Результати дочасних виборів парламенту ще довго будуть предметом детального аналізу з боку різноманітних аналітиків. При цьому не важко передбачити, що більшість з них сприйматиме вибір народу під кутом зору відсотків, які отримала чи не отримала та або інша політична сила. Про відсотки згодом скажемо й ми. Але спочатку про один феномен, який важко збагнути у контексті самих лише «відсотків». Йдеться про участь у виборчій кампанії націоналістичної партії Всеукраїнське об’єднання «Свобода».

З-поміж решти суб’єктів виборчого процесу «Свобода» була єдиною, хто вирішив, що цього разу необхідно іти до людей не з фантастичними соціальними обіцянками або ж авантюрними політичними махінаціями, а з програмою, що базується на ідеології українського націоналізму.

Погодьмося, що вже цей факт заслуговує на особливу увагу, адже фактично вся історія українського політикуму доби незалежності базувалася якщо не на боротьбі з націоналізмом як політичною практикою, то його усілякому ігноруванні та дискредитації. Пригадайте Козака, Коваленка та інші антинаціоналістичні проекти, не кажучи вже про цілеспрямовану діяльність лівих усіх мастей, які націоналізмом наче жупелом лякали й досі лякають українських громадян. Навіть націонал-демократи, які так полюбляють цитувати праці ідеологів націоналізму, носять дорогі вишиванки та регулярно вшановують пам'ять героїв ОУН і УПА жодного разу не відважилися зробити націоналізм прапором своєї перевиборчої програми, мотивуючи це тим, що цього не зрозуміє і не підтримає «схід» України.

На цьогорічних виборах завдяки «Свободі» український націоналізм нарешті перестав бути виключно політтехнологічним явищем, або ж засобом залякування людей. Можливо, вперше громадяни нашої країни під час виборчої кампанії отримали можливість оцінити націоналістичну програму, адаптовану до сучасних реалій. Одним така програма виявилася не до душі, інші – погоджувалися з нею частково, ще інші – критикували. Але ж були тисячі й тисячі тих, хто повірив у нездоланну силу українського націоналізму. А головне – широкий загал отримав можливість дізнатися правду про сучасний націоналізм не від його ворогів чи інтерпретаторів, як здебільшого було до цих пір, а палких його адептів. Очевидно, не треба перебільшувати захоплення мас націоналізмом, але й применшувати значення його поширення на всю Україну під час цих виборів, також не слід.

Ще один цікавий аспект, пов'язаний з виборчою кампанією «Свободи». Хто б з її лідерів чи симпатиків не брав участь у публічних дискусіях стосовно місця й ролі націоналізму в сучасній Україні, він неодмінно отримував блискучу перемогу над своїм опонентом. Виявилося, що не існує переконливих аргументів, які б вказували на недоцільність чи не актуальність націоналізму.

Так сталося, що під час виборчої кампанії в Одесі почали встановлювати пам’ятник катові українського народу російській цариці Катерні ІІ. Це був виклик українській нації, гідності і честі кожного національно свідомого українця. Але тільки «Свобода» прийняла цей виклик, вивівши на вулиці людей, які, не зважаючи на силове протистояння, не допустили «офіційного відкриття» горе-пам’ятника. Інші учасники виборчого процесу, дбаючи передусім про «відсотки», відсидітися в «окопах». Таким чином націоналізм став не тільки доцільним й актуальним, а й необхідним на цих виборах. Адже «відсотками» голосів виборців честь і гідність нації не вимірюється. Вона або є, або її не має.

Думаю, чимало громадян запам’ятають «марші українців», що пройшли цієї осені в Києві, Харкові, Львові, Івано-Франківську, Луцьку та Тернополі. З часів помаранчевої революції така велика кількість людей добровільно не виходила на вулиці найбільших міст України, щоб голосно заявити: українці – господарі своєї землі, і не терпітимуть наруги над рідною мовою, історією, культурою і традиціями! На тлі так званих «мегамітингів» «біло-синіх» та «помаранчевих» сил, які останнім часом відбуваються з масовим залученням до них політичних туристів та високооплачуваних «зірок вітчизняної естради», «марші українців» стали виявом справжнього українського духу, прагнення українців до національної і соціальної справедливості.

Власне, після «маршів» та теледебатів на всеукраїнських каналах про «Свободу» почали говорити не лише професійні політики, а й прості люди, говорили скрізь: на базарах, у перукарнях, офісах, транспорті. Саме тоді народилася ейфорія перемоги та… посипалися різноманітні звинувачення. Як показав час, ейфорія була не виправданою, а звинувачення – безпідставні. Стосовно звинувачень, то їх абсурдність змушена була визнати навіть Юлія Тимошенко, яка найбільше доклалася до дискредитації «Свободи», заявляючи, що це, мовляв, «проект Партії регіонів». Однак і вона, перебуваючи на Західній Україні, відчула, що популярність «Свободи» є реальною і непідробною, а тому згодом була змушена спростувати свої ж закиди, назвавши «Свободу», «патріотичною партією».

Однак болючими були не закиди Тимошенко. Вона, зрештою, ніколи не була справді «своєю» в націоналістичному середовищі. Прикро, що наввипередки зі «Свободою» інколи воювали «теж націоналісти», яким цього разу не давали спокою фінансові джерела партії. Таких, правда, було не багато і про них можна й не згадувати. Але цю задавнену хворобу нації – заздрість, що круто замішана на комплексах меншовартості, націоналізм також зобов’язаний викорчовувати, інакше незаконні статки олігархів сприйматимуться українцями як належне, а пожертва патріотів на українську справу – як «провокація».

Нарешті про відсотки. Цього разу в парламенті знову не буде фракції українських націоналістів. Не вистачило необхідних відсотків. Проте у порівнянні з минулими виборами соціальна база ВО «Свобода», зокрема, на Галичині та Волині, суттєво розширилася, а відтак представництво націоналістів в обласних та районних радах у цих регіонах збільшуватиметься. У зв’язку із самоліквідацією більшості націонал-демократичних партій, які влилися в НУНС та неучастю у виборах Конгресу українських націоналістів ВО «Свобода» має шанси монополізувати «правий табір», шляхом його радикалізації у напрямку відстоювання традиційних українських цінностей та політичних орієнтирів, що були озвучені під час виборчих перегонів. Чимало також залежатиме від уроків, які зробить сама партія за результатами цьогорічних виборів. Найголовніший з них – феномен «Свободи» відтепер має пояснюватися не лише популярністю націоналізму, а й перемогою сил, які стоять на його засадах.