За радянських часів газети полюбляли друкувати порівняльні репортажі під рубриками на кшталт: «Два світи – два дитинства», з яких читачі мусили зробити висновок, як добре живеться пересічній людині в комуністичному раю й як погано – в капіталістичному пеклі. Спробуймо вдатися до цього жанру й ми. Обидві замальовки взято зі слів людей, які знають, про що кажуть, на власному досвіді.

Отже, світ перший. Лікарня. У кожній рядовій, а не лише в люксових, палаті – телефон та телевізор. Душ та санвузол у кожній палаті – річ обов’язкова. Лікарі уважні та привітні. Усі ліки, які тільки допущені до використання в Україні, надаються пацієнтам не лише без обмежень, а й безкоштовно: лікарня має достатній запас усіх їх, який за потреби миттєво поновлюють. Будь-які процедури, включно з найскладнішими операціями, не коштують пацієнтам ані копійчини: на будь-яку пропозицію «віддячити» лікарі та медсестри реагують непідробним обуренням. Годують пацієнтів чудово: далеко не кожен ресторан може похизуватися таким меню. Цитрусові, наприклад, подають щодня, раз на кілька днів пацієнтам пропонують червону ікру. Невдячні пацієнти з’їдають далеко не все – ну от не всі з них ладні їсти ту ікру ложками. Але несвіжим ніщо не залишається: усе нез’їдене тут само обливають хлоркою та знищують. При цьому пильно стежать, щоб персонал лікарні не взяв собі ані грама. І правильно: хай не крадуть, хай краще недоїдена ікра піде під хлорку. Щоб ніхто за межами лікарні не дізнався про раціон її відвідувачів.

І світ другий. Теж лікарня. Палати на шість осіб, багато пацієнтів лежать просто в коридорах. На ліжках є лише по одній простині з купою дірок, вкриваються хворі самими лише ковдрами, під якими до них лежав невідомо хто й невідомо чим хворий. У палатах страшенний холод, проте бодай другу ковдру не дають – немає. Призначаючи лікування, лікарі дають хворим не ліки, а список ліків, які потрібно купити. Навіть примітивного корвалолу в лікарні немає. У разі ж кровотечі, бинт ви теж мусите спочатку придбати самі й лише після того вас перев’яжуть. У радіусі двох кілометрів від цього медичного закладу – жодної аптеки, тож єдиним виходом для родичів хворих є купувати ліки в аптечних пунктах, розташованих на території цієї ж лікарні. А пункти ті мають один секрет: вони орендують у лікарні територію, а за оренду платять гроші. Тому й ліки в них коштують істотно дорожче, ніж у звичайних аптеках. У такий нехитрий спосіб лікарня бере з хворих плату за перебування в ній. Медсестри носяться між десятками хворих, тож якщо вам забудуть вчасно вимкнути крапельницю або поставлять не ту, що вам прописали – не ображайтеся.

Якщо ж пацієнтові нема кому купити потрібні ліки, або якщо він не має вдосталь грошей – то його й не лікуватимуть. Лежатиме собі він, лежатиме, поки його не випишуть, або поки він сам не випишеться у природний спосіб. Годують пацієнтів раз на день – якоюсь колоїдною речовиною, в якій вгадується наявність перлівки. У тій речовині не відчувається присутності ані солі, ані цукру, ані масла – нічого. Найдобріші лікарі відверто радять хворим отого не їсти, щоб раптом не перекочувати до гастроентерологічного відділення тієї ж лікарні. Про якесь дієтичне меню для тих, хто його потребує, немає й мови; інших страв лікарняні кухарі не готують.

Що ж то за два світи? Розташовані вони неподалік один від одного – обидва в українській столиці. Перший – це відома лікарня у Феофанії, що раніше мала назву «лікарня четвертого управління». Другий – то не менш відома лікарня швидкої допомоги, що має репутацію одного з найкращих медичних закладів у Києві й, як стверджують, на загальному тлі ще не так погано фінансується.

Менше ніж місяць тому виявилося, що на фінансування лікарні у Феофанії проектом нового бюджету виділено більше коштів, ніж на всю дитячу медицину в Україні. «Треба ж із чогось починати!» – авторитетно заявив тоді віце-прем’єр Микола Азаров. Що ж, почали у Феофанії добрих 80 років тому. От тільки решта медичних закладів так досі й чекають на поширення передового досвіду. Чи дочекаються коли-небудь?

Але справді цікавим є інше. Лікарня у Феофанії не поділяє пацієнтів на владних та опозиційних. Її послугами користувалися всі депутати, міністри та високі чиновники, які цього потребували, незалежно від фракції, до якої входили, та політичної сили, яку представляли. Чи бодай хтось один з-поміж усіх них хоча б раз розповів широкій громадськості, які умови лікування існують в одному з українських медичних закладів? А ще послугами феофанської лікарні користуються високі держслужбовці, й серед них головні редактори державних ЗМІ. Чи, може, хтось із них хоч колись оприлюднив цікавий матеріал про те, з чого починається розвиток української охорони здоров’я й яким він, судячи зі слів Азарова, буде для всіх за кілька років? Ні, всі вони – чесні редактори й продажні, демократичні політики й кучмісти – солідарно зберігають свою маленьку таємницю, охороняють своє спільне здоров’я від громадської думки. Мов Кощей Безсмертний яйце, в якому голка. Саме ця таємниця, схоже, дає всім їм відчуття належності до касти обраних, до аристократії, на відміну від усяких там холопів.

Зовсім недоречно пригадується один не дуже зрозумілий факт: у телепрограмах на кшталт «Свободи слова» непримиренні політичні супротивники, як виявляється, дуже часто звертаються один до одного на «ти». Ні, не треба бути ханжами, й дружні стосунки між людьми з різними політичними поглядами цілком можуть існувати. От тільки коли депутат А привселюдно називає депутата Б злочинцем, а його політику – антилюдською, депутат В бідкається, що депутат Г зруйнував і захопив його бізнес, а депутатка Д обіцяє стерти депутата Е в порошок та посадити до в’язниці – а потім усі вони вшістьох ідуть до курилки травити анекдоти, то в їхню щирість не дуже віриться. А на думку спадає, що всі вони розігрують спектакль для дурних, сценарій якого написали й розподілили ролі спільними зусиллями в тій самій курилці. Історія з Феофанією змушує вважати, що вищенаведене не так уже далеке від істини.

А може, справа не у свідомому приховуванні від суспільства важливої інформації, а в тому, що політики живуть у зовсім іншому світі й не дуже уявляють собі реальний стан речей у тому, чим вони беруться керувати? Дуже характерною стала відповідь на запитання журналістів згаданого вже Миколи Азарова. «Чи буде скасовано медичні пільги для депутатів?» – запитали журналісти. Він зі щирим подивом спитав: «Які такі пільги? Медицина ж безплатна не лише для депутатів, а скрізь і для всіх!» Тієї миті хотілося його по-людськи пожаліти. То, може, всім, хто потрапив на лікування до Феофанії, роблять якусь приховану процедуру, після якої пацієнти вже не можуть згадати, як і де вони лікувалися до того, як стали депутатами?