Тактика громадянської дії означає: робити те, що можливо, за допомогою того, що є. При цьому завжди слід пам’ятати такі правила.

Спершу ця стаття замислювалася як простий переклад, але швидко стало ясно, що потрібна адаптація для українських реалій. Втім, знайте: ідеї значною мірою передрано з текстів Сола Алінскі, колективу CrimethInc та інших джерел. Тактика громадянської дії означає: робити те, що можливо, за допомогою того, що є. При цьому завжди слід пам’ятати Правило 1. Наша сила – це не тільки те, що ми маємо. Це також і те, що супротивник думає, що ми маємо. Якщо в даному випадку супротивник – корумповані чиновники, то варто намагатися заставати їх зненацька. Хай гадають, хто ж «за вами стоїть».

Блефувати не варто. Краще навпаки без попередження зробити те, на що вони не очікують. Звідси – Правило 2. Намагаймося бути винахідливими. Оскільки фінансами та владою змагатись із супротивником ми не можемо, наша сила – творчість, фантазія, креатив. Використовуймо досвід колег, але не копіюймо його. Те, що спрацьовувало раніше – наступного разу не спрацює. Крім усього, якщо нам потрібна увага ЗМІ – нам треба намагатися робити так, щоб вони самі захотіли приїхати. Захисники Пейзажки, наприклад, організували «карнавал», потім «вертеп», потім принесли паркан з забудови під двері МЗС, потім подарували будівельний конструктор міністрові Огризку… Ще раз нагадую: копіювати це не варто. Варто вигадувати щоразу щось цікавіше. А щоб виходило – Правило 3.

Створюймо тактику та вигадуймо спосіб дії колективно. Мозковий штурм виявлявся значно дієвішим за ідеї будь-яких «професійних креативників». Багато разів у нас перед зустріччю не було конкретних ідей щодо акції. Після зустрічі – те, про що потім говорили всі ЗМІ. І те, що наразі, тьху-тьху, виявлялося дієвим. У кожної людини є свої перекоси, абстрактні фантазії. Я багато разів бачив, як людина одноосібно кидає якусь ідею, ідею не підтримують – і людина опускає руки. Щоб цього не було – ідеї слід розробляти разом. Якомога більшою кількістю людей, що братимуть участь у їхньому здійсненні. Тоді ми здійснимо також – Правило 4.

Зажди робімо те, на що готові наші колеги. Інакше люди йтимуть на акцію з острахом, неспокоєм, або не знаючи, що саме вони робитимуть. Зате – Правило 5. Коли це тільки можливо – робімо те, на що неготові наші супротивники. Це перегукується з правилом про винахідливість. Якщо під час «України без Кучми» намети на Хрещатику подіяли, зараз усі настільки звикли до них, що цей спосіб скоріше викликає сарказм – як у чиновників, так і в сторонніх спостерігачів. Вигадуймо щось інше, щоб чиновник/забудовник/дядя міліціонер, дізнавшись, мусив чухати собі рєпу.

Правило 6. Використовуймо власні правила супротивника. Коли зам. київського мера Голубченко видав розпорядження прибрати будівельні матеріали, щоб продовжити риття котловану під виглядом археологічних досліджень на тій же Пейзажці, це рішення виконано не було. Тоді місцеві мешканці запропонували зробити суботник, і самі поскидали буд.матеріали в викопану забудовником яму.

Правило 7. Висміювання – найсильніша людська зброя. Протиставити йому практично нічого. Згадаймо силу одного яйця в 2004 році, та безліч фотожаб і мультиків на цю тему. Звичайно, засіб неоднозначний. Але якщо до нас не дослухаються…

Правило 8. Неправильно ставити запитання «чи виправдовує мета засоби». Завжди треба ставити запитання «чи виправдовує дана мета даний засіб за даних обставин». А взагалі – Правило 9.

Найкраща тактика – та, яка приносить нам задоволення. Дехто не вірить, що люди на Пейзажку постійно приходять просто так. В українських умовах, коли політики так люблять наймати людей для «пікетів». А відповідь проста:  ці акції не тільки корисні. Вони ще й веселі. Багато хто ще й питає: «а коли наступний карнавал?». Але тут головне не загратися – Правило 10.

Тактика, що тягнеться надто довго, перетворюється на тяганину. Щоб драйв не зникав, а супротивник щоб не звикав, тактику потрібно міняти. Звідси знову повертаємося до правила винахідливості. Правило 11.

Тиск має бути постійним: за допомогою різних тактик і дій слід використовувати кожну подію та привід. Одна акція, одна дія, навіть найкраща, дуже рідко приводить до результату. Одноразові, беззв’язні акції – переважно акції суто піарні, на кшталт акцій якогось «Братства». Тиск треба не тільки підтримувати – Правило 12.

Сила наших дій має нарощуватися. Наприклад, якщо не діють всілякі звернення – ідуть пікетування. Якщо на них не реагують – ми переходимо до прямих дій. До громадянської непокори. До громадянського опору. Чому? - Правило 13.

Супротивник має почати замислюватися: а чи не дешевше йому поступитися, ніж продовжувати боротись із громадськістю? Але боротись із «системою», «корупцією» тощо загалом – справа практично безнадійна. Тому суто прагматично – Правило 14.

Виокремлюємо супротивника, персоналізуємо його, поляризуємо його. Це значить, зокрема, не «протестувати в принципі». Це означає, наприклад, знати, хто конкретно взяв хабар, хто конкретно є замовником, хто акціонери, хто директори… Який на них компромат. Про що цікаво буде розповісти ЗМІ. Де вони живуть. Майже все це ми використовуємо інтуїтивно. Але знати не завадить. Іще кілька правил, важливих у нинішніх умовах.

Правило 15. Не ставаймо ні під чиє крило. Не дозволяймо піаритися на собі. В Україні, як тільки з’являється спонтанний громадський рух, одразу з’являються й «помічники» з числа політиків, організацій-грантоїдів і так далі. Треба розуміти: використовувати їхні ресурси – це непогано. Але тут запитання: хто кого використовує? Очевидно, що люди, які заробляють на цьому, беруть ваші проблеми не для того, щоб допомогти вам, а для того, щоб заробити собі гарний піар, електоральні очки, або відзвітуватися перед грантодавцями. Чи допоможуть вони реально? А чи зникнуть, як тільки пройде звітний період/вибори/посвітяться перед пресою?

І ще таке – Правило 16. Сила звичайних громадян – у взаємодопомозі. Об’єднуймося. Але, враховуючи попереднє правило, – Правило 17. Об’єднуймося без централізації. «Лідерів» завжди можна або підкупити, або підіслати, або вибити з гри погрозами чи шантажем. А от з колективом зробити це ой як тяжко. Якщо нас хтось намагається об’єднати в одну структуру, виникає запитання, а хто ж нею керує. Якщо ми просто допомагаємо одні одним, хай це часом менш координовано, зате рішення приймаємо ми самі. Для себе, а не для когось іншого. Отже, підсумок приблизно такий: Креативимо – Підтримуємо тиск – Нагнітаємо – Розповсюджуємо ідеї – Об’єднуємося – Посилаємо «лідерів» під три чорти – у різній послідовності та в комбінаціях.