Ситуація, що склалась у Донецькій області, надзвичайно небезпечна. Про це говорять майже всі без винятку аналітики. Її характеризує, в першу чергу, різке загострення протистояння між надзвичайно бідними та надто багатими. Свого часу ідеологам Партії Регіонів вдалося відтіснити ці проблеми на переферію громадської уваги нагнітанням місцевого “ура-патріотизму” та дикого шовінізму. Але то були палліативні заходи, що аж ніяк не вирішували ані економічних, ані, тим більше, політичних проблем. Навпаки, заганяючи проблеми в глиб, лише більше їх загострювали. Першим серйозним попередженням нинішнім хазяям і Донбасу, і Кабінету Міністрів були події, які передували прийняттю бюджету в першому читанні. Донецьк, Луганськ, Запоріжжя і весь Донбас повстали проти прийняття проекту бюджету на 2007 рік.

Пенсіонери, шахтарі, гірники, ветерани Афганістану, регресники тощо стояли і виборювали своє життя під Верховною Радою. Приїхали вони туди не для того, аби підтримати якогось кандидата, та й не політичні сили організовували цю демонстрацію. З Києва, Білої Церкви, Черкащини, Донецька та Донбасу приїхали ті, хто зміг залишити свою роботу, шахту заради подальшого існування цих підприємств. Були, в основному, пенсіонери, адже, в першу чергу, новий бюджет бив по їхніх кишенях. Згідно з ним, пенсіонери вже не можуть працювати на шахтах та отримувати пенсію. Вони мають вибрати щось одне. Як зауважив тоді В’ячеслав Кириленко: “Було б зрозуміло, якби депутати сказали, що у зв’язку з тяжким економічним станом у країні ми на кілька років приберемо ці пільги, але й собі їх обмежимо. Так вони ж за собою залишили купу пільг, і це при тому, що майже всі вони – мільйонери”.

Назагал, Партія Регіонів панічно боїться бунту у власній вотчині. Звідси репресії проти керівників вугільних підприємств. Упродовж короткого часу нинішнім Кабміном були зміщені всі генеральні директори вугільних об’єднань, що 2004 року не побажали підтримати партію Януковича на виборах. Порушено кримінальні справи проти керівників вуглевидобувних підприємств Донбасу. Генеральна прокуратура повідомила про виявлення численних фактів зловживання службовим становищем керівниками вуглевидобувних підприємств у Донецькій і Луганській областях. Зокрема, держпідприємств “Артемвугілля”, “Красноармійсквугілля” й “Ровенькиантрацит». Треба помітити дивну географію тих кримінальних справ. Під них не потрапив жоден з активних прибічників Партії Регіонів.

Зіткнувшись із загрозою зростання соціального невдоволення як наслідку проваджуваної нею політики, лідери Партії Регіонів не знайшли нічого кращого, як почати кампанію з нагнітання політичного та соціального напруження в області. Прокуратура Донецької області почала всерйоз “шерстити” громадські організації регіону. Правоохоронні органи мають намір з’ясувати, чи не є робота міжнародних фондів підтримуваних ними громадських діячів Донеччини втручанням у внутрішні справи України.

Один з лідерів місцевих “яструбів», керівник так званого “Комітету виборців Донбасу” Олександр Хряков заявив, що саме громадські організації були основним інструментом втручання у внутрішні справи України під час президентської кампанії 2004 року, і саме на “третій сектор” (так позначається комплекс громадських організацій в американській класифікації структури держави) лягли основні функції організації Майдану. Щось подібне, стверджує Хряков, зараз активно готується в Донецькій області. Він пророкує, що “Майдан-2” відбудеться восени. Можливо, на момент озвучення цього припущення (а це було на почаптку зими) він припускав, що, померзнувши взимку в неопалюваних помешканцях, донеччані засумніваються у вірності свого електорального вибору і налаштуються на рішучі дії. Однак напрочуд тепла зима зіграла на боці Прем’єра та його команди. Утівм, навряд чи можливі зимові страждання своїх земляків мав на увазі пан Хряков. Радше він заздалегіть, виконуючи високе замовлення, спробував перевести майбутній соціальний вибух в ранг штучно створюваного замовного з закордону виступу, не підтримуваного населенням. Він також звинуватив у співучасті в майбутньому «путчі» донецьку владу всіх рівнів, починаючи з губернатора області Володимира Логвиненка й закінчуючи мером Донецька Олександром Лукьянченком, секретарем міської ради Миколою Левченком і начальником управління зі зв’язків з громадськістю тієї ж міськради Максимом Ровинським. Губернатор виявився винуватий у тім, що включив у Громадську раду при ОДА представників прозахідних організацій. Влада міста буцімто допомагє революції, дозволяючи тим же організаціям розташовувати свої інформаційні повідомлення на офіційному сайті Донецького міського голови і в такий спосіб сприяючи новому Майдану. З цього можна зробити висновок, що верхівка “Партії Регіонів” заздалегідь з власних рядів обрала “цапів-відбувалів”, призначених на розтерзання.

На перший погляд, усі ці заяви видаються маячнею випускника психоневрологічного диспансеру. І до них можна було б не дослухатись, якби не деякі тривожні факти. Йдеться навіть не про те, що в подальших заявах представників тієї ж політичної сили, що пролунали значно пізніше у зв’язку з припущеннями щодо дострокових виборів, було названо той самий термін – осінь-2007. Йдеться про речі значно більш промовисті – про репресії проти інакомислячих (на всіх рівнях з органів влади витісняються інакомислячі), початок переділу власності (і вбивство директора Дебальцівського машинобудівного заводу Бистрякова – не єдине в тому ряду) та різке падіння рівня життя основної маси населення донецької області. Та основним усе ж є прагнення “донецьких” привласнити рештки  власності. Не дивно, що одне з перших вето Президента Ющенка припало на прийняті поправки до закону про акціонерні товариства зі змішаною формою власності. І стосувалися вони зменшення кількості акціонерів на зборах в акціонерних товариствах. Це давало змогу фактично накласти лапу на всю державну та колективну власність , що ще залишилась у державі. Як не дивно, і соціалісти, й комуністи дружно проголосували за зміни закону, які відкривали широкі двері доступу до народного майна їхнім “ворогам-буржуїнам”.

Коли нашим “улюбленим керманичам” нема чим похвалитися, вони починають торочити про “стабілізацію”. Цим словом прикривають усі власні поразки й негаразди. Так, відповідаючи на запитання про перші сто днів правління Януковича й усієї червоно-рожево-голубої антикризової компанії, віце-прем’єр Микола Азаров, не знайшов нічого кращого, ніж оголосити 2007 рік роком стабілізації. Щоправда, соціалісти все ще намагаються робити гарну міну при поганій грі. Його підтримав ідепутат зі табору Мороза Василь Сильченко, коли заявив на радіо “Ера”, що їм “вдалося стабілізувати економічну ситуацію в країні”. Врешті всі розуміють, що нинішній “рік стабілізації” – це, передусім, рік випробувань: як впорається уряд з керівництвом промисловістю, яка живе з новими цінами на газ; наскільки буде активним населення в умовах підвищених тарифів і цін, що, попри “стабілізацію”, продовжують стрімко повзти вгору тощо. Що справді цього року є стабільним (без лапок), так це зниження соціальної захищеності людей.  І навряд чи воно додаватиме престижу й рейтингу уряду з підвищеними повноваженнями.