Будь-яке політичне чи бізнесове протистояння супроводжують інформаційні війни. Медіа-баталії тривають постійно, й пересічний споживач інформації їх практично не помічає, сприймає як своєрідне тло. Однак успіх в інформаційній битві подекуди важливіший, ніж перемога у збройному конфлікті.
Громадянсько-інформаційна війна
І нинішня коаліція, й опозиція, згуртована навколо екс-прем’єра Віктора Януковича, мають однаковий доступ до медіа-ресурсів. Але біло-блакитний табір і його союзники вже майже рік, як зазнають у інформаційній війні поразку за поразкою. Злам стався торік у квітні, коли соратники Віктора Федоровича не досягли стратегічної мети – переконати суспільство в тому, що президентський указ про розпуск Верховної Ради незаконний. Можливо, маючи на руках рішення Конституційного Суду про нелегітимність указу Віктора Ющенка, вони змогли б переламати хід протистояння на свою користь. Однак операція з дискредитації судді-доповідача Сюзани Станік, блискуче втілена вірними Президентові спецслужбами, паралізувала цю інстанцію й поховала надії тодішньої парламентської більшості.
Нагадаємо, що під час розгляду цієї справи Конституційним Судом з’явилася інформація про те, що суддя-доповідачка за дивних обставин стала власницею елітної нерухомості вартістю у кілька мільйонів доларів, і це дало підстави запідозрити її в корупції. До речі, автор цих рядків з’ясував, що сайт-першоджерело компромату розробив і зареєстрував програміст, який раніше мав стосунок до проектів з обмеженим рівнем доступу і контрольованих Службою безпеки України.
Формування нової парламентської коаліції та уряду після дострокових виборів також супроводжували шалені медіа-сутички. Зокрема, речники Партії регіонів активно використовували тезу про те, що за сумнозвісною Тендерною палатою стоять поплічники лідерки БЮТ. Також було згадано причетність членів Блоку Юлії Тимошенко Сергія Осики та Богдана Губського до підозрілих операцій із землею на Київщині.
Арешт 9 лютого колишнього міністра транспорту Миколи Рудьковского певною мірою також був спецоперацією в інформаційному просторі. З одного боку, нова влада демонструвала електорату, що вона нібито має тверді наміри карати високопосадових корупціонерів. З іншого, нинішня опозиція спробувала використати пригоди екс-міністра проти Президента й уряду, виставивши Миколу Рудьковського жертвою політичних репресій.
Ознаки спецоперації подекуди виникають і в публічній дискусії навколо визнання воюючою стороною вояків ОУН-УПА, зокрема, щодо їхньої можливої причетності до Голокосту на території України під час Другої світової війни. На цьому інформаційному фронті принципово те, що будь-які свідчення про причетність націоналістичного підпілля до масового винищення євреїв автоматично б’є по прихильниках реабілітації УПА. Себто – по президентських силах. До участі в цій операції активно долучилися
іноземні гравці. Зокрема, меморіал “Яд-Вашем”. Очільники цієї поважної
організації неодноразово заявляли, що мають документальні підтвердження
“звірств ОУН-УПА”. Однак досі не спромоглися надати їх для ознайомлення.
Поле битви – Україна
І вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, і появу згодом «плівок Мельниченка» багато експертів вважають спеціальною операцією в інформаційному просторі. Стосовно того, чи її розробляли всередині країни, чи інспірували ззовні, існують думки протилежні. Як і про те, якою була кінцева мета спецоперації. Однак версія подій, нав’язана за допомогою мас-медіа суспільству, досить сумнівна(див. <http://www.ut.net.ua/art/166/0/686/> “Тиждень” № 1,2007”).
Після президентських перегонів 2004 року й зміни зовнішньополітичного курсу атаки на інформаційне поле України значно посилилися. Завдання технологам полегшує вдячна аудиторія, адже кілька мільйонів громадян України налаштовані проросійськи й найменш симпатизують сьогоднішнім лідерам країни. Невдоволення великої частини суспільства і, як наслідок, певна нестабільність, дозволяє північним сусідам більше тиснути на нашу владу, коригувати її зовнішньополітичний курс і економічну політику.
У спецоперації, яку можна умовно назвати “АнтиНАТО”, беруть участь як зовнішні, так і внутрішні гравці. Москва, звісно, не зацікавлена в
розширенні Альянсу, й усіляко протидіє євроатлантичним прагненням України. У вітчизняному медіа-просторі створено інформаційне тло: НАТО – це агресивний блок, винний у виникненні збройних конфліктів тощо. Також систематично запускається теза про те, що вступ до Альянсу – загроза суверенітету країни. Зокрема, у числі від 7 квітня російський “Коммерсант” пише, що після приєднання України до ПДЧ розпочнеться розпад країни і, ймовірно, частину її територій анексує Росія. Такий інформаційний фон також вигідний низці внутрішньополітичних гравців – Партії регіонів, КПУ, СПУ, ПСПУ – оскільки мобілізує їхній електорат. Адже до 2010 року, коли відбудуться президентські вибори, лишилося не так уже й багато.
Активно використовують у інформаційній боротьбі газову тему. 2005 року, незадовго до відставки уряду Юлії Тимошенко, в пресі з’явилася теза про те, що прем’єрка буцімто хоче замінити посередника “РосУкрЕнерго” на компанію “Ітера”, з якою в Юлії Володимирівни колись було бізнесове партнерство (прозорий натяк на корупцію). Під час парламентських виборів 2006 року лояльні до РФ політичні сили взяли на озброєння тезу: «ми зробимо газ дешевшим, бо ми друзі Росії!» Втім, прихід до влади коаліції ПР-КПУ-СПУ стримати подорожчання імпортного палива не зміг.
Цікаво, що найактивніші в маніпулюванні «українським питанням» ЗМІ входять до холдингу «Газпром-медіа» – «доньки» російського газового монополіста, або так чи інакше з ним пов’язані. Наприклад, власник процитованого вище “Коммерсанта” Алішер Усманов – один із топ-менеджерів “Газпрому”.
http://www.ut.net.ua/about/we/22/
http://www.ut.net.ua/img/content/i10/10419.gif
Ідеологи й виконавці
Тези Затуліна повторюють українські політики. Шифрограми, чорнило, яке проявляється після спеціальної обробки та інші премудрості спецслужб давно в минулому. Сьогодні всі рекомендації озвучують публічно у відповідних медіа-ресурсах. Усі про це знають, але в морі інформації широка громадськість на такі месиджі не звертає уваги. Якось народний депутат України Мустафа Джемільов сказав, що він регулярночитає сайт Інституту країн СНД, для того, щоб знати, що завтра говоритимуть проросійські політики на українському телебаченні. Тиждень детально вивчив часто повторювані тези пана Затуліна і порівняв їх із тезами, які досить регулярно висловлюють представники впливових українських партій.
Часто повторювані тези
1. Рекомендації Затуліна
2. Партія регіонів України
3. КПУ
4. ПСПУ
1. Послаблення центральної влади в Україні шляхом федералізації держави
2. Федералізація України.
3. «Територіальний устрій України з урахуванням специфіки регіонів»
4. Федералізація України
1. Надання державного статусу російській мові в Україні
2. Російська мова має бути державною в Україні
3. Російська мова має бути державною в Україні
4. Російська мова має бути державною в Україні
1. Збереження духовної монополії РПЦ в Україні
2. Захист канонічного православ’я в Україні у вигляді УПЦ МП
3. Захист канонічного православ’я в Україні у вигляді УПЦ МП
4. Офіційна заборона будь-якого українського православ’я, окрім УПЦ МП
1. Виключення України з євроатлантичних інтеграційних процесів.
2. Членство в ЄЕП, «Україна без НАТО»
3. Членство в ЄЕП і Ташкентському пакті, «Україна без НАТО»
4. Єдина держава з Росією та Білоруссю, «Україна без НАТО»