Олександр Турчинов в інтерв’ю BBC заявив, що українські військові кораблі знову спробують пройти через Керченську протоку. «Так. Це для нас принципово. Якщо ми зупинимося і відступимо, то Росія фактично виконає своє завдання по захопленню Азовського моря, пред’явить світу самовизначені нові морські кордони в Чорному морі, де-факто легалізувавши окупацію Криму», – сказав він. І потім додав, що Україна запросить взяти участь в цій операції міжнародних партнерів – ОБСЄ та інші організації. Хоча від них підтвердження участі поки не отримано, на думку глави РНБО, з підготовкою «прориву» не варто зволікати. І доповнив це фразою про берегову оборону і ракети, якими можна зруйнувати Кримський міст. Очевидно, маючи на увазі «Нептун» ще не взятий на озброєння.

Заява викликає змішані почуття. Вона і справедлива, і неоднозначна одразу. Так, українські військові кораблі мають юридичне право проходити через Керченську протоку і заходити в Азовське море. Це прописано в договорі про спільне використання Азовського моря від 2003-го року (ратифікований у 2004-му). Але всі ми бачили, чим завершилася остання подібна операція 25-го листопада. Два МБАКи «Бердянськ» та «Нікополь», а також буксир «Яни Капу» були обстріляні та взяті в полон разом з 24 моряками, яких тепер судять за незаконний перетин кордону.

ЄС на словах підтримали нові санкції проти Росії, канцлер Німеччини Ангела Меркель вимагала звільнити моряків. Палата представників Конгресу США навіть ухвалила резолюцію, в якій закликала ЄС припинити будівництво Північного потоку-2 і засудила напад Росії на судна. У Білому домі закликають Росію звільнити українських моряків. Трамп своєю чергою відмовився зустрічатися з Путіним на саміті G-20, а спецпредставник США Курт Волкер скасував розмову з Владиславом Сурковим, чим тільки підтвердив політику США щодо ізоляції Росії. НАТО також надало додаткову підтримку Україні, а США розглядають збільшення військової допомоги.

У той же час той самий Курт Волкер наполіг на відмові від продовження воєнного стану, який був введений у 10 областях України на 30 днів і добігає кінця 26-го грудня. Звісно, лише за умови відсутності широкомасштабного вторгнення Росії. Схоже, що черговий прохід кораблів явно не входить у плани США. Білий дім намагається зняти напругу на Азові і стимулювати Москву до звільнення українських моряків саме політикою ізоляції. Відсутність діалогу на офіційному рівні між Вашингтоном і Москвою буде доти, доки Кремль не звільнить наших хлопців та піде на поступки. І дуже легко спрогнозувати, що чергова операція з «пробивання» Керченської протоки нашими кораблями ризикує завершитися тим самим, що й у листопаді. Доктрина Росії є незмінною, оскільки будь-який інший варіант розвитку подій, окрім збройної агресії, якщо наші судна спокійно пройдуть під Кримським мостом, як це зробили «Донбас» і «Корець» на початку осені, розцінюватиметься як непослідовність та поразка режиму. Враховуючи слабку і не зовсім консолідовану позицію ЄС після подій неподалік Керченської протоки в листопаді, боятися Москві варто лише США. Але чи потрібна Білому дому сьогодні чергова ескалація між Україною та Росією на морі?

Найбільш незручне становище в цій історії у президента Петра Порошенка. У громадян є сумніви щодо доцільності введення воєнного стану. Соцопитування групи «Рейтинг» на початку грудня продемонструвало, що майже 60% опитаних не підтримують його запровадження, при цьому 62% вважають Росію агресором. Позитивно до воєнного стану поставилися всього 31% опитаних. На власній прес-конференції Порошенко відповів критикам цифрами і масштабами російських військ на кордоні з Україною та в акваторії Азовського моря. Та будь-яка нова ескалація на морі так чи інакше має супроводжуватися продовженням правового режиму ВС, або ж його повторним введенням. Якщо президент уже зіткнувся з відсотком недовіри українців, який супроводжувався звинуваченнями в ЗМІ та від окремих політиків щодо його бажання скасувати вибори та втримати владу, можна хіба уявити, що на нього очікує після чергового «прориву» українських суден. Якщо воєнний стан, як каже Турчинов, не буде «м’яким». Не врятує його і проголосована в Раді постанова про проведення президентських виборів 31-го березня. Варто нагадати, що про продовження використання воєнними суднами Керченської протоки раніше говорив і Міністр оборони України Степан Полторак, який є людиною президента.

Попри декларативну підтримку України, дипломати ЄС і США продовжують грати у свою гру. Штати тиснуть на Кремль ізоляцією, Брюссель – санкціями, відмовою від Північного потоку-2 і забороною пускати в порти російські кораблі. Білому дому теоретично може бути вигідна нова ескалація Росії проти України у випадку, якщо сьогоднішній тиск на Путіна не виправдається, і Кремль не піде на поступки. Ця ескалація стане черговим стимулом до впровадження більш агресивних санкцій і новим інструментом проти лібералів з ЄС, які намагаються «зам’яти» ситуацію з вигодою для себе.

А яка ж стратегія України? Зрозуміло, що нам потрібно посилювати угруповання і флот в Азовському морі в розрізі будівництва бази ВМС в Бердянську. Особливо через те, що присутність Росії на Азові вже перевищує сотню кораблів, включно з ракетними катерами. Логічно, що це можна зробити, перекидаючи туди кораблі. Але перші МБАКи «Кременчуг» та «Лубни» чомусь доставили на Азовське море сушею... За всієї поваги до військового керівництва нашої держави, чергове перекидання наших кораблів через Керченську протоку може завершитися хіба втратою суден, або героїчною загибеллю їх у бою, хоча б від російської авіації. Для Росії це справді завершиться чимось «санкційним». Та невже у нас так багато кораблів і дуже успішно йде створення «москітного флоту», особливо в розрізі гальмування будівництва обіцяного катеру «Лань» з «Нептуном» на борту, яке ще не почалося? Невже не доцільніше посилити оборону Бердянська і Маріуполя, а також берегову лінію тими ж самими МБАКАми чи «Кентаврами», які можемо знову втратити? Сили занадто нерівні. З іншої сторони – ми справді можемо «прориватися», і Росія знову порушить міжнародне право, чергові екіпажі потраплять у полон. Та чи не занадто цинічно знову ризикувати людьми в уже «обкатаний» спосіб? І якось наївно сподіватися, що Захід одразу надасть власних спостерігачів, які попливуть разом з нашими кораблями.

Відстоювати Азовське море, безумовно, потрібно. Та сьогодні нашим дипломатам, які змогли досягти резонансу від конфлікту на морі в листопаді, але точно не отримали бажаного результату від того ж ЄС, варто тісно співпрацювати з Білим домом. І будувати стратегію на тривалий період, а не мислити виключно на один крок вперед.

Окремо потрібно подумати над тим, як перестати втрачати кораблі, і чи рівноцінно це занепокоєнню від Заходу. Також варто обмізкувати, чи не настав час розірвати двосторонню угоду про спільне використання Азовського моря з росіянами і перевести відносини в площину міжнародного морського права. Якщо море матиме міжнародний статус, то нейтральні води відкриваються для судноплавства, і зокрема для військово-морських сил. Зараз Росії невигідно, щоб Україна виходила з цієї угоди. Бо тоді виникне питання поділу моря, яке їм непотрібне, бо вони його контролюють. Сьогодні відповідно до угоди Україна та Росія мають рівні юридичні права. І Москва себе дискредитує, порушуючи її, коли захоплює наші кораблі. Утім, наразі це Кремлю сходить з рук. І якщо в підсумку остаточно зійде, з угоди потрібно виходити і запрошувати в акваторію кораблі НАТО. Це розглядатиметься Москвою як черговий привід до агресії проти України. От тільки правда в тому, що від неї і так не вбережуть жодні домовленості.

Сьогодні Петро Порошенко має добре подумати над тим, що йому робити. Якщо він вирішить обрати курс яструба, у нього можуть виникнути непорозуміння із західними партнерами, в яких поки що інша дипломатія. А також не факт, що він отримує безумовну підтримку в Україні.

Можливо, набагато доцільніше поділяти американську позицію ізоляції Кремля, боляче бити по російському бізнесу, а також «куму Путіна» Медведчуку в себе вдома. Та сприяти подальшому послабленню позицій УПЦ МП ще більше виводячи Україну з-під російського впливу...