«Не бійся товарища який критикує, а бійся ворога який приємно співає», – говорить древньокитайська мудрість
Останнім часом набрала обертів дискусія довкола, по суті, відкритого листа британського полковника і колишнього радника міністра оборони України Ґлена Ґранта до президента України Петра Порошенка.
Йдеться про статтю в Kyiv Post, написану на основі листа Ґранта. У цій статті Ґлен Ґрант, який мав нагоду кілька років спостерігати за українською армією зсередини, досить жорстко розкритикував сучасний стан Збройних сил України. Пропонуємо ключові, на наш погляд, вирізки з цього матеріалу.
«Українська армія покращується, але в цілому вона не є однією з найкращих у Європі, оскільки вона має деякі критичні організаційні недоліки. Поставка Україні «Джавелінів» цього не виправить, а може зробити лише гірше», – пише Ґрант.
На його думку, згода США про постачання оборонних озброєнь створює атмосферу злочинної безпечності серед військового керівництва української держави. А недавні успіхи ЗСУ на Донбасі тільки допомогли в створенні такої атмосфери, адже багато людей завдяки їм помилково повірили в те, що українська армія реформована і розвинена достатньою мірою, щоб протистояти російській агресії. І в цьому Ґрант бачить стратегічну небезпеку для України.
«Дуже часто дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи приймають за оперативні та стратегічні спроможності. Оперативна спроможність – це здатність проектувати силу в будь-яке місце і виграти битву. Україна не має поки що такої здатності», – переконаний Ґрант.
«Збройні Сили України дуже добре роблять те, що вони роблять зараз, але вони не мають можливості перейти на інший стиль війни, тому що відсутні доктрини, оснащення та підготовка до цього. Бачення мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних сил України. Армія є слабкою з погляду якості старших командирів та штабів, а також критично слабкою в галузі зв'язку, логістики та медичних послуг. Існує також мало довіри між військами та командувачами. Існує ще менша довіра до роботи штабів. Їх зневажають активні військові і часто з поважних причин. Є ще кілька підрозділів, які досі не отримують запчастин і таких простих речей, як батареї для ліхтарів навіть після чотирьох років війни. Це злочин. Логістична система існує, але не має стійкості та запасу міцності для забезпечення підтримки рухомих військ. Вона буде повністю перевантажена, якщо виникне потреба підтримки двох або більше фронтів», – пише Грант.
До речі, щодо забезпечення армії усім необхідним нещодавно висловилась волонтер Діана Макарова, яка прокоментувала інтерв'ю міністра оборони Степана Полторака, котрий заявив, що ЗСУ забезпечені усім необхідним, а волонтери вже не потрібні.
Вона зазначила, що Міноборони не спромоглося досі налагодити поставку вологих серветок бійцям, їх з 2014-го року возять волонтери. Також, за її словами, немає розробок взуття для жінок-військових. Крім цього, вона перерахувала, чим ще волонтери забезпечують ЗСУ: генератори, бензопилки, лопати, ломи, кирки, сокири, болгарки, дрелі, меблеві степлери, цвяхи, кабель, плівка для бліндажів, камери, ноутбуки, планшети, надчутливі камери та приціли, біноклі, автозапчастини, паливо. Правда, перегукується з висновками Ґранта?
При цьому Ґрант наголошує, що цим матеріалом він хоче підкреслити стратегічні та оперативні потреби армії задля перемоги в разі майбутнього зіткнення з російською армією.
«Головною проблемою нинішніх Збройних сил України є те, що вони все ще фундаментально розбудовуються та підтримується на засадах радянської армії. Це нерозумно, тому що такий підхід руйнує і вбиває дух вільної людини в оновленій Україні, що буде вирішальним фактором виграшу в будь-якому конфлікті. Зміна цієї застарілої філософії має вирішальне значення для нації, оскільки «невелика радянська армія не може виграти війну проти великої радянської армії». Щоб перемагати, Збройні сили України повинні перетворитися на мобільні та гнучкі, бути сильними там, де Росія слабка», – пише експерт НАТО.
На думку Ґранта, Путін свідомо скував українську армію в одному місці (уздовж лінії розмежування на Донбасі, де вона поступово втрачає ресурси і бойовий дух), а сам тим часом готується до повноцінної війни на повне знищення України, як держави і як нації.
Також Ґрант натякає, що сподіватись на підтримку заходу і навіть НАТО не дуже то й варто – краще розбудовувати свою армію шляхом зосередження на розвитку мобільності та маневреності. Але, на його думку, проблема полягає в тому, що бачення мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних сил України.
«Інші країни, напевно, це розуміють, але надто перелякані політичними та фінансовими наслідками переозброєння своїх країн. Лише США, Польща і країни Балтії серйозно ставляться до цієї загрози. Інші чекають і сподіваються, що все це вгамується. Навіть НАТО працює лише впівсили, тому що, наприклад, не може надати рішення проблемі військової слабкості таких країн як Болгарія», – пише Ґрант.
«Штаби секторів є слабкими у будь-яких аспектах, і, будучи статичними, вони розвинули менталітет «чекати, спостерігати і нічого не робити» або «спостерігати, доповідати, без наказу вогонь не відкривати», – продовжує колишній радник міністра оборони України.
На думку Ґранта, ця ідеологія взагалі не пристосована до будь-якої майбутньої війни, тому що штаби повинні бути активними і контролювати оперативну битву у будь-який момент.
Також він добряче пройшовся по Генштабу.
«Генеральний штаб є небезпечно слабким і має обмежене військове мислення, розуміння та уяву. Вони абсолютно застрягли в радянському минулому, зокрема в питаннях того, як командувати та організовувати оперативні структури та проводити навчання. … Вони не розуміють сучасні технології і те, що вони можуть зробити для війська. Навіть цивільні волонтери більше розуміють сучасне поле бою, ніж вони. У них майже немає справжніх військових експертів», – переконаний Ґрант.
«Генеральний штаб вбиває Збройні сили та ваше національне майбутнє. Вони не змінилися та радикально не покращилися, як мали з початку війни, тому замініть їх на молодших офіцерів та більш активних молодих цивільних службовців. Вони мали шанс, та не використали його. Будьте безжальними в цих речах – ваше національне виживання залежить від цього», – застерігає закордонний експерт.
Дісталося і традиціям вирішення кадрових питань.
«Поточна практика комплектування штабу АТО з тилових штабів є недосконалою, оскільки створює дві армії: бойову армію східного фронту та штабну армію Муженка. Вони не поділяють однакових етичних або ціннісних засад. Я чую це від військових кожен день. Це небезпечно для країни, оскільки ця ситуація експлуатується Путіним і її потрібно терміново змінювати», – пише Грант.
«Персонал штабів секторів повинен бути змінений на молодих офіцерів (капітанів і майорів) та командирів з батальйонного рівня з досвідом бойових дій», – радить Ґрант, а як це відбувається в сучасних Збройних силах України, можна побачити на прикладі капітана 1-го рангу, колишнього командувача 73-го Морського центру спеціальних операцій Едуарда Шевченка.
Приклад Едуарда Шевченка досить наглядно ілюструє й інші слова Ґранта: «Наразі в армії існує великий некомплект офіцерів. Молоді люди без досвіду і з сумнівною освітою беруть на себе командування ротами чи навіть вище (заступник командира батальйону, командир батальйону тощо). … У той же час якісні офіцери звільняються без будь-якого заохочення їх залишитися в Збройних силах».
При цьому Ґрант дає низку конкретних порад на предмет того – що саме потрібно робити для виправлення ситуації. Зокрема, на його думку, необхідно створити новий пакет стратегічних наказів, який буде спонукати підрозділи до цілодобового домінування над простором перед ними і дозволить військам стати активними.
«Заохочуйте їх знищувати будь-яке заборонене Мінськом озброєння, яке не перебуває в зонах зберігання, і знищувати будь-які російські підрозділи, які нападуть на них у межах зони їх відповідальності. Домінуйте вночі. Переробляйте системи управління, зв'язок та артилерію, щоб стати супершвидкими, відповідаючи точно, коли ворог атакує. … Дайте загальні накази про те, що після кожного російського нападу має бути сильна контратака в місці нападу чи в іншому місці на фронті. Ворог скрізь один і той самий, тому захист не може бути обмежений географічно», – пропонує Ґрант.
«Надайте наказ на підготовку ВМС України до затоплення всього Чорноморського флоту в Севастополі, знищення російських танкерів в українських водах та знищення Керченського мосту будь-якими комбінованими засобами. До виконання може ніколи не дійти, але підготовка та навчання необхідні для підтримання моралі», – радить військовий експерт.
Крім цього, він радить переосмислити систему лідерства в українській армії.
«Основна необхідна зміна системи – це зміна лідерства. Радянський менталітет вимагає контролю та покарання винних. Це потрібно замінити делегуванням, мотивацією та винагородою. Система, що базується на застосуванні влади, є застарілим похміллям радянської епохи і не підходить для нової сучасної України. Це вбиває Збройні сили України. Офіцери, які покладаються на застосування влади і контроль, повинні бути відсторонені, тому що вони ніколи не матимуть інтелектуальної спритності або мудрості, щоб навчати війська та воювати у динамічній війні», – переконаний британський офіцер.
Проблему мобільності Ґрант радить вирішувати також налагодженням логістичної організації для підтримки бригад.
«Кожен сектор повинен мати належну логістичну організацію для підтримки бригад. Слід попросити США створити курси логістичного офіцера в Україні та забезпечити, щоб усі батальйони та бригади мали когось, хто їх пройшов», – пише Ґрант.
Також Ґрант радить докорінно переформатувати штаб АТО, фактично вивівши з нього Генштаб, який повинен зосередитись на плануванні майбутнього розвитку війська та довгострокової стратегії на майбутнє, а воювати має Об'єднаний штаб.
«Об'єднаний штаб в Міністерстві Оборони повинен бути якнайшвидше реорганізований до належного формату бойового штабу з найкращим Стратегічним командуючим. Він повинен мати повний дозвіл Президента на ведення війни. Ця людина не повинна підпорядковуватись Генеральному штабу, а лише керівництву держави. .... Об'єднаний штаб повинен стати центром планування та ведення бойових дій 24/7, і ця роль повинна бути повністю усунена від Генштабу. Об'єднаний штаб повинен бути укомплектований зрілими офіцерами та людьми, які воювали в зоні АТО, а також тими, які отримали поранення або вийшли на пенсію і які розуміють бойові дії повністю. Цей штаб має бути належним чином об'єднаний з офіцерами ВПС, ССО, Національною Гвардією, СБУ та офіцерами ВМС, а не тільки Сухопутними військами, і повинен бути координаційним центром усіх розвідувальних даних, що надходять до та з району бойових дій. Залучення Генерального штабу до операцій на Донбасі не залишає їм часу для виконання їх належної ролі формування військ та розвитку їх можливостей. Інакше кажучи, вони нехтують завтрашнім днем для отримання короткострокової вигоди сьогодні», – переконаний Ґрант.
Звісно, це лише вибіркові цитати з листа Ґлена Ґранта (з повним текстом в перекладі українською мовою можна ознайомитись на сторінці ізраїльського військового інструктора Цві Аріелі), але вони дають зрозуміти, що жодної зради в собі не несуть, а виглядають, радше, як поради близького друга, який наважився на непопулярний крок: розказати верховному головнокомандувачу України гірку правду про справжній стан речей на фоні решти його оточення, яке «ллє рожеві сиропи».
І в цьому контексті дуже негарно виглядає позиція радника президента Юрія Бірюкова, через якого й було передано даний лист Петру Порошенку за півтора місяця до його публікації в Kyiv Post.
У своєму пості в Facebook Юрій Бірюков дещо зверхньо висловився про поради Ґранта: «А стаття Ґлена, так – там багато розумного, там є про що подумати. Тільки майже немає відповідей на стратегічне питання – як мишкам стати їжачками».
На це йому в коментарях відповів інший ізраїльський військовий експерт і волонтер – Віктор Верцнер, попутно розкритикувавши українській військові реформи.
Але найбільш неприємне інше. У пориві затролити опонента, Бірюков, по суті, мабуть сам того не усвідомлюючи, виставив у дуже негарному світлі президента України і верховного головнокомандувача Петра Порошенка, давши зрозуміти, що той не читає такого роду аналітичні записки експертів НАТО, вважаючи їх маячнею.
Але давайте будемо відвертими хоча б самі з собою. Про те, що наша армія паралельно з кількісним і якісним нарощуванням різних видів озброєння поступово деградує в плані бойової мобільності (у порівнянні з 2014-м роком) і з кожним роком дедалі більше грузне в бюрократії, говорять в один голос майже всі бойові офіцери середньої ланки – хтось відкрито, а хтось «не під запис» (вислів «УПА – Українська паперова армія» якраз звідти). Те, що ми відверто не встигаємо перейти на стандарти НАТО до 2020-го року, як це записано в Стратегічному оборонному бюлетені України, очевидно для будь-кого, хто цікавиться цією темою трохи глибше перегляду заголовків новин у ЗМІ. Те, що в ЗСУ бойові генерали досі (на 4-му році війни) є швидше винятком, аніж тенденцією – зрозуміло навіть з заголовків новин у ЗМІ. Те, що наше військове керівництво любить (вміє і практикує) видавати бажане за дійсне – очевидно для всіх без винятку, тому що всі це бачать щодня з телеекранів і порівнюють з реальним життям.
Коротше кажучи, проблеми в української армії є, у тому числі проблеми на системному рівні. З ними можна публічно погоджуватись, їх можна публічно заперечувати (непублічно визнаючи при цьому реальний стан справ), але сидячи по вуха в цих проблемах, зневажливо та з насмішками ставитись до тих, хто нам на ці проблеми по дружбі відкриває очі і пропонує варіанти їх вирішення з висоти власного досвіду, – це якось неправильно, погодьтеся. Особливо, коли йдеться про офіцера НАТО (куди ми весь час звертаємось по допомогу), полковника однієї з найкращих армій планети, якого, хто не в курсі, ми самі запросили в Україну працювати радником міністра оборони (з 2014-го року).
Та хоч би як там було, цей лист Ґлена Ґранта до Президента України, який трансформувався у статтю, набувши тим самим статусу відкритого листа, спровокував дискусію навколо сьогодення і майбутнього української армії і, як наслідок, України в цілому. Дискусію, яка вже добряче струсонула частину українського суспільства, дещо пробудивши та протверезивши його. І зараз дуже важливо не дати цій дискусії зійти нанівець без вихлопу у вигляді реальних змін, а також не дати інтернет-тролям «забалакати» її, «розмивши2 основні тези другорядними потоками «води», або іншої субстанції. Адже, як відомо, критика – це шлях до покращення через аналіз.
На фото: Ґлен Ґрант