Реве та стогне Одеський регіон… від диких «танців» головного пахана Одеського апеляційного суду Анатолія Луняченка та його бандитського судійського підряду. Тільки «Лунявий», як його зовуть «пацани», з усіх суддів Украйни «виборов» собі право дерибанити 50 відсотків місячної зарплатні своїх підлеглих колег, штовхаючи їх на здирство і хабарництво (!).

Тільки його морально розкладена утроба за всіх президентів Самостійної і Незалежної, брутально глумлячись над символами держави, дозволяє собі на 9-му поверсі прихватизованого ним суду, утримувати власну сауну-бордель, над якою майорить Державний прапор (!).

Тільки в його судійському борделі може хто завгодно нап’ялити на себе судійську мантію і відправляти правосуддя, а попутно у нарадчих кімнатах гвалтувати молодих дівчаток, які приходять за судовим захистом (!).

Тільки «Лунявий» може собі дозволити у дворі прихватизованого ним суду по вул.Гайдара, 24-А, відкрити ігорний дім «Золота луза», у якому криміналітет розробляє свої бандитські операції і вирішує долі одеситів (!).

Тільки його організоване злочинне судійське угруповання може надавати одеському кримінальному авторитету Мар’янчуку «Васі-Чечену» нарадчу кімнату та мобільний телефон під час судового процесу, щоб той   коригував дії кілерів по знищенню слідчого по його справі – Галину Климович (!).

Тільки одеський бандитський верховода Луняченко з усього  8-тисячного судійського спруту України може безкарно зраджувати  Батьківщині і відсуджувати від неї, скажімо, для Мальти чи для іншого одеського кримінального авторитета В.Кульбаченка, якого розшукує Інтрепол, по 16 млн доларів США (!), 50 відсотків з яких, як подейкують,  ідуть на утримання його маєтностей по вул.Відрадній, 4 в Одесі, по вул.Абрикосовій, 19-20 у Царському Селі під Одесою, у Білгород-Дністровському лимані, на утримання яхти в Стамбулі… «І все мовчить, бо благоденствує» (!).

А тих, хто, дбаючи про державу, заважає ширитись диким судійським «танцям» Луняченка, Анатолій Васильович не прощає.

Є в Україні легендарна особистість, правозахисник, член Міжнародного товариства з прав людини в Україні, консультант профільного Комітету Верховної Ради України, член Національної Спілки Письменників України, єдиний у світі лауреат Міжнародного фестивалю-конкурсу української поезії, на слова якого вітчизняні та зарубіжні композитори створили понад 100 пісень, дум, балад, романсів, які з успіхом виконують музично-хорові колективи України та зарубіжжя. І цією особистістю, про яку ЦТ створило 7 музично-документальних фільмів, і якій кадебістські сатрапи у «перебудовчі» роки відміряли 9 років суворого режиму за те, що не став «стукачем», за те, що студентам «корректно клеветал на советскую действительность», є нащадок запорозької вольниці, киянин, Леонід Опанасович Сапа.

Є в Україні й інший, не менш відомий правозахисник, який ще у 80-ті роки минулого століття з відкритим забралом виступив проти імперського режиму і теж перетерпів від нього садистські репресії. Це – одесит Микола Леонідович Розовайкін.

Обидва вони, як професійні юристи, захищали законні інтереси у всім відомій одеській «нафторозливній» справі, у якій А.Луняченко, начальник порту, Герой України М.Павлюк, колишні заступник Міністра юстиції В.Стичинський, заступник Генпрокурора України О.Колінько та голова Печерського райсуду м.Києва М.Замковенко, зрадивши Батьківщині, відсудили від неї для Мальти, а, отже, і для себе 16 млн доларів США (!).

Обидва правозахисники, повернувши з допомогою депутатського корпусу Україні вказані кошти, перетерпіли від України  в особі «пацана» Луняченка та його судійської камарильї репресії (!).

Обидва вони, як представники потерпілих,  брали участь у другій резонансній справі по звинуваченню біляївського нелюда Г.Олійника, який, не будучи суддею, понад два роки відправляв правосуддя. І досудився до того, що, будучи постійно п’яним, у 2001 році по звірячому побив підполковника запасу О.Харченка, а згодом, у нарадчій кімнаті Біляївського райсуду згвалтував Н.Щербатюк, яка прийшла до нього за судовим захистом (!!!).

Майже рік Одеська облпрокуратура під егідою М.Косюти та його заступника М.Чорного розслідувала справу. А потім, замість того, щоб в установленому законом порядку направити її до Верховного Суду України для визначення підсудності, направила… в Одеський облсуд А.Луняченку, де з допомогою адвоката обвинуваченого  справу зпланували знищити. А немає справи – немає і суду (в Одесі це практикується).

Але за велінням Всевишнього працівники суду, переплутавши адвокатів, кримінальну справу Г.Олійника з речовими доказами в кінці того ж, 2001 року, під розписку у відповідному журналі, вручили представникам потерпілих Л.Сапі, М.Розовайкіну та самому потерпілому О.Харченку.

 Майже тиждень 5-томник кримінальної справи Г.Олійника правозахисники намагались вручити тодішньому Голові Верховного Суду України В.Маляренку – не брав. З допомогою Адміністрації Президента України справу вдалося вручити тодішньому Генпрокурору М.Потебеньку, який і передав її В.Маляренку. І той змушений був прийняти і визначити по ній підсудність апеляційному суду Вінницької області.

За заявою ж Л.О.Сапи та поясненням О.Харченка Генпрокурор змушений був порушити кримінальну справу проти працівників Одеського облсуду за посадову недбалість і доручив розслідувати її… Одеській облпрокуратурі (!).

Одеські високоранговані прокурорські пінкертони В.Завадський та С.Сігал злочину у діях Луняченка та його підлеглих, звичайно, не побачили і справу незаконно закрили. Водночас, за лжедоносом Луняченка, без дослідчої перевірки, після того, як справу Олійника було уже направлено Вінницькому облсуду, 23 січня 2002 року порушили кримінальне переслідування за…  крадіжку цієї справи з Одеського облсуду і чомусь тільки проти… Л.Сапи (!).

Заочність порушення кримінальної справи проти Л.О.Сапи блокувало його конституційно гарантоване право на оскарження постанови Одеської облпрокуратури від 23 січня 2002 року про порушення проти нього кримінальної справи (!).

І вийшло: Л.Сапа їздить до Одеси на виїзні судові засідання Вінницького облсуду по «викраденій» справі Г.Олійника, як представник потерпілих О.Харченка та Н.Щербатюк, а проти нього повним ходом іде фабрикація криміналу за крадіжку цієї справи (!).

В кінцевому рахунку слідчий Одеської міської міліції В.П.Московський 26 квітня 2002 року закрив кримінальну справу і проти Л.Сапи.

Але «Лунявий» не заспокоювався, натиснув на Одеську міську прокуратуру і старший помічник прокурора В.Н.Козак, продовжуючи зловживати владою, 30 жовтня 2002 року незаконно, без жодних юридичних підстав, заочно для Л.О.Сапи, скасував постанову слідчого УВС Московського про закриття проти нього кримінального переслідування і передав справу на нове розслідування слідчому того ж УВС м.Одеси А.Ю.Мальченку.

У зв’язку з заочністю незаконних дій посадовців одеської міської прокуратури, Л.О.Сапі знову було блоковано конституційно гарантоване право на оскарження постанови Одеської міськпрокуратури про відновлення щодо нього кримінального переслідування.

Саме по собі звинувачення у крадіжці особливо важливих документів було сфабриковане, що доводять законодавчі акти: крадіжка – це таємне присвоєння, а Л.О.Сапа відкрито у присутності О.Харченка, М.Розовайкіна та працівників експедиції одержав 5 томів кримінальної справи Г.Олійника та речові докази під розписку у журналі вихідної кореспонденції Одеського апеляційного суду і разом з потерпілим вручив її Генпрокурору України М.Потебеньку.

Слідчий Мальченко діяв оперативно: 21.03.2003 року заочно для Сапи виніс постанову про його звинувачення у крадіжці, 22.03.2003 року (заочно для Л.Сапи) виніс постанову про обрання запобіжного заходу у якості підписки про невиїзд, 17.04.2003 року одержав (заочно для Л.О.Сапи) постанову судді Приморського райсуду м.Одеси С.Тєрьохіна на затримання Л.Сапи з метою його арешту, 24.04.2003 року (заочно для Л.О.Сапи) виніс постанову на обшук у його квартирі.

Врешті-решт, 6 травня 2003 року, перед черговим судовим засіданням по звинуваченню Г.Олійника, Л.Сапу арештовують прямо в залі Одеського облсуду (!!!).

Звістка про арешт правозахисника облетіла всю Україну, майже тиждень тисячна громадськість пікетувала Верховну Раду, Верховний Суд, Генпрокуратуру України з вимогою звільнити Л.Сапу з-під варти.

В ситуацію втрутився Президент України і правозахисника було звільнено, а Генпрокуратура 9 червня 2003 року змушена була вдруге закрити проти нього кримінальну справу. Слідчого ж А.Ю.Мальченка, який, на замовлення Луняченка, запопадливо фабрикував справу, звільнили з роботи.

В подальшому Вінницький облсуд виніс Г.Олійнику по «викраденій» справі обвинувальний вирок. Але Луняченко і далі не заспокоювався, і зі своїм судійсько-прокурорськими «братками» розіграв такий спектакль, яким заткнув за пояс увесь репресивний синдикат 1937 року: за його усною скаргою суддя Суворовського райсуду міста… Херсона (!) Зубов О.С. у судовому засіданні за участю прокурора цього району Григуцяка К.Д., які ні до Л.Сапи, ні до А.Луняченка ніякого юридичного відношення не мали, 17.11.2003 року скасували постанову Генпрокуратури України від 9.06.2003 року про закриття проти Л.Сапи кримінальної справи (!!!).

 Григуцяк К.Д. таємно від Л.Сапи «оскаржив» постанову О.С.Зубова до апеляційного суду Херсонської області і колегія суддів судової палати з кримінальних справ у складі головуючого В.А.Годуна, суддів Н.М.Ковальової, В.Г.Бугрименка з участю прокурора В.В.Нисинця, незважаючи на те, що скарги Луняченка про скасування  постанови Генпрокуратури в природі не існує, незважаючи на те, що кримінальна справа  Л.Сапи до Херсона не надходила, незважаючи на те, що апеляції прокурор Григуцяк К.Д. до суду не надсилав, 13 січня 2004 року ухвалою від імені України закріпила беззаконня О.С.Зубова !!!

Все вище викладене, ясна річ, чинилось без відома Л.О.Сапи, без відома Верховного Суду та Генпрокуратури України. Саме так, шановні державні мужі і було, бо сьогодні ж не 1937-й, а 2007-й – вимагається ювелірна робота по знищенню особистості. І справа Л.Сапи з… Одеської облпрокуратури та з особисто завезеними «Лунявим» херсонськими постановою/ухвалою знову перекочували до Одеської міської міліції для подальшої третьої фабрикації криміналу проти Л.О.Сапи. Та слідчий, капітан міліції В.Д.Шевченко виявився принциповим і втретє закрив кримінальну справу проти Л.О.Сапи і втретє списав її в архів.

Паралельно з вищевикладеним Л.О.Сапа та М.Л.Розовайкін захищають свою честь і гідність від навали «Лунявого» у Дарницькому райсуді м.Києва. Але Луняченко ігнорує суд і впродовж чотирьох років у судові засідання боїться з’являтися. Більше того, щоб уникнути відповідальності, через рік після третього закриття кримінальної справи по звинуваченню Л.Сапи, знову натиснув тепер уже на заступника Одеської облпрокуратури М.Чорного. І той дав вказівку своєму підлеглому Є.В.Аблову вчетверте (!) підняти справу Л.Сапи з архіву. І   17 вересня 2005 року кримінальну справу проти Л.Сапи знову поновили і наказали продовжити її фабрикацію слідчому тієї ж Одеської міської міліції Д.В.Мерзлікіну. Але той навідріз відмовився, за що одержав дисциплінарне покарання. І справу доручили фабрикувати молодій «поросли» уже Малиновського райуправління міліції м.Одеси, старшому лейтенанту Д.В.Регульському.

В кінцевому рахунку в орбіту по «посадці» відомого не тільки в Україні правозахисника Л.О.Сапи втягнуто понад 100 високорангованих міліцейсько-прокурорсько-судійських осіб, витрачено сотні тисяч бюджетних коштів і згаяно майже п’ять років часу…

А як же на це реагує соратниця А.Луняченка, колишня партійна функціонерка, «регіоналка» і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Н.І.Карпачова, яка щороку отримує понад 20 млн гривень бюджетних коштів на правозахист і фінансові махінації якої Л.Сапа викрив у брошурі «Як «мочить» закони Уповноважений в «законі» ?!». А вона коригує діяльність одеського «пацана» Луняченка щодо «посадки» Л.О.Сапи. І коли у «Лунявого» періодично настають критичні моменти, замовляє за нього тепле словечко.

Як же у даній ситуації реагує і захищає честь мундира Генеральний прокурор України О.І.Медведько ?!

-   Та я цього «Лунявого» розірву на фашистський знак! – запевнив О.Медведько на особистому прийомі Л.О.Сапу і рішуче пообіцяв закрити проти нього кримінальну справу. Але, мабуть, чергова порція заокеанської зелені затьмарила заплилі жиром оченята Олександра Івановича від закону. І він більше року не тільки не вдарив палець об палець щодо чергового, четвертого, закриття означеної справи з заслуханням на колегії авторів її фабрикації на вимогу Л.О.Сапи, а й не виконує постанови Дарницького райсуду м.Києва щодо логічного її завершення. А «Лунявий», безкарно нищачи Одеський регіон, гарячково збирає чергову порцію «зелені», щоб купити собі судійське крісло у столиці.

Представники правозахисних організацій А.Користовська, С.Блажиєвський (Одеса), Р.Мухамеджанов (Дніпропетровськ), А.Комаров (Львів), С.Срібний (Суми), Ю.Бояров (Запоріжжя),    Гармаш (Миколаїв), В.Тіс (Харків)