27 грудня стався довгоочікуваний обмін полоненими російсько-української війни. 75 українських вояків, що тривалий час перебували в полоні на території квазіреспублік ДНР/ЛНР, нарешті повернулися додому. Це безперечний позитив і велика радість. Проте життя не складається з самих тільки світлих фарб, жодна ситуація не є однозначною і, на жаль, історія з гучним поверненням українських полонених – не виняток.

По-перше, багато питань викликає методика складання та узгодження списків осіб для обміну. Як зазначив боєць полку Азов Євген Чудніцов, який також повернувся з полону в складі групи обміну, «разом з нами поміняли сепаратистів, які воювали проти нас у Широкіному та були просто арештовані своїми ж ватажками за певний час. Кілька таких «українців» летіли з нами просто в одному літаку з непідконтрольної території, і їх також зустрічали як героїв-полонених. Натомість людину, яка хотіла підірвати Олександра Захарченка, чомусь не поміняли – він і досі залишається в полоні». Дійсно, непрозорість домовленостей про обмін – це питання без відповіді до української влади, проте не найбільша проблема в даному питанні.

Гірше інше: лицемірство та жага до власного піару під виглядом ефективної роботи, підміна змісту формою – великий злочин для політиків в цілому, а для керівництва воюючою країни – тим більше. Хоч би як героїчно та тріумфально виглядали відеосюжети зустрічі наших полонених в аеропорту президентом та його свитою, насправді звільнені хлопці залишилися сам на сам зі своїми проблемами одразу після того, як кортеж вдягненого в красиву військову форму гаранта відбув з підсвіченої світлом телекамер локації аеропорту. Звільнені опинилися на нашій землі, але без даху над головою (при тому, що багато хто з них – мешканці тимчасово окупованих територій, і їхні домівки залишаються під контролем сепаратистів), теплих речей, бодай якихось коштів на перших та притомних перспектив. Влада знову полишила своїх громадян на опіку волонтерів, бойових побратимів та небайдужих громадян.

Зазначимо, що таке цинічне використання бійців АТО, полонених або ж просто громадян, які не за своєю провиною опинилися в скрутному становищі, як політичних піар-декорацій, стає традицією для президента Порошенка. Рівно рік тому піар-приїзд президента в Маріуполь напередодні Нового Року став несподіваним випробуванням для військовослужбовців, котрих там гучно та з пафосом нагородили «новорічними» відзнаками. Звичайно, що в об’єктиви телекамер президентського пулу не потрапило те, як зігнаних на свято вояків довгий час тримали на холоді, після чого залишили зустрічати Новий Рік прямо на аеродромі. Цього не покажуть по телевізору, але така вона – реальна, а не вдавана «турбота» президента про свою армію.

Наостанок, продовжуючи тему забутих усіма чиновниками і залишених на турботу волонтерів вояків, хочемо навести характерну історію бійця, який потребує нашої допомоги просто зараз. Це питання життя або смерті.

Минулої зими всі були свідками затримання грузинського добровольця Гії Церцвадзе. Тоді його не видали Росії та лишили на території України. Він підписав контракт із ЗСУ та пішов на фронт.

Та восени він захворів. Через два місяці виявили саркому 4 ступеня. Наразі Гія в дуже важкому стані. Сьогодні-завтра потрібно почати хіміотерапію. Варто пройти 6 курсів. Вартість одного – 33 тисячі гривень грн. Препарат Мабтера Рош, 500 мл.

Тому просимо долучитись усіх до збору коштів та врятувати життя грузинського бойового командира, добровольця російсько-української війни, який рятував Україну. Настала наша черга.

Номер карти для допомоги Гії 5168 7422 0693 1333 отримувач Павленко Вікторія Дмитрівна. Картка перебуває безпосередньо в руках у дружини Гії.