Негативний інформаційний вплив Кремля навіть на п’ятому році гібридної війни має ознаки результативності. Останній яскравий приклад – інтерпретація ескалації біля Керченської протоки як «договорняка між Путіним та Порошенком». І це при тому, що зараз українське суспільство як ніколи досвідчене у питаннях інформаційних війн, маніпуляцій і пропаганди.

Чому ж тоді дії Кремля в інформаційному просторі України й досі ефективні? Невже ми нічому не навчилися та наступаємо на граблі? Чи, може, ми безсилі перед інформаційними атаками Кремля? Відповідь слід шукати в тому, що українське суспільство й досі не усвідомило і не відрефлексувало одну важливу річ – ще з початку 2017 року Кремль змінив стратегію інформаційної війни проти України.

Для початку треба розрізняти дві глобальні стратегії інформаційної війни.

Перша стратегія – конструктивний вплив, – який ще називають міфодизайном. Його суть полягає в конструюванні смислів, формуванні меседжів та загального наративу впливу. Це дозволяє створювати у медіа-просторі політичних суб’єктів та псевдосуб’єктів. Наприклад, «держави» та сепаратистські анклави: Нагірний Карабах, Придністров’я, Південна Осетія, Абхазія, «лнр», «днр» тощо.

Із 2014 по 2016 роки Кремль активно займався в Україні конструктивним впливом (міфодизайном), метою якого була інсталяція та поширення концептів «русского мира» та «новоросії».

Однак ця стратегія Кремля зазнала краху, оскільки була слабо підтримана російськомовним населенням України. Відтоді концепти «русского мира» та «новороссії» були заархівовані та очікують більш вдалої нагоди для реалізації.

Тож, із 2017 року Кремль системно реалізовує іншу стратегію інформаційної війни – деструктивний вплив. Причому, крайню форму цього впливу – інформаційний тероризм, який має на меті дефрагментацію та винищення базоутворювальних суспільних смислів, традицій, вірувань і навіть правових норм держави-супротивника, а також продукування хаосу, жаху й безладу.

Тобто Росія щодо України наразі не продукує активно жодних конструктивних смислів, пов’язаних із Росією – відомий мем-вираз «ми же братья» вже в минулому. РФ сфокусувалася виключно на деструктивній стратегії інформаційного терору проти України.

Кремль жадає, щоб українці почали масово втрачати патріотизм, морально відчужувати батьківщину і зраджувати свою країну в різних формах: фізично (емігрувати), інтелектуально (працювати на іншу державу) чи духовно (відчувати свою приналежність, скажімо, до «русского мира»). В результаті, щоб свідомі громадяни перетворились на аморфне населення, а країна з власною ідентичністю – на територію.

Важливу роль у цій стратегії Кремля відіграє конструювання штучних шизофреногенних гібридних концептів, призначенням яких є провокація безпричинної паніки та агресії, масових психічних захворювань, множинних психічних травм і тотальна деморалізація населення. Для цього застосовується так зване «бойове нейролінгвістичне програмування».

Реалізація чинної стратегії Кремля відбувається за допомогою значної кількості «українських» джерел інформації – спікери-експерти, бот-мережі, політичні сили, які, прикриваючись опозиційною, націоналістичною, правозахисною або антикорупційною риторикою, є насправді провідниками інформаційного терору Кремля.

На жаль, поки що українському суспільству та українській владі не вдається ефективно цьому протистояти. В умовах, коли Росія експортує інформаційний тероризм, Україна продовжує реалізовувати стару захисну стратегію, з виробленням контр-меседжів і контр-наративів, а також із асиметричним «віддзеркалюванням», що було успішним для деконструкції концептів «русского мира» чи «новоросії».

Ми намагаємось протидіяти якимсь «смислам кремлівського впливу», тоді як ці смисли в інформаційному терорі Кремля взагалі відсутні на сьогоднішній день.

У такій ситуації дієва стратегія українського суспільства щодо протидії інформаційному тероризму Кремля має містити два базові напрямки:

1) Забезпечення конструктивного міфодизайну всередині України.

Це означає посилення власних смислів, світоглядних та ціннісних установок, пов’язаних з Європою і західною цивілізацією, національних ідентичностей у формах української історії, української музики, українського кіно тощо.

2) Ігнорування інформаційно-терористичних атак Кремля.

Натомість, продукування власних атак на інформаційний простір ворога та створення йому більших «проблем», які відволікатимуть та не дозволятимуть зосередитись на інформаційному терорі проти України. Адже те, що ворогу здається його перевагою – наприклад, монопольний контроль держави над пропагандистськими федеральними телеканалами – є одночасно і його слабкістю, підігріває інтерес до альтернативної точки зору та альтернативних медіа.

Мислення в парадигмі протидії інформаційному тероризму Кремля також дозволяє зрозуміти, що поки українці «вираховують» проросійського кандидата в президенти в конструктивній (ідеологічній) площині, за його риторикою чи діями в минулому, РФ може грамотно підігравати, допомагати та підтримувати інших кандидатів, які взагалі не є проросійськими.

Кремлю достатньо зробити ставку на «слабкого» кандидата в президенти без політичного досвіду – в разі його обрання державний апарат буде мати серйозні проблеми з дієздатністю. І одночасно зробити ставку на «контроверсійного» кандидата – в разі його обрання в Україні посилиться внутрішній розкол та розбрат, що призведе до дестабілізації, якою можна скористатися.