Селище Уніж перед початком музичного еко-фестивалю – це напівзруйновані стайні, мальовнича природа та паростки «зеленого туризму» у вигляді активної будівничої діяльності.

Уніж (село у Городенківському район Івано-Франківської області) зустрів нас типовим пейзажем сучасного українського села: напівзруйновані будівлі стаєнь (над котрими досить колоритно майорів червоно-чорний прапор), дорога, котра ніколи не бачила асфальту… Та напрочуд гарний прикарпатський краєвид – два пагорби понад Дністром, просто на котрі мала виходити майбутня сцена, чи то проміжок між двома закинутими стайнями.

Ідея провести еко-фестиваль належить двом бізнесменам, котрі викупили частину колишнього колгоспного саду та стайні обіч села і вирішили провести на власних землях «фестиваль українського формату». Цього року він відбувається вперше та обіцяє зібрати провідні українські етно-рок групи – «Гайдамаки», «Тінь сонця», «Королівські зайці» та ін.

З 22 червня на місці проведення фесту працюють волонтери, копаючи рови для каналізаційних стоків, ставлячи паркан та готуючи фундамент для шатрів та сцени. Звичайний робочий день волонтера – з 8 ранку до 20 вечора, з перервою близько 15:00 на обід. Роблять у такому темпі заради того, щоб не платити внесок за проживання під час фестивалю – 90 гривень. Працювали як волонтери три дні й екологи – учасники Конгресу екоклубів України, котрий відбувався тут-таки, на території фесту, 23-26 червня.

Задаємо питання чоловікові, котрий керує прокладанням каналізаційних труб для душу.

- Чи очищуєте ви воду перед тим, як скидати її в річку Дністер?

- Так, вода проходить біоочищення. Це технологія, дуже поширена в Польщі, коли будують бетонний контейнер, заливають туди стоки й додають біоактивні речовини. Виходить майже чиста вода.

- Чому ви закопуєте рів вручну, використовуючи працю волонтерів?

- Найняти ще раз екскаватор обійдеться надто дорого – близько 500 гривень за раз.

Робітник на будівництві ріже труби для каналізаційних стоків пилкою та розповідає про Івано-Франківщину:

- Держава не дбає за своїх людей, тому всі виїжджають за кордон на заробітки. Не дивно, оскільки там – пристойна зарплата й житло, а у нас політики тільки щось обіцяють. Як хтось із них приїжджає спілкуватися з народом, то їх готові за їхні обіцянки розірвати.

На території фесту декілька закинутих стаєнь та господарських приміщень. Два з них звуться «кузня» та «творча майстерня».  Сцени встановлюють між двома стайнями. Навпроти табору та майбутньої сцени – два  мальовничі пагорби над Дністром. В авральному темп готуються номери для прибулих в одній з колишніх стаєнь.

Село – у найглухішому закутку Івано-Франківсьої області. Перша згадка про Уніж походить з 1467 р. Місцеві мешканці розповідають, що автобуси на Івано-Франківськ ходять лише в суботу і п’ятницю.

Бабуся-пенсіонерка з села розповідає:

- В Уніжі лишилося лише чотири сім’ї, де люди молодші сорока років. Усі виїхали жити в міста або на заробітки. До мене онуки приїжджають із Чехії.

- У вас в селі з браконьєрством є проблеми?

- Та ловлять рибу, у мене в самої три сітки.

Йдучи селом, можна побачити напівзруйновані паркани та закинуті хати в одних місцях і супутникові тарілки на охайних хатах в інших. Працює клуб та церква.

Організатори фесту обіцяють розвинути «зелений туризм» в регіоні з початком фестивалю в Уніжі. Тепер він значно актуальніший, ніж великомасштабне сільське господарство.