Галопуюча інфляція, що вражає Україну, вкотре доводить: щось зовсім не так і не те робиться владою в країні. Водночас позитивні приклади Польщі, Чехії та інших країн пострадянського табору показують, що лише за умов відслідковування соціальних процесів, свідомого дотримання відомих всьому світові економічних законів, можна оминути кризові явища в економіці, пов’язаних з політичним минулим.

Заміна глибокої політико-економічної трансформації на імітацію реформ призвела до деградації суспільної свідомості. Українське суспільство вже можна брати голіруч шляхом зомбування методами масової психологічної обробки, зокрема політичної пропаганди через контрольовані інформаційні канали. Людина в такому суспільстві стає віртуально і опосередковано керованою істотою, позбавленою будь-якої можливості протидії.

Подібні методи можуть бути цілком придатними і для провокування соціально-політичних збурень з прицільним результатом, що дезорганізує або ж повністю змінює політичне і соціальне середовище. За роки державотворення відбулося різке викривлення суспільної свідомості та було втрачено динаміку розвитку соціальної структури. Не в останню чергу ці процеси відбувалися за активної участі номенклатури та на її користь.

Здавалося, що Помаранчева революція 2004 року здатна привести до позитивних змін. Але українці як вимирали, так і вимирають і далі. А основним прихованим гаслом можновладців є: «народ має стати повністю керованим». Цього найбільше прагнула колишня команда Леоніда Кучми і до цього цілеспрямовано йде нова команда влади. Тому масово, хвиля за хвилею впроваджуються все нові і нові екстремальні умови існування українського суспільства, за яких людина або просто не виживає, або ж різко змінюється її психо-фізіологічний стан.

Для того щоб така людина стала цілком підконтрольною і не опиралася насильницькій зміні свого соціально-психологічного статусу, потрібно перепрограмування і зміна стереотипу її поведінки. Все це відбувається на рівні підсвідомості й викликає як хаос у свідомості зомбованої людини, так і перепрограмування суспільства загалом. Спроектоване суспільство тотальної нестабільності (коли майже щоденно директивно вводяться нові правила гри) призводить лише до того, що нестабільність поступово стає нормою життя і починає домінувати в усіх суспільних інституціях.

Вплив нестабільності на перебіг трансформаційних процесів в Україні є значно вагомішим, ніж це могло би здаватися на перший погляд. Насильницька зміна соціального статусу для переважної більшості українських громадян стала однією зі складових негативних соціальних мутацій, котрі нині набули масового характеру. При цьому повністю ігноруються процеси розмивання соціального базису суспільства та соціальної розбалансованості держави. За такої ситуації держава стала утвором, що домінує над суспільством, і при цьому останнє є цілком залежним від неї.

Схоже на те, що утворився новий тип антисоціального суспільства, в якому юридично розрегульовано соціальну сферу та відповідно зміщено цілісні орієнтири поведінки індивідуумів. Збереглася примусова регуляція соціальної поведінки громадян, але за умов загальної нестабільної ситуації, нормативні правила, котрі увесь час піддаються не прогнозованій корекції, зводять нанівець усі зусилля до впровадження будь-яких усталених форм колективної поведінки.

Вся парадоксальність такої ситуації полягає в тому, що застабілізувати окремі вибіркові соціальні сфери неможливо поза усуненням самих причин загальної дерегуляції і дестабілізації суспільства. Розмиті нестабільні соціальні норми та брак юридичного порядку часто спокушають тих, хто при владі, вдаватися виключно до застосування примусу, замість того щоб крок за кроком вибудовувати систему соціальної саморегуляції суспільства.

В результаті держава, яка функціонально покликана виступати як своєрідний арбітр-посередник, що регулює і зважає на інтереси всіх без винятку політично-соціальних прошарків та груп, стримує їх від конфліктів, утримує суспільство в межах порядку та забезпечує його стабільність, потрапила під тотальний контроль і економічну владу наймогутніших регіональних кланів і втратила свою соціальну самостійність, перетворившись на озвучувача вольових рішень корпоративної номенклатури. Соціальна розбалансованість держави є одним із головних чинників розбалансованості її політичної системи.

Номенклатура, намагаючись посилити свій контроль за суспільством, пішла на необмежене зростання бюрократичного апарату, який став перетворюватись на самостійну силу, відокремлену не тільки від суспільства, а й від тих соціальних класів, інтереси яких він переважно представляє. І тут починає спрацьовувати закон зворотного зв`язку і для контролю вже над самим чиновницьким апаратом потрібні все нові й нові структури. В результаті істотно ускладнюється сам процес контролю за державою з боку номенклатури, а соціальна розбалансованість набуває лише нових, модерних форм.

Нині в Україні заблоковано саму можливість соціального вирівнювання. І якщо втрата соціального статусу тягне за собою звуження сфери здійснення економічної самостійності, то сам процес можливого повернення у попередню соціальну нішу нерідко унеможливлюється через високі бар`єри штучних перепон. Однак насильницька соціальна диференціація, окрім суто соціальних негативів, може мати й дуже серйозні політичні і економічні наслідки. Оскільки суспільство, в якому громадяни втратили шанс шляхом власних професійних чи інтелектуальних зусиль підвищувати свій соціальний статус, починає втрачати і шанс до соціальної мобільності й разом із цим до соціальної рівноваги. Так, в Україні спостерігається стійка тенденція люмпенізації суспільства.

В індустріально розвинених країнах позитивні зміни в соціальній структурі та в соціальному статусі громадян відбуваються насамперед під впливом нових виробничих і інформаційних технологій і призводять до зростання матеріального добробуту населення. В Україні, натомість, пониження соціального статусу провокує різку зміну матеріального рівня і супроводжується виникненням стресів та масових індивідуальних розчарувань. Останні провокують негативні зміни в політичній атмосфері суспільства.

Соціальні мутації, котрі виникають нині в просторі соціуму, потребують детального дослідження. Соціальне структурування суспільства набуває непрогнозованих форм, при яких більшість прошарків потрапляє до зони відчуження від процесів становлення державних інституцій і перебуває ніби у соціальних резерваціях, де панують специфічні внутрішні закони. Таким чином, соціальна відчуженість однієї страти від іншої починає визначати і загальну відчуженість частини соціуму від інтересів держави.

Та якщо держава перестає цікавитись становищем своїх громадян, а громадяни, в свою чергу, не ідентифікують саму державу як виразника і захисника їхніх інтересів, то відокремлення держави від народу неминуче набуває форм взаємної відчуженості. Тоді починають пробуксовувати не тільки механізми соціальної регуляції соціуму, а й відбувається політичне відчуження основної маси громадян від внутрішньополітичних процесів у самій державі.

Викривлення суспільної свідомості поширюється на всі без винятку соціальні прошарки. Верхні прошарки (так звана еліта), зайняті вирішенням вузькокланових інтересів, перестають повноцінно виконувати свої соціальні функції. Нижні прошарки, котрих весь час піддають масованому визиску і соціальній вівісекції, настільки деморалізовані та дезорганізовані, що поступово втрачають попередні соціальні орієнтири і перетворюються на аморфну масу.

А замість зближення статусних позицій широких прошарків населення, формування повноцінного середнього класу (що має не лише велике соціальне, а й політичне та економічне значення для майбутнього держави), все більше розширюється соціальна прірва між нижніми і верхніми частинами українського суспільства. Тим самим унеможливлюється процес нівеляції соціальної нерівності до тих меж, які є в тій же Польщі чи Чехії та досягнення у майбутньому високого рівня соціальної однорідності.

Для того, щоб Україна на кінець могла вийти із затяжної перманентної кризи (котра вже значно перевершила велику депресію в США 1929-1933 років) необхідно соціально збалансувати українське суспільство. Треба розблокувати внутрішню енергетику українського народу, позбутися його навіяної ззовні політичної інфантильності, надати імпульсу соціально-політичним оновлюючим процесам й зробити все можливе для створення економічно заможного та соціально здорового суспільства.

Вже довгі роки Україна знаходиться в пошуку свого майбутнього, шлях до нього проходить через терни важких політичних і економічних випробувань, котрі випали на долю українського народу. Тому початком політичного порозуміння між ідеологічно близькими політичними угрупуваннями могло б стати усвідомлення того, що соціально розбалансоване суспільство не придатне до політико-економічної трансформації та що без урахування соціального суспільного фактору будь-яка теоретична побудова виявиться не більше ніж черговою утопією.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/23/75079.htm