Відкритий лист діячів культури, науки і мистецтв, лідерів громадських рухів щодо відновлення діяльності у м. Львові

4.04.2008, відомі діячі культури, науки і мистецтв, лідери
громадських рухів, посадовці та політики надіслали на ім’я
прем’єр-міністра України відкритого листа (див. у додатку). Громадські діячі звертають увагу урядовців на катастрофічний стан історико-архітектурної спадщини Львова, що внесена у перелік пам’яток культурної спадщини ЮНЕСКО, відсутність стабільного фінансування та якісних управлінських рішень у цій сфері, неврегульованість взаємовідносин між державними та місцевими органами влади, що відповідають за збереження історико-архітектурної спадщини.

Для вирішення вищезгаданих проблем, ініціатори звернення просять Юлію Тимошенко вирішити питання щодо:

1. Відновлення діяльності у м. Львові Державного історико-архітектурного заповідника,

2. Формування незалежних пам’яткоохоронних органів на рівні областей з обов’язковим їх підпорядкуванням по вертикалі (на кшталт санітарної чи протипожежної служби).

3. Формування в структурі Кабінету Міністрів України єдиного пам’яткоохоронного органу на правах комітету.

1.Б.Возницький – директор Львівської галереї мистецтв, член-кор.
Академії Мистецтв, Герой України;

2.М.Бевз – доктор архітектури, професор, зав. кафедри Реставрації та
реконструкції архітектурних комплексів Національного університету
«Львівська політехніка»;

4. Л.Захарчишин – заступник голови Львівської обласної ради

5. І.Сварник – голова Археографічної комісії НТШ

6. М.Гайда – архітектор. Член Українського комітету IСOMOS

7. Ю. Волощак – голова товариства “КІШ”, архітектор

8. Т.Дяків – депутат Львівської міської ради

9.Б.Черкес – директор інституту архітектури Національного
університету «Львівська політехніка», докт. архіт. проф., академік
Української академії архітектури і Саксонської академії мистецтв.

10. К.Присяжний – доцент кафедри реставрації НУ «Львівська
політехніка», д.член IKOMOSу україни

11. О. Михайлюк – ст. викладач кафедри культурології ЛОІППО, головний редактор «Артклас».

12. О. Мацех – координатор Громадського форуму Львова

Державного історико-архітектурного заповідника.

До 1991 р. функції охорони пам’яток архітектури та цінного історичного середовища центральної частини м.Львова були покладені на Державний історико-архітектурний заповідник який підпорядковувався Львівському облвиконкому.

Державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ) був створений згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 297 від 12.06.1975 р. і охоплював територію давньоруського та середньовічного Львова (територія 120 га). Методичне керівництво здійснювалося Держбудом України та Міністерством культури України. Кошти на утримання колективу ДІАЗ (який налічував 30 осіб) виділялися з обласного бюджету за рахунок видатків на соціально- культурні заходи.

Рішенням Львівського облвиконкому №450 від 29.11.90 р. історичну забудову м.Львова XIII-поч. ХХ ст. було оголошено історико-культурною заповідною територією (3060 га). Здійснення державного контролю по охороні і використанню пам’яток історії та культури на історико-культурній заповідній території м.Львова покладено на виконком Львівської міської Ради народних депутатів та дирекцію Державного історико-архітектурного заповідника. Було вирішено просити Раду Міністрів УРСР внести заміну в п.1 постанови Ради Міністрів УРСР №297 від 12.06.1975 р. «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові» в частині підпорядкування заповідника з передачею його у відання виконкому Львівської міської Ради народних депутатів. Ухвалою 9 сесії 21-го скликання Львівської міської Ради народних депутатів від 25.10.91 р. вирішено:

- прийняти в підпорядкування Львівського міськвиконкому дирекцію Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові.

- провести реорганізацію дирекції ДІАЗ в управління охорони історичного середовища Львівського міськвиконкому, затвердити загальну чисельність працівників апарату управління в кількості 20 осіб.

Керуючись рішенням №450 від 29.11.90 р. Державний історико-культурний заповідник був «де факто» підпорядкований виконкому Львівської міської Ради. Відповідних звернень щодо внесення зміни в постанову Ради Міністрів УРСР відносно підпорядкування ДІАЗ у м.Львові Львівським облвиконкомом та Львівською міською Радою народних депутатів не було подано, зміни в постанову Ради Міністрів УРСР №297 від 12.06.1975 р. не були внесені. Таким чином Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові перестав існувати «де факто», хоч він продовжує існувати «де юре».

Виходячи із нових функцій, у роботі управління було втрачено науково-дослідний та культурно-освітній чинники, характерний для діяльності заповідника. У значній мірі це відбулося з причин економічного спаду в Україні в цілому, що спричинилося до різкого зменшення коштів на проведення реставраційних робіт і повної відсутності коштів на науково-дослідні роботи.

Управління потрапило в період занепаду, діяльність його звелася тільки до погоджувальних і управлінських функцій, що в свою чергу спричинило скорочення його чисельності до 9-ти осіб.

Втративши адміністративні та фінансові важелі, управління не змогло протистояти зростаючому тиску пов’язаному із реконструкцією та новим будівництвом в межах історичної забудови центральної частини міста.

Не зважаючи на те, що центральна частина міста в межах ДІАЗ та території ансамблю собору св.Юра у 1998 р. була включена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що, здавалося, повинно було піднести пам’яткоохоронну діяльність на якісно вищий рівень, місто понесло за цей період ряд втрат. Були розібрані пам’ятки архітектури на пл.Міцкевича 9,10, пр.Свободи 45, вул.Валовій 15. Новобудови які виникли на пл.Міцкевича 10, вул.Валовій 15 та пр.Свободи 45 не вписуються в сформоване історичне середовище узв’язку з чим маємо негативну реакцію як громадськості міста так і експертів ЮНЕСКО.

В 90-х роках охорона пам’яток архітектури належала до компетенції Держбуду України; йому були підпорядковані також управління архітектури та управління капітального будівництва на місцях. В той час була запроваджена практика, коли замовником на проведення реставраційних робіт пам’яток архітектури виступали управління капітального будівництва. На жаль, у м.Львові така практика продовжується, проте тепер управління капітального будівництва підпорядковується Львівській міській раді. Оскільки керівництво та працівники УКБ не володіють достатньою кваліфікацією в сфері охорони культурної спадщини, роботи в основному носять банальний ремонтний характер під час яких питання реставрації об’єктів відсуваються на задній план, або ігнорується.

Яскравим прикладом такого підходу є проведення у 2006 р. реконструкції пл. Ринок, під час якої, всупереч протестам фахівців та пам’ятко-охоронних громадських організацій, керівництвом міста було прийняте рішення про виконання робіт, які проігнорували вимоги пам’яткоохоронного законодавства і науково-методичні вимоги щодо консервації, реставрації та експонування збережених підсінь ринкових кам’яниць. Заохочене безкарністю, керівництво міста зробило наступний «сміливий крок», санкціонувало розбирання будинків № 14,15 на пл. Соборній, внесених до державного реєстру пам’яток архітектури (охоронний № 2481, 567) всупереч ст. 22,24,27,29,30,37 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Така тенденція є вельми небезпечною, нівелюється саме поняття реставраційних робіт, втрачаємо фахівців, сприяємо викривленню естетичних смаків у суспільстві подаючи їм ерзац замість оригіналу, а найважніше – внаслідок нефахової реставрації, назавжди втрачаємо оригінальні пам’ятки. Цьому сприяє також і позиція керівництва міста, яке постійно прагне знайти компроміс – за виділені кошти виконати як можна більший обсяг косметичних та ремонтних робіт, ігноруючи складні та коштовні реставраційні роботи.

При такій політиці просто нехтуються засади збереження культурної спадщини, відбувається підсвідомий обман самих себе і суспільства в цілому.

У результаті, на теренах м. Львова (а також інших історичних міст України), спостерігається тенденція до створення при органах місцевого самоврядування «кишенькових» пам’яткоохоронних структур, функція яких - виконувати волю керівництва. При цьому в значній мірі ігноруються інтереси збереження пам’яток.

Виходячи із наведеного вище, з метою покращення становища із охороною культурної спадщини, беручи до уваги реальний стан пам’яткоохоронних структур та їх діяльність, просимо Вас вирішити питання про:

1. Відновлення діяльності колишнього Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові, утвореного згідно постанови Ради Міністрів УРСР № 297 від 12.06.1975 р., з віднесенням його до сфери управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва.

3. Формування в структурі Кабінету Міністрів України єдиного пам’яткоохоронного органу на правах комітету.