Вже майже півтора року Краматорськ – тимчасова столиця Донецької області. Але замість привілеїв та розвитку місто отримало скоріше головний біль та суцільні проблеми
Нестолична столиця
Взагалі Краматорськ ніколи не мав столичних амбіцій. Це завжди був таке собі робітниче селище зі статусом міста, яке жило тихим провінційним життям. За великим рахунком, у місті навіть не було де розміщувати обласну адміністрацію.
Краматорці зустріли «столичний» статус з радістю та надією. Справа в тому, що Донецьк завжди відрізнявся від інших міст області якістю доріг, станом громадського транспорту, охайністю скверів та парків. В окремих питаннях столиця Донбасу виглядала більш чепурною, ніж Київ. Тож мешканці Краматорська сподівалися, що хоча б частина столичного життя перейде й до них.
У той же час чиновникам-переселенцям прийшлося тяжко. У Донецьку вони жили у своїх квартирах, працювали комфортно в 11-поверховому будинку. А тепер у вигнанні розмістилися на двох поверхах Краматорської міської ради. Тодішній губернатор Олександр Кіхтенко оселився в кабінеті міського голови, а для проведення нарад та зустрічей міська рада та обласна адміністрація по черзі використовували три зали мерії. Спочатку це сусідство вважали тимчасовим, тож навіть змінювати меблі та робити ремонт у тимчасовому губернаторському кабінеті не стали. Співробітників ОДА також тимчасово розмістили в піонерських таборах у Святогірську, звідки вони щодня їздили на роботу на спеціальному автобусі. Відразу після переселення Кіхтенко заявив, що він планує або повернутися з адміністрацією у стару будівлю в центрі Донецька, або в місті почнуть будувати нову будівлю адміністрації.
Негаразди столичного життя
Перші розчарування від столичного статусу наступили дуже швидко. Першими постраждалими стали городяни, що не мають власного житла. Справа в тому, що великий попит на квартири з боку прибулих чиновників, які не бажали жити в дитячих таборах, де в одній кімнаті стояло мінімум чотири ліжка, просто підірвав ринок оренди житла. До війни в Краматорську квартири зазвичай орендували безкоштовно, компенсуючи господарям лише комунальні послуги, або за суто символічні кілька сотень гривень. А ось після переїзду до міста ОДА, окрім компенсації комунальних послуг, господарі зажадали винагороду, яка починалася від 1500 гривень. А орендна плата за квартиру в центрі міста почала доходити й до 10 тисяч гривень. Гроші і для Києва чималенькі, а для Краматорська з його провінційними зарплатами це дуже й дуже дорого.
Крім того, від присутності керівництва області почали відверто страждати місцеві чиновники. Вони сповна відчули правильність армійського заповіту, що триматися слід подалі від керівництва і ближче до кухні. Справа в тому, що обласні чиновники відчули себе керівниками міських і почали завзято давати різноманітні розпорядження. Крім того, окремі обласні підрозділи почали відверто перекладати свої функції на місто. Наприклад, якось непомітно, всі обласні культурні заходи стало організовувати не профільне обласне управління, а міський відділ культури.
Жодної користі
За півтора року столичний статус аж ніяк не змінив Краматорськ. Абияк ремонтуються дороги, але й це робиться за кошти міського бюджету чи державних субвенцій. У місті реалізуються проекти за рахунок Державного фонду регіонального розвитку, але це відбувається й у інших містах області. Колишній губернатор Кіхтенко більше опікувався війною, і руки до розвитку міст у нього відверто не доходили. Але й ситуація в області була дещо іншою: обстріл Краматорська та Маріуполя, оточення та захоплення Дебальцевого, активне будівництво ліній оборони навколо захопленої території.
Утім, і новий керівник області Павло Жебривський не поспішає зробити щось корисне для міста, яке його гостинне прийняло. Краматорськ не отримав від обласного керівництва ані нового транспорту, ані бездоганних доріг, ані охайних скверів. Замість цього губернатор постійно чубиться з міським керівництвом, яке, на його думку, не достатньо патріотичне, все робить не так і не достатньо його любить.
Найцікавіше те, що робить все це він з кабінету, який йому надала міська влада, сидячи в кріслі та за столом, якими раніше користувалося керівництво міста. Хоча, напевно, не варто чекати якогось благоустрою міста від людини, яка не здатна створити комфортні умови роботи навіть для своїх підлеглих. Співробітники ОДА все ще працюють в умовах, що більше підходять для «шпротів у банці», за столами, які їм люб’язно надали співробітники мерії. Звісна річ, окремі управління намагаються знайти та відремонтувати для себе хоч якісь приміщення, але це скоріше ініціатива їх керівників, ніж керівництва області.
До речі, більшість працівників ОДА продовжують жити в заміських таборах по чотири людини в кімнаті, долаючи щодня 60 кілометрів на роботу та з роботи. А обіцянка відремонтувати для їхніх потреб гуртожиток у Краматорську, яку давали губернатор разом з народним депутатом Максимом Єфімовим, уже якось забулося.
Мешканці ж міста, які чекали, що Краматорськ стане хоч трохи схожим на довоєнний Донецьк, вже на це й не сподіваються.