Події, що мали місце 9 травня, а саме акції «Безсмертного полку» та сутички з українськими патріотами, вже названо реваншем проросійських сил в Україні. Коментатори звертають увагу на той факт, що на четвертому році російсько-української війни влада, тобто поліціянти, допомагала кремезним «тітушкам» бити ветеранів АТО. А над всім цим неподобством майорять прапори деяких українських партій, які і не думають ховати свої зв'язки з Кремлем.

Що це, як не реванш? – Насправді ні. Це ще не реванш. Це підготовка до реваншу. Реваншем стане повернення до влади російських колаборантів. Тоді вже ніщо не захистить українських патріотів, українських вояків, українських активістів від цілком системної розправи. Саме в цьому і полягає план Кремля щодо України.

Невже ви серйозно вірите, що Путіна цікавить політичне майбутнє всіх цих збанкрутілих регіоналів та комуністів? Невже ви думаєте, що саме заради їх перемоги на чесних, або не дуже, виборах ведеться ця запекла і доволі витратна гібридна війна? Ні. Все набагато страшніше. Путіну потрібно підштовхнути Україну до громадянської війни, до розколу зсередини. Що в разі приходу до влади проросійських сил стає цілком можливим.

Адже навіть Путін не сумнівається, що українські патріоти будуть чинити опір. В якихось регіонах, де більшість є інертною та байдужою до долі країни, знову повстануть каральні загони проросійської «самооборони», які буде підтримувати місцева влада. На Заході країни знову, як це було в останні тижні Майдану, почнуть лунати заклики не визнавати владу «злочинного режиму». Фактично зараз Україну підштовхують не до чергового Майдану 3.0. Російський план більш підступний: привести Україну до післямайданної руйнації, розіграти сценарій хаосу, який у 2014 році не спрацював виключно завдяки зусиллям українського суспільства.

Проросійські акції, колабораційні шабаші, розхитування ситуації, інформаційний супровід відверто антиукраїнських збіговиськ та й сам «реванш» – тобто повернення до влади в Україні антиукраїнських сил – все це тільки кроки на шляху до головної стратегічної цілі Росії – знищення України як такої. Кремль підтримує проросійських українських політиків грошима та ресурсами саме задля того, щоб їх руками розпочати всередині країни війну всіх проти всіх. Те, що вулицями українських міст ідуть колони екзальтованих бабусь з портретами Сталіна – це ще не поразка. Це сигнал того, що поразка неминуча, якщо не вдасться змінити ситуацію.

Причини того, що Україна стрімко наближається до чергової національної катастрофи, полягають у небажанні політичної еліти бачити далі власного банківського рахунку. Очільники минулого режиму почуваються в безпеці, що дає їм можливість діяти відкрито та зухвало.

Спонсори бійні на сході стають все багатшими, а сьогоднішні чиновники безсоромно запевняють українців, що без бізнесу «за умовами» Україні ну ніяк. Справа тут не тільки у свідомій колаборації або спільних бізнес-інтересах.

Правлячі еліти України і Росії всі роки після розпаду Радянського Союзу мали спільного ворога – свідомий прошарок середнього класу, який прагнув економічних та політичних свобод. Як наживати мільярдні статки на бюджетних потоках в країні, де громадяни контролюють владу?

Що розказувати «електорату» про пенсії та копійчані надбавки до зарплати в державі з відкритою економікою? Українські еліти поєднані з російськими зневагою до громадянина. Вони експлуатують громадян країни, одночасно привчаючи суспільство до того, що громадянська позиція – це несучасний маргінес.

Частина української еліти після анексії Криму та війни на Донбасі усвідомила, що росіяни ніякі не партнери. Частина з них і досі продовжує марити «спільними інтересами з хорошими руськими». Але ніхто не зробив спроби обпертися на свідомих українців як на єдину запоруку виживання країни. Українці, які готові боронити країну, і владці, які готові захищати своє панівне місце в Україні – це досі українська наявна реальність, якою вдало користується ворог.

Для того щоб змінити ситуацію, потрібне перезавантаження країни. Побудова її на геть інших засадах. Жодні реформи в яких громадянська свідомість не є запорукою загальнонаціонального успіху, будуть залишатися тільки ерзацем реформ. Влада, яка прийшла на крові Майдану, несе відповідальність за те, чи вдасться країні уникнути тріумфу реваншистів. Але не тільки вона.

Коли свідомі українці кидаються на міліцейські кийки в намаганні зупинити «побєдобєсні марші» – вони теж уникають власної відповідальності за майбутнє. Гібридна війна проти України триває в першу чергу на політичному та ідеологічному фронтах.

Суспільство за три роки війни так і не спромоглося створити справжній партійний проект, зібрати кошти на існування партії Майдану, провести праймеріз серед політиків, виробити порядок денний, об'єднатися заради отримання справжнього політичного представництва в країні, за яку помирають вояки. Якщо в Україні не знайдеться кілька мільйонів громадян, ладних за власний кошт і власними зусиллями утримувати свою партію, свою культуру, свій національний простір – країна буде приречена.

Якщо українські патріотичні кола не прийдуть до широкого політичного проекту заради майбутнього України, російський агресор знову обіграє нас на політичному полі. Саме задля того, щоб не дати українцям об'єднатися навколо спільних національних сенсів, і біснуються в Україні безсмертні полки та невмирущі україножери.

Не треба робити для країни щось. Робіть те, що треба зробити! Треба робити висновки з досвіду минулих майданів та минулих поразок і діяти наввипередки. І це вже завдання не для сьогоднішніх еліт, а для еліт завтрашнього дня. Вибороти для нас завтрашній день.