Дві речі, на мою думку, головні для людини у житті – свобода і повага. Ця розмова про свободу. Чи можна її виміряти так, щоб сказати, що у цій країні вона більша, а в цій менша? Єдина наука, що дає інструмент для такого порівняння – математика. Математика починається з числа. Число (дійсне) – це єдиний математичний об`єкт, який можна порівнювати з іншим подібним об’єктом. Яке ж число можна поставити у відповідність такій важливій категорії нашого життя, як особиста свобода. Одним з варіантів такого числа є ймовірність втратити свободу.

Для того, щоб свобода одних людей у суспільстві не була за рахунок інших, людство придумало писані і неписані норми поведінки. За неписані норми поведінки ми відповідаємо лише перед своїм сумлінням. Нормальна людина намагається бути моральною і вимагає того ж від оточуючих людей. Механізм утримання інших людей від ганебних вчинків буває різним. Як сказано в одному з Хадисів: «Якщо ти зустрівся зі злом, виправ його своїми руками, не можеш – своїми устами, не можеш – у своєму серці, але це найменший ступінь віри». Насправді кількість людей, що сповідує таке ставлення до життя, мала. Більшість людей байдужі до всього, що не зачіпає їх особисті інтереси. Тому почнемо з аналізу писаних норм поведінки. За їх дотриманням слідкують спеціальні люди на державному утриманні, і за їх порушення позбавляють волі.

Сотні років розвивається і вдосконалюється законодавство кожної країни. У ньому – весь набутий досвід суспільства або тих, хто звик керувати цим суспільством. Чим більше законодавство відповідає природі людини і спрямоване на досягнення ладу в суспільстві, який більшістю членів суспільства сприймається як справедливий, тим менше люди його порушують, тим менше в`язнів у такій державі. Чим далі законодавство від інтересів суспільства і ближче до касти тих, хто цим суспільством керує, тим частіше це законодавство порушується і тим більша кількість в`язнів у такій країні. В авторитарній країні слід очікувати велику кількість в`язнів, у демократичній - малу. Тобто порівнюючи кількість в`язнів, що припадають на душу населення, а це і є ймовірність потрапити за грати пересічному громадянину країни, можна і без аналізу політичної та економічної ситуації зробити висновок чи ця країна є авторитарною, чи демократичною. Безумовно, слід використовувати достовірні дані, що у випадку авторитарних режимів є великою проблемою. Звичайно, всі компрометуючі їх дані ними ретельно приховуються, а оприлюднені можна використовувати лише як мінімальну оцінку рівня свободи в такій країні. До таких країн Європи належать, фактично, лише дві країни: Російська федерація і Білорусь. Щодо Російської федерації, то тут достовірно невідома навіть кількість її населення. Тим не менш, ми змушені використовувати те, що нам показують.

Чи є інший спосіб охарактеризувати особисту свободу числом? Є й доволі простий. Політичну свободу можна цілком однозначно охарактеризувати кількістю співробітників спецслужб, що здійснюють нагляд за політичним життям країни. У Радянському союзі це був Комітет державної безпеки (КДБ), у Німецькій демократичній республіці (НДР) – Штазі, у націонал-соціалістичній Німеччині – гестапо. Після зникнення НДР стали відомі наступні числа: кількість штатних співробітників Штазі – близько 100 тисяч осіб, кількість позаштатних співробітників – близько 200 тисяч осіб, кількість досьє на громадян країни – близько 6 млн. штук при загальній чисельності населення у 16 млн. осіб. Тобто один штатний співробітник Штазі припадав на 160 громадян країни.

Багато це чи мало? З чим це можна порівняти? У часи ІІІ Рейха один співробітник гестапо припадав на 2000 громадян Рейху, а це приблизно у 13 разів менше, ніж у тій же країні, де переміг пролетаріат. Тобто політичний терор у націонал-соціалістичній Німеччині, де рушійною силою був середній клас, був значно меншим, ніж у соціалістичній Німеччині, де рушійною силою був пролетаріат.

Дуже привабливим виглядає порівняння питомої кількості співробітників спецслужб різних держав. Проблема в тому, що ці кількості ніде взяти. Про Радянський союз числа, які можна знайти в різних джерелах, мають пропагандивний характер. Можна лише припустити, що репресивний апарат Радянського союзу був значно потужніший, ніж і у націонал-соціалістичній Німеччині, і соціалістичній Німеччині, оскільки мав набагато довшу історію і спирався на відсталіший у культурному сенсі народ. Перехід від аристократичної форми правління (приблизно 27 тисяч каторжників) перед Першою світовою війною [2] до пролетарської форми правління (рахунок в’язнів концтаборів йшов на мільйони, але точно не відомий) говорить сам за себе.

У наступній таблиці [1] наведені ймовірності потрапити за грати – рівень несвободи у різних країнах Європи, помножена, для зручності, на 100 тисяч.

Як і слід було очікувати, на першому місці за рівнем несвободи перебуває Російська федерація. Цілком очікувано, що друге місце займає Білорусь. На третьому місці, хоча і з удвічі меншим результатом щодо першого, знаходиться Україна. За Україною йдуть інші європейські країни, що колись входили до складу Радянського союзу. Так і мало бути. Виявляється, не можна за 30 років незалежності позбутися каїнової печатки Совка.

За цією ж логікою далі мали б бути країни соціалістичного табору. Так і є: Польща і Чехія. Далі Іспанія з проблемою сепаратизму басків. Далі недалеко від неї Велика Британія з проблемою ірландського сепаратизму. У середині списку інші країни колишнього соціалістичного табору. Причому країни, що утворились на базі колишньої Югославії, яка відчутно дистанціювалась весь час свого існування від Радянського союзу, знаходяться значно нижче у списку, ніж інші країни соціалістичного табору.

Такі провідні європейські країни, як Франція, Австрія, Німеччина впевнено займають місце в таблиці, що відповідає малому рівню несвободи. Останній рядок займає Ліхтенштейн, де ймовірність потрапити до в’язниці у 31 раз менша, ніж у Російській федерації.

Висновки:

1. Наша математична модель однозначно підтверджує справедливість терміну: «Вільний світ» щодо провідних країн Європи і правильність нашого шляху до політичної і економічної інтеграції з ними.
2. Головна проблема сучасних українців у тому, що й досі значна їх кількість не вбачає ворога у Російській федерації. Це суттєво зменшує нашу відпорність.

Джерела:

1. Вікіпедія. Список країн за кількістю в’язнів: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD_%D0%B7%D0%B0_%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8E_%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BD%D1%96%D0%B2
2. Каторга в Росийской империи конца ХІХ – начала ХХ века: https://www.politforums.net/historypages/1528754029.html