Іноземна резидентура все більше впливає на процеси

всередині нашої країни

 Докладний аналіз криз, що регулярно виникають у політичному житті України, все частіше змушує порушувати питання про зовнішній вплив, який спрямовує події. Скандали навколо перемовин щодо поставок газу Росією, антинатівська істерія, нещодавня парламентська криза, активізація радикальних неонацистських рухів, спекуляції на тему ксенофобії та української  історії тощо – ці процеси фактично збіглися в часі, що навряд чи є випадковістю. І якщо врахувати, кому з геополітичних гравців це вигідно, можна стверджувати, чиї спецслужби стоять за такими операціями.

Київські зв’язкові

Взагалі було б дивним, якби російської розвідки в Україні не було. Адже пряме завданням спецслужб – слідкування за розвитком процесів та збір інформації про їх учасників. Але окрім цих загалом звичайних завдань існують спроби російської розвідки прямо впливати на розвиток подій у, висловлюючись їх фаховим сленгом, «сопрєдєлє».

У 1992 році була укладена угода, за якою Росія та Україна відмовлялися від ведення розвідувальної діяльності одна проти одної. Проте вона стосується тільки Служби безпеки України та російської Служби зовнішньої розвідки (СЗР), і не поширювалась на військову розвідку та ФСБ. Тому росіяни не мають формальних перешкод проводити в нас свої спецоперації. І в них є чимала практика таких заходів в державах екс-СРСР. Зокрема, спецслужби Росії намагалися усунути керівників держав СНД, які встановили тісні зв’язки з Вашингтоном.

Щодо України, то зазвичай вважалося, що Москві непотрібні можливості розвідки, оскільки у неї є чимало легальних способів упливу без ризику наразитися на відповідь українських спецслужб. Офіційно головним завданням російської розвідки називали протидію активності ЦРУ в Україні. Проте низка подій доводить, що діяльність російських спецслужб в Україні безпосередньо впливає на стан нашої національної безпеки.

Як зазначав ще 1999 року екс-начальник ГРУ Генштабу Збройних Сил РФ генерал-полковник Федір Ладигін, дії розвідки мають бути спрямовані на
збереження незмінними «регионов исторически обусловленного присутствия и влияния» Росії. Йдеться не про банальне шпигунство, а про діяльність
розвинутої мережі агентів впливу [див. довідку], котрі мають реальну і
конкретну владу і, спрямовуючи пресу, телебачення, поведінку політиків у
парламенті, через маніпулювання суспільною думкою формують українську
політичну реальність.

Протягом 1990-х років ставка робилася на проросійських, але одіозних фігур в оточенні президента Леоніда Кучми. Це спричинило постійні спроби Києва лавірувати між інтересами Москви та Вашингтона. Натомість російськими спецслужбами вживалися заходи зі зменшення простору для такого маневру. Згадаємо, що після обрання Леоніда Кучми на другий термін він обіцяв «нового президента», твердо заявив про курс на європейську інтеграцію. У відповідь отримав спецоперації – «касетний», «кольчужний», «ракетний» та інші скандали. Україну ізолювали, змусивши змінити кадровий склад уряду та відмовитися від курсу на інтеграцію до Європи.

Особливості маніпулювання

Напруга у відносинах з Україною після помаранчевої революції стала одним з ключових питань зовнішньої політики Росії під час другого президентського терміну Путіна. «Если Украина войдет в Шенгенскую зону, будет определенная проблема. Там, на Украине, ведь живет, насколько мне известно, не менее 17% русского населения, – заявив він 12 квітня 2005 року у Ганновері. – Это же разделение народа! Это напоминает разделение Германии на Восточную и Западную!» Згодом Путін звинуватив США в розколі України. Відповідно, російські спецслужби отримали сигнал для активізації дій проти курсу реформ і євроінтеграції української влади. І є підозри, що вони були причетні й до формування «антикризової коаліції» та створення низки криз останніх років. Треба визнати, що з часів тузлинського конфлікту ефективність цих дій стала вищою. Якщо «газовий шантаж» дає побічний ефект – зростання антиросійських настроїв, то, наприклад, епідемія боротьби деяких місцевих рад в Україні проти НАТО та за визнання державного статусу російської мови – це вже якісно новий рівень російських спецоперацій. Адже не кожен побачить замовлений Москвою характер цих дій місцевих рад. «Російські спецслужби працюють набагато ефективніше та професійніше, – свідчить екс-начальник військової розвідки України Олександр Скіпальський – Вони, безумовно, працюють і в Україні, майже повністю контролюючи наш парламент, уряд, збройні сили».

У грудні 2005 року начальник російської Служби зовнішньої розвідки Сергій Лебедєв наголосив: «Гуманитарные миссии, неправительственные организации – очень привлекательны для всех разведок мира. Разведчику необходимы прикрытие, маска, ширма. В этом специфика нашей работы». Діяльність однієї з таких – неформального об’єднання «Российские журналисты за честные выборы на Украине!» – викликала чимало запитань через збір нею інформації про членів місцевих виборчих комісій та зразків їхніх підписів. Учасники цього об’єднання долучилися до «народної» акції «Перекоп перекопать», яка додала роботи Управлінню СБУ Криму.

У жовтні 2005 року на закритому засіданні Ради Федерації голова МЗС РФ Сєргєй Лавров заявив, що головним дипломатичним ресурсом країни є газ, нафта й електроенергія, а також пообіцяв застосовувати до недостатньо лояльних сусідів «весь різноманітний арсенал засобів економічного тиску». У січні 2007-го він наголосив, що Росія підтримуватиме своїх союзників в країнах СНД за рахунок прямих бюджетних асигнувань. Зовнішні прояви цієї стратегії можна спостерігати щоденно. Як тільки Москві потрібно переконати офіційний Київ у збереженні неконтрольованої діяльності ЧФ у Криму, так одразу, немов за командою, виникають на вулицях Севастополя й інших міст пікети «обуреної громадськості» з гаслами на кшталт «Руки прочь от российского флота!», «ВМС Украины – оккупационный флот! Вон из Крыма!» тощо. Тільки но Україна опиняється на межі енергетичної кризи внаслідок підвищення Росією цін на природний газ, як п’ята колона звинувачує українську владу в некомпетентності, що ніби призвела до економічної кризи. Подібних прикладів безліч.

Союз комуністів і русинів

Таким чином створюються зручні приводи для втручання російської влади в українські справи. Цікаво, що «громадськість» скрізь одна й та сама:
«слов’янські» партії, російські етнополітичні організації, комуністи,
прогресивні соціалісти та православні «братчики». «В общем-то мы все в
политической команде России, – заявив якось лідер кримських комуністів
Леонід Грач. – В том числе и те, кто находится в Киеве. Они отдают себе
отчет: Украина сегодня расколота на две части, но Украину можно заарканить в результате выборов…»

Ще однин «проект», за яким стирчать «вуха» російських спецслужб, –
наполегливе штучне створення русинського народу. В заходах з заснування
русинських організацій та корекції їхнього політичного курсу бере особисту
участь Константін Затулін [див. довідку]. Як «батько» нового народу
виступає протоієрей УПЦ МП Димитрій Сидір з Ужгорода, який робить усе
можливе «для признания этого угнетаемого украинскими националистами народа». На російські гроші в Ужгороді побудували собор з конференц–залом, їдальнею та телерадіоцентром.

Метою всього комплексу цих спецоперацій є перетворення України на
державу-сателіт, російський домініон. Згодом, як тільки Росія впорається зі
своїми внутрішніми проблемами, настане черга нового «збирання земель». На цьому етапі, як можна здогадуватися, планують гарячі голови в Москві,
знищення української державності не викличе опору з боку народу. Адже він
буде вважати себе часткою єдиного російськомовного культурного простору, і  в поглинанні України Росією не вбачатиме нічого протиприродного.

 
ДОВІДКА.
Агент впливу. Цей термін має західне походження. Він означає особу, яка використовується для здійснення прихованого впливу на органи державної влади, засоби масової інформації чи активну частину населення з метою досягнення цілей, визначених іноземною державою. До російської фахової термінології його ввів голова КДБ СРСР Юрій Андропов, коли направив до ЦК КПРС цілком секретну доповідну записку «Про плани ЦРУ щодо придбання агентури впливу серед радянських громадян». Принциповий момент полягає в тому, що радянський КДБ визначав обов’язкову наявність згоди «агента впливу» на співробітництво з іноземною розвідкою: «Завербованный и обученный спецслужбами навыкам шпионской деятельности агент, занимающий высокое положение в обществе и по своему служебному положению способный целенаправленно оказывать негласное влияние…»

Сьогодні росіяни використовують агентів впливу без процедури отримання від нього «підписки» та розкриття перед ним замовника. У такому випадку приналежність до «агентури впливу» неможливо довести.

Константін Затулін. Депутат Державної думи, член комітету з питань відносин з країнами СНД та співвітчизниками, персона нон-грата в Україні в 2006–2007 роках. Засновник російського Інституту країн СНД, що є одним із провідних центрів вироблення політики щодо України.