Два роки тому газета вже зверталася до проблеми, з якою зіткнулися члени житлово-будівельного кооперативу “Молодіжний-3”. А проблема була величезна й виглядала неймовірною навіть на тлі вітчизняних правових див. Тішимо себе сподіванням, що публікація не пройшла непомітною й сприяла зрушенню справи з місця. Та не на стільки, як хотіли б ми і, тим більше, як воліли б понад три сотні громадян, яким випала не вельми щаслива доля жити в будинку 21 по вул. Соломенській, що в Києві. Коротко нагадаємо суть справи.  

Про хвацькі жіночі ручки

Далекого 1996 року керівні крісла в кооперативі посіли дві молоді жіночки – Людмила Ємеєва, яка обійняла посаду голови правління, та Ірина Щербенко, якій дісталося місце бухгалтера. Як виявилося значно пізніше, обидві опинилися на цих місцях невідомо як, оскільки не були членами кооперативу й за статутом бути обраними до його кервництва не могли. Попри те, що, як визначено тим же статутом, термін повноважень голови правління обмежено двома роками, до березня 2003 року жодних загальних зборів жіночки не проводили й, відповідно, члени кооперативу не мали змоги ні усунути їх від керівництва, ані обрати легітимну владу. Однак терпець мешканців урвався, коли через багаторічну відсутність ремонту будинку той дійшов аварійного стану, а хронічна несправність електромережі призвела до пожеж, внаслідок яких тією чи тією мірою постраждали майже всі мешканці. 

2 березня 2003 року за їхньою ініціативою збори нарешті було проведено й нове керівництво обрано. І які ж “перли” керівної творчості двох спритниць розкрилися перед очима остовпілих членів ЖБК! Виявилося, що за роки безконтрольного правління ті встигли самотужки підвищити свій статус (Л. Ємеєва призначила себе на не передбачену статутом ЖБК посаду керуючої його справами, звільнивши місце голови для вірної бухгалтерки). Не менш успішно, ніж соціальні, розв’язували вони й питання добробуту. Власного, ясна річ. Виявилося, що за 5 років “керування” кмітливі особи витратили “на потреби кооперативу” понад 165 тисяч гривень, за які купували обладнання та інструменти, регулярно „робили” ремонт тощо. Однак зазначених на папері результатів тих витрат мешканці як не бачили раніше, так не побачили й у подальшому. Частина коштів з банківського рахунку кооперативу, на який мешканці перераховували гроші для сплати за комунальні та експлуатаційні послуги, весь цей час теж систематично зникала невідомо куди. Відтак виник і чималий борг будинку перед обслуговуючими службами – 180 тис грн.

До того ж, щойно дісталися влади, самі “героїні”, враз почали вважати необов’язковим вносити всі ці платежі за свої сім’ї, хоч зарплатню в 2270 грн. щомісячно сплачували собі регулярно. Не менш сумлінно проплачували з кооперативних коштів перебування молодшої доньки Щербенко в дитячому садку й навчання старшої в інституті. І всі ці “художества” – всі! – підтверджувалися банківськими документами та офіційними довідками з різних інстанцій.

Найгірше ж те, що печатка, документація і майно кооперативу й надалі лишалися в руках підозрюваних у злодійських діях осіб, а отже вони й далі могли вершити свої сумнівні справи. 23 червня 2003 року суд Соломенського району справу про передачу належного кооперативу майна (печатки, штампу, документації, комп’ютерів, інструментів тощо) вирішив на користь ЖБК. Апеляційний суд рішення залишив у силі. Здавалося б, історія аферисток сягла логічного фіналу. Однак! Наша країна – не така, як усі. Вона – казкова. Лише казка ця нагадує подеколи марення божевільного.

На “нєт” і суда нєт?

Минуло понад три роки, а судове рішення досі не виконане.  Чому? Перепрошую законослухняних читачів, але пояснення того й подальший виклад подій радше нагадуватиме інструкцію для шахраїв. Виявляється, що уникнути покарання за привласнення чужого майна дуже легко. Та й саме привласнене цілком можна залишити собі. Для того досить за будь-яких умов не відчиняти судовому виконавцеві двері свого помешкання. Для гарантії родичі відповідача на розпитування про нього мають реагувати твердженням, що “такий тут не проживає”. Якщо вірити офіційним листам численних судвиконавців та їх начальників, саме ця “поважна обставина” унеможливила втілення судового рішення в життя й забезпечила “повернення виконавчого листа до суду без виконання”. Логіку їхніх дій начальник Державної виконавчої служби м. Києва І.С. Кампуш пояснює просто: “виконати виконавчий лист без участі боржника не можливо”. “Нєт чєловека – нєт проблєми”, як казав товариш Сталін. А якщо Джо не ловити, він залишається невловимим. Незрозуміло лише, навіщо тоді існує сама виконавча служба?

І постає в уяві страшна картина, що викликає глибоке співчуття до бідних-нещасних вітчизняних судвиконавців. Так і мариться мені, як під двері до злісного законопорушника приходить сірий-злиденний виконавець. День приходить, два приходить, місяць приходить, а йому щораз з-за дверей грізно так: “А ну, геть звідси, ти, бовдуре!” Та ще й дулю під ніс тичуть. І йде він, сіромаха, голівоньку похиливши. Ну, наче оспівуваний Шевченком образ неньки-України, скривдженої зайдами! Аж серце рветься від жалю!!!! От лише чи пожаліє хто постраждалих від злочину? Чи пожаліє хто тих, хто й далі страждає, хто ще постраждає від дій непокараних злочинців?

У вересні 2006 року пан Кампуш заспокоює постраждалих, що і Ємеєву, і Щербенко вже двічі оштрафовано – на 170 та 340 грн. (щоправда, – на папері, однак цієї „деталі” шановний пан воліє не згадувати). Та, як вдалося встановити керівникові скривдженої служби, Щербенко взагалі не може виконати судове рішення, оскільки, як вона пояснила (!), майна, яке слід повернути, в неї …уже немає.

Панове потенційні злочинці, будьте уважні! Жодні суди не владні над вами, якщо пояснити державному представникові, відповідальному за виконання судового рішення, що вкрадене вами майно ви віддали комусь іншому або ж загубили, продали, в карти програли, викинули чи, зрештою, пропили. Головне, що віддавати нема чого. А, кому ж невідомо, що на “нєт” – і суда нєт?

Ба більше! Як випливає зі слів того ж таки пана Кампуша, обидві авантюристки не підлягають кримінальному покаранню – через ту просту обставину, що …вони вже не обіймають посад, перебування на яких і дозволило їм здійснити всі описані вище діяння. Закон, щоправда, не обумовлює притягнення до кримінальної відповідальності обов’язковою роботою за місцем скоєння злочину. Та практика вносить свої корективи. І нам залишається тільки гадати, яке прізвище в тієї практики і якою є ціна таких коректив. На дозвіллі також можна поміркувати над тим, чи на всіх поширюється щойно виявлене правило: не спійманий – не злодій, або ж покаранню не підлягають ті, хто вчасно з місця злочину втік. Тут головне – не ловити. І проблем не буде. Для чиновників.

Однак підлеглі пана Кампуша не вповні поділяють його думку. Ще в грудні 2003 року районна виконавча служба направила подання до прокуратури Соломенського району про притягнення обох панночок до кримінальної відповідальності за невиконання рішень суду. За рік по тому таке ж подання надійшло до районного суду. У липні 2006 року райсуд отримав його вдруге й перенаправив до прокуратури. І що? – А нічого. Та, своєю чергою, переправила …до вищої державної виконавчої служби (ВДВС), пропонуючи їй порушити справи проти обох панночок за ст. 382 Цивільного кодексу України (невиконання судового рішення). ВДВС же відповіла, що згідно ст. 112 Кримінального кодексу це питання має розглядати прокуратура. А прокуратура відповідає… А виконавча служба пише… А суд відправляє… Кого й куди – зрозуміло.

Подеколи слідчий прокуратури Є. Радченко передає матеріали дільничому М. Василенко для перевірки фактів. Дільничий …нічого кримінального впритул не бачить. Про що й повідомляє в прокуратуру. А заступник райпрокурора І. Петренко, до обов’язків якого і входить нагляд за діями міліції у разі її відмови в порушенні справи, такою відповіддю дільничого щораз удовольняється. Хронічна сліпота дільничого й патологічний спосіб задоволення прокуратури пікантно виглядають на тлі тверджень панночок про те, що і в міліції, й у прокуратур в них «все схоплено».

Усе, панове, коло замкнулося! Замість ствердження законності й правопорядку державні правоохоронні інстанції роками граються у бюрократичний волейбол. У той час як Васька слухає та їсть. І їсть із щодалі дужчим апетитом. Видається, всім усе “до лампочки”: шахраям – судові рішення,  суду, прокуратурі й міліції – безкарне й безперешкодне існування шахраїв.

Лицарі без страху

Весь час, поки правоохоронні органи бавились у міжсобойчик, панночки подавали зустрічні позови до ЖБК, намагалися опротестувати правочинність зборів мешканців будинку, підроблюючи підписи членів кооперативу під заявами, зверталися в різноманітні інстанції, поливаючи брудом нових членів правління і тому подібне. Уже після того, як рішення суду про повернення майна кооперативу набрало чинності, “бізнес-леди” забирають у паспортистки Г. Солодченко (працівниці паспортного столу, між іншим) картотеку ЖБК. Унаслідок кооператив не зміг подати уточнені дані до списків виборців ані 2004, ані 2006 року. Відтак у списках, поданих самою Ємеєвою, фігурували і померлі, і ті, хто давно виїхав, і взагалі якісь прописані без відома власників квартир сторонні особи (скажімо, колишній чоловік Л. Ємеєвої Сергій був прописаний у кв. 65, власником якої є член ЖБК Мазниченко В.П.; у кв. 30 прописаний Мамедов Елхан Паша огли, про що власникам стало відомо лише з Постанови про відкриття виконавчого провадження проти Паши огли про примусове стягнення з нього штрафу в 17 грн від 17.10.2006 р., яка надійшла поштою на їхню адресу; у кв. 53 прописаний не відомий її хазяям Ю. Пастушенко; а прописана у кв. 86 Кілошенко Т. М. була виписана без відома її самої чи її сім’ї). Натомість серед виборців не фігурували реальні мешканці, позбавлені через це конституційного права голосу.

Оскільки всі документи і печатка ЖБК все ще перебувають у панночок, банківський рахунок кооперативу заблоковано й перерахування з нього неможливі. Відтак борг мешканців, які справно сплачують комунальні платежі, перевищив на сьогодні 200 тис. грн. Попри те, що гроші на рахунку накопичені чималі, кооператив позбавлений можливості розрахуватися за холодну й гарячу воду, за опалення, вивіз сміття, електрику тощо. З  тієї ж причини – неможливості будь-що оплатити – вони не можуть відремонтувати ані будинок, ані труби опалення. Довгий час наймані ЖБК двірник і сантехнік працювали без оплати, однак не витримали й звільнилися. Трьом сотням людей, серед яких 248 – похилого віку й діти, в будь-який час загрожує відключення від благ цивілізації й дикунське – без води, тепла й світла існування в європейській столиці. Через що? – Через непереборну й непояснювану любов деяких посадовців до панночок кримінальної поведінки.

Дозвільна система нову печатку не виготовляє без здачі старої. На численні звернення нового керівництва ЖБК до ГУМВС України в м. Києві у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб з проханням сприяти передачі картотеки реєстрації мешканців будинку (Ф-А) його керівник І. Моренець восени 2004 р. повідомив, що запрошена до цієї інстанції гр-ка Ємеєва пояснила: картотека справді знаходиться в неї і вона не віддасть її до остаточного рішення суду (того самого, яке було прийняте на півтора роки раніше й апеляційним судом залишене чинним). Як і панові Кампушу, пану Моренцю цілком вистачило слів любої панночки про її невинність, аби стати на її бік. Чи, може, я помиляюсь, і до голослівного твердження було додане ще щось, значно більш вагоме?

Начальник Соломенського РУГУ МВС України в м. Києві А.Х.Манасян рекомендує постраждалим “для вирішення даного питання …звертатись до суду та вирішувати своє спірне питання через суд” (лист від 25.10.2006 р.). Назагал дії пана Манасяна виглядають вельми цікаво. Хоч би хто (ЖБК, прокуратура, виконавча служба тощо) вимагав порушити кримінальну справу щодо Ємеєвої та Щербенко, хоч би які наводилися для того підстави, зазначений пан залишався непорушним, мов скала: “підстав для порушення немає”. І так лише за останні два роки – кільканадцять разів.

Прокурор району Шулякова постанови про відмову в порушенні регулярно скасовує, відправляючи матеріали в РУГУ “для всебічного проведення додаткової перевірки”. А очолюване Манасяном РУГУ “після чергової додаткової перевірки”, здійсненої „не відходячи від каси”, з монотонністю дебіла повторює: “Відмовити ... у зв’язку з відсутністю в діях Ємеєвої складу злочину”. Прокурор знову скасовує, а пан Манасян, наче заїжджена платівка, талдичить своє. І так – багато разів.

Поки що останнє слово (від жовтня 2006 р.) залишилося за прокурором. Однак, ми чомусь певні: підстав для того, щоб пан Манасян, який, наче лицар, неодноразово ризикуючи честю, гідністю і посадою, доводив незмінність свого ставлення до любих панночок, раптом змінив свою позицію, не існує. Хіба що об’єкти його прихильності одного разу “кинуть” його самого. Тоді, можливо, підстави віднайдуться?

А ще, кажуть, не існує вірних чоловіків. У коханні, може, й не існує. А в ділових стосунках – будь ласка.

І доля на двох одна…

Та хоч би як прикро було п. Манасяну, та одну кримінальну справу проти його улюблениць таки було відкрито – ще до його появи на цій посаді. Не за невиконання судового рішення. І не за цивільним позовом ЖБК про стягнення завданих кооперативу збитків на документально підтверджену суму в 165 687 грн. (цю позовну заяву суд узагалі не прийняв). Справу порушено лише за одним з численних фактів сумнівної діяльності панночок – за фактом оплати навчання діточок Щербенко коштом кооперативу. Рішенням від 24 березня 2005 р. суд Соломенського району засудив обох за ст. 365 ч.3 ККУ до 3-х років позбавлення волі із застосуванням ст. 69 ККУ з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій строком на 2 роки”. (Одразу ж зауважу, що одного моменту я ніяк не можу второпати: як це можна волі позбавити на три роки, а права займатися керівною діяльністю – на два? То, виходить, можна ще продовжувати відбувати покарання в місцях віддалених, однак уже почати отримувати там само підвищення на посаді?).

“На підставі ст. 75 ККУ І. Щербенко та Л. Ємеєва від покарання звільнені з іспитовим строком на 2 роки”, - проголосив суд. Отож за використання службового становища з корисною метою, за розтрату й привласнення чималих коштів, здійснені групою осіб за попередньою змовою (щоправда, того, що діяли дві особи за змовою, суд якось не побачив) – два роки умовно. Обом. І знаєте, чому умовно? Тому що Щербенко (цитую) “має на утриманні неповнолітню дитину”. Чи нам треба розуміти це так, що батьком дитини Ірини Щербенко є Людмила Ємеєва? Чи як іще цей дурдом зрозуміти? 

Хоч би як там було, суд завважав за можливе “застосувати до покарання ст. 69 КК України і призначити покарання нижче найнижчої межі, ніж це передбачено (підкреслено мною – Т.М.) санкцією ст. 356 ч. 3 ККУ”. 13.09.2005 р. апеляційний суд залишив це рішення в силі. Апелювали не лише засуджені, а й – зі зворотньою метою – прокурор Р. Жоган. Він вимагав змінити статтю і визначити більш жорстку міру покарання, оскільки суд не врахував того, що злочинниці діяли за попередньою змовою. Цікаво, що апеляція прокурора ще до судового розгляду була ним же й відкликана. З чого б це?

Та навіть не це особливо прикметне в усій історії з засудження  бізнесвуменшей. Прикметне інше. З вироку суду першої інстанції: “…Суд вважає, що їх виправлення можливе без ізоляції від суспільства і на підставі ст. 75 ККУ вважає можливим звільнити їх від покарання з іспитовим строком”. Як же виправляються батьки однієї на двох неповнолітньої дитини І. Щербенко та Л. Ємеєва без ізоляції від суспільства?

На  яку суму виправилися засуджені?

Не буде зайвим ще раз нагадати, що першу судову справу проти них панночки програли ще в березні 2003 року. З того часу вони, слід розуміти, мали на виправлення майже чотири роки. Хотілося мені з’ясувати це в самих «героїнь» материалу. Вони, однак, під різними приводами від зустрічи з журналистом ухилилися. Тому доведеться не за словами, а за справами їхніми судити про те, на що вони витратили ці роки і що отримали внаслідок такого виправлення.

Ще на посаді голови правління ЖБК 2002 року Л. Ємеєва без згоди членів кооперативу, а отже – незаконно, перевела 2 квартири з жилого фонду в нежилий. При тому взяла у нового власника приміщень 3704 грн нібито за комунальні послуги й залишила їх собі. Однак уже після судового рішення про повернення майна ЖБК і його печатки 07.05.04 р. з використанням цієї печатки тому ж власникові приміщень видала довідку про те, що ЖБК не надає йому комунальні послуги. Ті самі, плату за які вона поклала до себе в кишеню.

З використанням тієї ж печатки після судового рішення, яким їй було дозволено виправлятися без ізоляції, у травні 2005 року п. Ємеєва подає заяву на пошту, аби кореспонденцію на адресу ЖБК доставляли їй особисто. Продовжуючи йменувати себе керуючою, вона тоді ж виданою за її підписом довідкою списує (!!!) зі своєї „подєльніци” Щербенко борг її сім’ї за квартплату розміром у 10 тис грн.

Згадаймо  також, що з 1996 р. обидві красуні не сплачують комунальні послуги, через що ЖБК нарешті подав на них до суду. І тут починається найцікавіше! Через вісім місяців після надання їй можливості виправитися – 22.11.2005 р. Ємеєва, мабуть, у порядку виправлення, надає суду від імені ЖБК відмову від позову про стягнення заборгованості, і завіряє, що заборгованість відсутня. Не миттям, так катанням…

Надає вона й довіреність на себе від імені управляючої справами ЖБК Л. Ємеєвої. 20.06.2006 р. надає до суду заяву про досягнення мирової угоди між позивачем ЖБК та відповідачами Матюшиними – Щербенко (О.Матюшин – чоловік І. Щербенко) у справі про стягнення заборгованості. Заява підписана, ясна річ, керуючою справами ЖБК Л. Ємеєвою. Шановний пане Кампуше! То працює Ємеєва на посаді, втрата якої, на ваш погляд, звільнила її від відповідальності, чи ні? – Вгадайте з трьох разів!

Далі більше: апетит приходить під час їжі. 10.07.2006 р. І. Щербенко звертається до суду з заявою про видачу судового наказу на виплату їй заборгованості з зарплатні за березень – грудень 2003 р. – 3497 грн. Довідка про заборгованість видана 28.04.2006 р. і підписана керіником ЖБК ...Ємеєвою. І скріплена печаткою, тією самою, незаконно утримуваною. Підпис і печатка переконали суддю Т. Аксюту в тому, що ...ЖБК справді заборгував позивачеві.

07.08.2006 р. суддя Соломенського райсуду Шереметьєва Л.А. видала судовий наказ щодо стягнення з ЖБК на користь Матюшина Олександра Євгеновича (нагадаю, законного чоловіка І. Щербенко) заборгованість по зарплатні в сумі 2797 грн. Він, виявляється, працював там на постійній основі (щоправда, на якій посаді, невідомо, мабуть, і йому самому) і з березня по грудень 2003 р. ці гроші йому було нараховано. Ким підписано довідку від 20.06.2006 р. говорити є сенс?

Нахабство не знає меж. Непокаране нахабство не знає меж ні в чому.

4 лютого 2005 р. ухвалою Соломенського райсуду в порядку забезпечення позову було накладено арешт на квартиру Щербенко -Матюшиних (власник – О. Матюшин, приватизація від 14.05.03). Про це свідчить витяг про реєстрацію в єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, виданий Першою Київською нотаріальною конторою. 26 липня того ж року на ту саму квартиру накладено ще один арешт, цього разу – держвиконавцем за позовом про стягнення заборгованості за квартплату на користь ЖБК у розмірі 10 232, 42 грн.  А 9 серпня 2005 р. з використанням печатки і підписів Ємеєвої цю двічі арештовану квартиру чоловік І. Щербенко О. Матюшин дарує своїй тещі Елеонорі Щербенко (довідка з БТІ від 01.03.06). Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом В.Назаренко. Як могло таке статися?

Як бачимо, могло. Тут чиновна помилочка сталася. Дрібнесенька така помилка. У графі “адреса” єдиного реєстру арештовувана квартира значилася під номером 15 будинку 36 по вулиці Соломенській. У той час, як і Щербенко – Матюшини, і Ємеєва, і ошукані ними члени ЖБК жили в будинку 21 тієї ж вулиці. При чому квартира 36 того будинку належала Матюшину, а квартира 15 …Ємеєвій. в числах, чи не так? І в яку суму вкотре обійшлася постраждалим “прикра помилочка”? У яку – державі? У яку – шахраям?

Просто прикол, а не правосуддя! Засуджена до 3-х років ув’язнення і позбавлена права обіймати керівні посади впродовж 2-х років Ємеєва в заяві до Апеляційного суду від 20 квітня 2006 року, якою вона просила скасувати вирок, продовжує стверджувати, що вона і лише вона керівником ЖБК і лише вона має право володіти (!) його майном. І стверджує, що суддя не встановила, чи існує таке майно (печатка!) насправді. І це нікого не шокує й не береться до уваги при пом’якшенні вироку. Тож, панове майбутні аферисти, пам’ятайте: за умови наявності безмежного нахабства вам у цій країні нічого не загрожує.

І наостанок. До районного департаменту з нагляду за виконанням кримінальних покарань регулярно надходять довідки щодо чудової поведінки засуджених, однак таких, що стали на шлях виправлення Ємеєвої й Щербенко. У них керівництво обох панночок позитивно оцінює їхню нинішню роботу й засвідчує, що процес виправлення йде невпинною ходою. Довідки завірено підписом… здогадайтеся, чиїм? Правильно! Керівника ЖБК “Молодіжний-3” пані Ємеєвої. Тієї, що за дотриманням нею судової заборони обіймати керівні посади має стежити Департамент. І пропечатані тією самою печаткою, яку вся судово-правова машина держави не спроможна в неї відібрати.

No comment.