевому підсумку мав би більш сильну країну і дав би шанс Росії вижити після того, як він буде усунений від влади чи завершить своє довічне президентство природнім шляхом.
Кривавими війнами Путін спровокував нову Холодну війну, і тепер лише від мудрості й відповідальності вищих ешелонів московських політичних еліт залежатиме, яким чином вони відреагують на ті історичні виклики, що постали сьогодні перед Росією.