Більшість своїх висновків про навколишній світ ми робимо на основі порівнянь. Порівнюємо і впорядковуємо, розташовуючи об’єкти порівняння у певній послідовності. Є перше місце, друге тощо. В основі порівняння  дійсні числа – це єдині об’єкти математики, щодо яких можна сказати, яке з них більше. Як бути щодо такої характеристики держави, як ефективність її державного апарату?

За роки незалежності цей апарат у нас виріс і має тенденцію до подальшого зростання. Зараз він досягає десь 370 тисяч осіб. За радянських часів він був на рівні 60 тисяч осіб. Але в радянські часи держава контролювала все: сільське господарство – що сіяти, де і коли і як збирати; скільки виготовити пар взуття різних категорій і як їх розподілити серед населення та за якою ціною; що купувати за кордоном і що продавати; що читати і дивитися в кіно й по телебаченню; що вважати добром і що вважати злом тощо. Держава визначала стратегічну, хоча і примарну, мету існування країни і її громадян. Словом, на те вона і тоталітарна держава, щоб контролювати все.

А яка держава у незалежної України? Напевно, поки що не тоталітарна, хоча неодмінно такою стане при збереженні нинішніх темпів бюрократизації. Держава тепер не контролює нічого: ні сільське господарство, ні промисловість, ні митницю – остання стала ефективним механізмом нищення власного товаровиробника на догоду приватним інтересам самих митників, ні дотримання законів у судах – останні стали ефективним механізмом нищення суспільної моралі на догоду приватним інтересам суддів; ні внутрішню торгівлю, ні зовнішню. Нарешті виявилось, що держава не здатна контролювати навіть власні кордони, не говорячи вже про власний інформаційний простір. Зараз держава нібито очолює боротьбу з корупцією, хоча сама є її основним джерелом. Але чому, ні за що не відповідаючи, державний апарат за роки незалежності у рази зріс? Відповідь проста – у рази зросла кормова база для чиновників.

Радянський Союз нагадував військовий табір. Кількість озброєння у ньому від тридцятих років дорівнювало кількості озброєння у всьому навколишньому світі. Так було майже завжди. Вийшовши з орди – війська, націленого на завоювання світу, Московія так і залишилась ордою. Спадкоємцем Московії став Радянський Союз, який змінив лише назву, нічого не змінивши по суті. Кормова база у військовому таборі дуже обмежена, а порядки суворі. На виробництві танків і автоматів Калашникова на державних підприємствах особливо не розбагатієш. Товарів широкого вжитку вироблялось мало, і вони були низької якості. Імпорт якісних товарів був обмеженим, і з нього, власне, і почалась деградація державного апарату новітньої імперії. В умовах ринкової економіки ситуація зовсім інша. Це, при порівнянні, як напівпустеля, де майже немає води, і квітуча оаза, де води більше, ніж вдосталь.

Якісна картина того, що відбувається, більш-менш зрозуміла. Вона однакова на всьому пострадянському просторі, але нам потрібні числа для порівняння. Не шукайте ці числа у газетах і телевізійних репортажах. Вони, швидше за все, введуть вас в оману. Зайдіть краще у найближче відділення солідного банку і з’ясуйте величину банківського відсотку на депозити. Виявиться, що цей відсоток для гривневих депозитів на рівні 17% – 20%. Чим надійніший банк, тим цей відсоток менший. У ризикованих банках він може складати сьогодні і 27%. Здавалось би добре. Ви відкрили депозит на 1000 гривень, а через рік у Вас буде вже, наприклад, 1200 гривень на рахунку.

Як формується цей відсоток? Для того, щоб не збанкрутувати, банк має видати комусь ваші гроші у кредит під більший відсоток, наприклад під 30% річних. Через рік з цих 30% він 20% поверне Вам, а 10% залишить собі як прибуток. Для того, щоб взятий кредит вчасно повернути і ще отримати прибуток від використання позичених грошей, потрібно вкласти кредит у справу, що дає, наприклад, 40% прибутку річно. Тоді 30% повертається банку, а 10% лишається як прибуток тому, хто взяв кредит. Але хто візьме у банку кредит під 30% річних? Чи існує такий законний бізнес, що дає прибутку 40% річно?

Відповідь, за рідким виключенням, негативна. Якби банки існували лише за рахунок таких кредитів, то вони швидко б збанкрутували всі без винятку. Отже банки існують, переважно, не за рахунок гривневих кредитів. Тоді за рахунок чого? Моя відповідь – за рахунок інфляції. Якщо банківський відсоток на депозити 17% (цілком приватний Приватбанк або з переважним державним капіталом Укргазбанк), то рівень інфляції має бути вищим, наприклад, 25%. Для того, щоб розрахуватись з власником депозиту і ще отримати прибуток, банк має зберегти покладені на депозит гроші від інфляції купивши на них, наприклад, американські долари. Тоді, через рік, долари можна знову трансформувати у гривні. Їх буде вже 1250 грн., 1170 грн. повернути власнику депозиту, а 80 грн. залишити собі як прибуток.

А звідки банк знає рівень інфляції? А він його не знає. Якщо він помиляється з його оцінкою, то це завершується для нього великими збитками, а можливо й банкрутством. Насправді картина ще складніша, оскільки дешевшають внаслідок інфляції не лише гривні, а й долари, хоча і в дуже різних пропорціях. Перший висновок: реальна вартість гривневих депозитів не зростає з часом, а лише зменшується. Проте, все одно гривні доцільно тримати на депозитах, оскільки їх знецінення внаслідок інфляції банк частково компенсує. Другий висновок: рівень інфляції, тобто знецінення гривні, завжди більший за банківський відсоток за депозитами в солідних банках.

Цікавою є поведінка банків при понаднормовому зменшенні їх фінансових ресурсів за рахунок різних видів діяльності. Звичайно вони звертаються до Національного банку за рефінансуванням. Отримавши відповідну позику у гривнях, вони миттєво обмінюють гривні на іноземну валюту на міжбанківській валютній біржі. Через збільшення тиску на національну валюту її курс падає, і банки, знову конвертуючи іноземну валюту в гривні, отримують прибуток, легко повертаючи борги у гривнях. Особливо вдалою ця операція виявилась при останньому безпрецедентному падінні гривні втричі за короткий термін. А скільки може заробити той, хто натискає кнопку неминучого різкого падіння національної валюти, обираючи момент для цього натискання? У світі фінансів також існують фундаментальні закони збереження. Якщо хтось раптом збагатився, то хтось раптом збіднів на ту ж саму суму. Хто збіднів? Це ми з Вами. Хто збагатився? Чомусь ніхто не задає цього питання уголос.

Який стосунок банківський відсоток має до ефективності державного апарату? Прямий. Джерелом знецінення грошей в державі – інфляції завжди є сама держава. В умовах ринкової економіки у держави є лише один механізм покриття всіх свої збитків через власну неефективність – це друкування грошей. Держава не вміє розрахувати і контролювати свої видатки або не бажає це робити. Між бажаним і дійсним виникає прірва. Цю прірву держава перекриває у найпростіший і найнебезпечніший спосіб – друкуванням грошей не забезпечених новими товарами і послугами. Банки при цьому грають роль термометра, що вказує на підвищену температуру внаслідок хвороби, однак не є джерелом самої хвороби. У чому небезпека інфляції? У неможливості кредитування реального сектора економіки. 5% – це гарний прибуток для нього. Для його нормального функціонування і розвитку вартість кредитів має не перевищувати 2% – 3% річно. У нас же вона 20% – 30%.

Отже, банківський відсоток для національної валюти – це температура хворого. Якою є ця температура у різних країнах світу, якщо орієнтуватись на провідні банки і національні валюти? В Росії це приблизно 10%, в Польщі – на рівні 1.2%, у Великій Британії – 0.75% – 1.5%, у Швейцарії  – 0.5% – 1.3% (у найсолідніших банках він від’ємний), у Німеччині 0.05% – 0.3%, нарешті, в Україні 16% – 22.5%. Відчуваєте, як Україна виділяється на фоні інших країн світу? Виділяється також і Росія, але навіть на її тлі ми виглядаємо дуже невтішно. На жаль, найгірші справи зараз в Білорусі, де інфляція за темпами нагадує інфляцію в Україні на початку дев’яностих.

У фінансовому житті України є ще одна неприємна обставина. Майже щороку ми маємо від’ємний платіжний баланс. Тобто щороку країна вивозить іноземної валюти більше, ніж отримує за рахунок експорту і кредитів. Звідки береться надлишок валюти, що вивозиться? Думаю, що за рахунок наших заробітчан, мільйони яких жебрають по всьому світу, заробляючи для своїх родин мінімальні статки в іноземній валюті і переправляючи її в Україну, минаючи банківську систему. Тобто  з країни вивозиться практично вся валюта. Виникає законне запитання. Тоді для чого нам потрібні валютні кредити міжнародних фінансових установ?

Моя відповідь така. Гривні, нагромаджені в Україні, за кордон не вивезеш. Спочатку їх потрібно перетворити в євро або долари. Купити іноземну валюту за гривні можна лише всередині країни. Важливим постачальником такої валюти є держава. Саме вона, збільшуючи державний борг України, ввозить в країну євро і долари. Далі, в той, чи інший спосіб, ця валюта потрапляє у приватні руки і вивозиться за кордон вже як приватний капітал. Слід зазначити, що частина вивезеної валюти повертається назад у країну у вигляді товарів широкого вжитку. Це ніби відступні для громадян країни за згоду на її тотальне пограбування і руйнацію.

Скільки коштів знаходиться на закордонних рахунках наших багатіїв? Виходячи зі структури платіжного балансу України, до зовнішнього державного боргу України слід додати всі кошти, зароблені нашими заробітчанами і привезені в Україну, та більшу частину коштів, отриманих від експорту нашої продукції. Добре відома лише перша складова цієї суми – зовнішній борг і гарантований державою зовнішній борг – 1 трильйон 122 мільярди гривень. Мабуть це число слід помножити на три або чотири для отримання загального результату. Цих коштів цілком вистачило б для модернізації країни: створення сучасної інфраструктури, побудови нових підприємств на основі сучасних технологій, розбудови української культури і науки як її важливої складової, без яких неможливе національне відродження.

Я весь час чую, що отримання чергового траншу МВФ – це якийсь сигнал міжнародним інвесторам для їх активізації в Україні. Жодний солідний інвестор в нашу країну за теперішніх умов не прийде. Ніхто не привезе в нашу країну гроші, дивлячись на те, як активно ми їх вивозимо при найменшій нагоді. Черговий транш МВФ – це чергова подачка нашій еліті за її лояльність до Заходу. Чи є наша еліта при цьому лояльною до українського народу? Тут велике запитання.

Дерибан країни продовжується. Все, що можна, продається за кордон, а виручені кошти переважно там і залишаються. Не видно жодних ознак модернізації країни. З підприємств, що залишились у спадок від Радянського Союзу, вичавлюються рештки їх потенціалу. Нові підприємства не будуються, старі практично не модернізуються. І для політиків, і для олігархів горизонт їх прагнень не перевищує кількох років. Усе вже поділене, крім землі. Це, мабуть, буде останньою дією великого дерибану України.

Перед Україною зараз багато загроз. Про одну з них йдеться в цій статті. Міцна фінансова система потрібна сучасній державі не менше, ніж боєздатна армія. Нам потрібна перемога у російсько-українській війні. Згадаймо, що вся фінансова потуга Сполучених Штатів була консолідована напередодні Першої світової війни в потужний кулак. Розуміючи неминучість війни і участі в ній Сполучених Штатів, фінансові кола цієї країни разом з іншими зацікавленими структурами в 1913 році створили Федеральну резервну систему – найбільшу фінансову потугу світу відтоді й дотепер. Це допомогло їм виграти Першу світову війну разом з союзними державами. Це дозволило їм здійснити індустріалізацію в Радянському Союзі – своєму майбутньому союзнику. Це дозволило їм вже одноосібно виграти Другу світову війну і стати найбільшою фінансовою, економічною, науковою і політичною потугою світу. Саме ця світова потуга є нині гарантом нашого державного існування і джерелом наших надій.

Високий банківській відсоток за депозитами – це свідчення злочинної безпорадності в державному будівництві. Висока інфляція заважає нормальному розвитку банківського сектору України, без якого подальший економічний поступ неможливий. У нас є єдиний шлях до порятунку – це побудова національної української держави, де найвищі посади в державі призначатимуться для свідомого служіння інтересам нації, а не власній кишені за рахунок нації. З фінансового лохотрону Україна має перетворитись на будівельний майданчик модерної української нації. Припинення безпрецедентного вивезення валюти за кордон у рази зменшить постійний колосальний тиск на національну валюту, сприятиме стабілізації її курсу і стане фінансовим підґрунтям для модернізації країни. Це завдання настільки ж важливе, як і розбудова української армії в умовах нинішньої російсько-української війни.

Доктор фіз.-мат наук, професор, академік Академії наук вищої школи України Валерій Швець, спеціально для «Контрасту».