Бентежно почуваєшся, коли з друзями вибираєшся до храму природи, а застаєш мерзоту запустіння на святому місці. Враження таке, наче в тебе відібрали якийсь гарний спомин, викреслили частину твого життя, наплювали в душу…
Таким є почерк владо-бізнесу, для якого природа є лише ресурсом. І почуття, які переживає кожна нормальна людина на лоні природи, для українських владців епохи «недорозвиненого гуманізму» - ніщо, бо його не продаси, не вкладеш у банк, не отримаєш зисків.
Так кричать дерева перед смертю
Нещодавно довелось відвідати Кончу-Заспу разом з групою екологістів, журналістів, фахових біологів – природозахисників за покликом серця. Вони тут часті гості.
Обережно йдемо через духмяні заквітчані луки, з ароматами яких не зрівняються найвишуканіші парфуми; чемно уступаємо дорогу справжнім господарям цієї місцини: то неквапливому равлику, то стрімкому вужеві, що прокладають собі шлях, перетинаючи витоптану людськими ногами стежку; жадібно фотографуємо очима (камера не встигає схопити!) рідкісних пернатих – одудів та зимородків; час від часу нахиляємося, аби зірвати жменю суниць; завмираємо перед дивом водяних лілей, що віддзеркалюються на озерній поверхні; пробираємося, закотивши вище колін джинси, мулким бродом, хапаючись для підстраховки за цупкий комиш… Орієнтуємося частково по карті, частково за своїм прадавнім біологічним чуттям простору. Це був би гарний відпочинок, прогулянка близьких по духу людей, спомин, який живить і зцілює душу роками, якби не одне «але».
Ми прийшли сюди не заради насолоди краєвидом, і вже незабаром нам відкрилася мета нашої маленької втаємниченої експедиції.
Відчайдушний розпачливий крик дисонансом полоснув по вухах. «Так кричать дерева перед смертю», - промовив один із нас. І справді, нашим очам відкрилася картина лісоповалу просто біля озера Заспа.
Дерева помирали мовчки. Зате немов скажені, верещали їхні кілери –бензопили. Лісоруби працювали, як ті косарі. Дерева падали й падали, ніби скошена трава. А ми, приголомшені, мовчки дивилися на безсоромне вбивство посеред білого дня, лише клацали й клацали наші фотоапарати.
«Ми ж тут усього місяць тому були», – тихо й пригнічено перемовлялись між собою мої друзі. «Ось тут і аж ген там ще були хащі, а зараз – пустеля, готовий будівельний майданчик».
І ніхто не прийде сюди протестувати з прапорцями різних кольорів, навіть парканів тут нема, які все частіше останнім часом трощать відчайдухи зеленого спротиву. Повний безкрай для забудовників. Діють так, як хочуть.
«А там он – Кучмина дача, а там – Черновецького», - показують мої друзі на дахи, що проблискують на горизонті в кронах дерев. Люблять «господарі життя» природу (такі вже вони романтичні!), - тільки треба спочатку прихопити й зґвалтувати, а вже потім причесати «по-модньому», знищити «все, що непотрібно». А для цього слід її спочатку відібрати у тих, хто не одразу й зрозуміє, що їх обкрадено. А заразом і їхніх дітей, і онуків… Бо природа у нас одна, а зазіхає на неї кожен тимчасовий функціонер-вискочка, що пнеться до влади й владарює бездарно, як козел на грядці.
У дивну, чудернацьку добу ми живемо – коли можна спостерігати вершину людського безглуздя й безкарності окремих індивідуумів при мовчазній згоді більшості. Те, що природа формувала тисячоліттями, знищується одним розчерком пера жадібних, душеубогих невігласів.
Конча-Заспа вже стала притчею во язицех, що символізує земельний дерибан. Це слово, яке раніше вважалося грубим вульгаризмом, тепер стало майже нормативним – адже не добереш точнішого визначення злочинному розкраданню купкою «врємєнщіков» (в українській мові й терміну такого нема, який би передав усю ницість цих двоногих хапуг) того, що належить усім. Конча-Заспа – це лише часточка мальовничих і неповторних околиць Києва.
Пригадується осінь 2004 р., хвиля «помаранчевого» піднесення, на якій депутат Київради Віктор Іванченко оприлюднив факти незаконних землевідведень окремим віп-персонам на заповідних землях Кончі-Заспи і Пущі-Водиці. Яка ілюзія зв’язку цього рішучого вчинку одинака-депутата з обіцянками президента «Бандитам – тюрми» одразу виникла! Здавалося, от зараз їх прищемлять, тож постоїмо за ідеали Майдану, за таке не шкода ні часу, ні здоров'я...
Але Ющенко щось там розводився про елегантність (мабуть сплутав, бідолашний, з толерантністю) – тож стояли на Майдані, слухали гарних патріотичних пісень, вчили гімн, мовою рідною спілкувалися… А тим часом моторошний дерибан тихою сапою крокував по київських лісах, і зупинити його – наче атом приборкати. І мовчав «кучмин син», і у вус не дув, ворон ворону око не виклює… Тож жовтогаряча, а заразом біло-голуба та біло-сердечна епоха (ото палітра – чорт поплутав!) знаменується розкраданням земель-лісів нечуваних масштабів, і не лише в Києві. Однак наша розповідь сьогодні саме околицям стольного граду присвячується.
Хроніки дерибану
Заступник голови Національного екоцентру Олексій Василюк розповів таке: «Йдеться про землі, спірні між Києвом і областю, включаючи острів Ольжин, що разом становлять приблизно тисячу гектарів. Влада села Козин вважає цю територію своєю. Це одноосібне рішення сільради, однак, не підтримує ані Обухівський район, ані Київська область. Однак при цьому приблизно з 2000 року сільрада активно роздає нібито «свої» землі.
Територія, яка власне історично є Конча-Заспою – між озером Конча і озером Заспа – становить близько 215 гектарів. Є цікавий нюанс. За київським законодавством територія (котра на березі) – це частина заказника «Острів Жуків». Сам острів Ольжин – це частина заказника «Острови «Ольжин» і «Козачий». Обидва заказники створені 2 грудня 1999 року рішенням Київради № 647/649. В області ця територія теж заповідна. «Заповідність» регламентована ще й рішенням Київської обласної ради «Про створення ландшафтного заказника місцевого значення «Заплавний»» на 215 гектарів. З них 11 гектарів – землі острова Ольжин. Рішенням від 19.02.2004 р. № 161-12-XXIV до заказника «Заплавний» приєднано острів Ольжич».
Таким чином, складається ситуація, коли землі, інколи навіть двічі заповідні (за різними документами), успішно дерибаняться рішенням якоїсь сільради, котра не має на такий розподіл земель жодних прав. Утім, Київрада теж сумновідома своїм ставленням до природно-заповідного фонду – згадаймо Жуків острів, котрий із заповідної території перетворено на об’єкт для забудови рішенням київських депутатів. Саме до знищення київського лісу ведуть і розширення Києва, і політика Київської області. Уже забудована значна частина земель, що безпосередньо примикають до міської смуги. Активно знищуються ліси Обухівського району (навколо м. Українка, с. Плюти, с. Безрадичі, смт. Козин та ін.)».
За даними НЕЦУ, в межах самого Києва є величеньке кільце приміських лісів: 17 000 га Дарницького ЛПГ, 15 000 га Святошинського ЛПГ і 5 000 га ЛПГ «Конча-Заспа». Тобто лісопаркові господарства Києва загалом займають територію 37 000 га. Цього цілком достатньо, щоб ціною дикої природи розгорнути будівництво кількох потужних житлових масивів.
У 2003-2007 роках Київська міська рада роздала під забудову значну частину парків, а кількість автотранспорту в місті зросла до небачених обсягів. Тепер чисте повітря в Києві почало залежати переважно від збереження приміських лісів. Навколо столиці практично немає лісів, окрім тих, які безпосередньо входять до її складу. Це, фактично все, що є. Тому знищення цих лісів, за словами Олексія Василюка, призведе до значного погіршення екологічного та санітарного стану столиці, не говорячи вже про шкоду для самої природи.
Ліси Києва грають дуже вагому екологічну роль, і значна їх частина має статус природно-заповідних територій. Серед них до 15 дрібних об’єктів і такі великі, як лісовий заказник «Межигірсько-Пуща-Водищинський» (1892 га), що практично повністю поглинає територію однойменних лісництв і, власне Національний природний парк «Голосіївський», що включає до свого складу 5400 га лісів Голосіївського району міста – практично все ЛПГ «Конча-Заспа».
Достатньо вникнути хоча б в останню сесію Київради 2007 року. Більшість відгуків ЗМІ про цю сесію стосувалися безпардонного дерибану лісу. Так, цілих 30 га лісів «Пуща-Водиці» передано хокейному клубу «Сокіл», що будуватиме спортивно-оздоровчий комплекс з льодовим стадіоном. 13 га ландшафтного заказника «Пуща-Водиця», тобто власне природно-заповідної території з віковими дубами, передали до складу земель ТОВ «Рибальський рай» (у Святошинському ЛПГ). Ще 6 га броварських лісів незабаром перетворяться на ресторан, готель і житлові будинки ТОВ «Будівельні технології груп» (у Дарницькому ЛПГ). І нарешті, в ЛПГ «Конча-Заспа» міськрада передала овочевій фабриці (!) під житлове будівництво урочища Самбурки, Китаєво і Болгарське, які є частинами Голосіївського лісу.
Є й неофіційні дані про те, що потужний дерибан лісу для депутатів самої Київради, який не вдався в 2005 році у Пуща-Водиці і був викритий тодішнім депутатом Іванченком, буде тепер «повторений» у Конча-Заспі біля с. Мриги. На тлі цих підготовчих дій знищення дерев на території біля озера Заспа та острова Ольжин скидається на початок відкритих «військових дій» проти об’єктів ПЗФ відразу після виборів.
Землі, на яких у липні цього року розгортається «лісоповал», належать Трипільському товариству «Пролетарська правда». Забудовники Конча-Заспи, з котрими «співпрацює» «Пролетарська правда», себе не приховують. Це українсько-ізраїльське товариство UPG-Development, яке в Україні представлено товариством First Ukrainian Development. Товариство, окрім забудови Конча-Заспи, займається побудовою торгівельного комплексу біля Пирогово, збирається також забудувати всю набережну Дніпра. До речі, сайт, на якому були розміщені усі ці проекти, вже два місяці як не працює. Промовистий факт!
Раніше біля озера Заспа була конюшня, в радянські часи там відпочивав Хрущов. Конюшня існує й досі, але перебуває на межі закриття. Власники намагались у 2002 році зробити на її території гольф-клуб, від нього на полі й досі лишилися щити, але ідею цю згодом полишили. Була спроба робити там гідронамив (знову ж таки всупереч чинному законодавству про природно-заповідний фонд), але з ним також не дуже склалося. Нині «інвестиції» пополивли в банальне розчищення території від «зайвого» лісу…
Людоньки добрі, прислухайтесь – на цих землях розпачливо й безнадійно благають порятунку, дерева! Адже незабаром на місці «розчищеної» пустки постане щось. Чергові котеджі не для простих смертних? Лишилося чекати зовсім недовго початку будівельних робіт. І тоді може статися так, що буде пізно щось змінювати.
«Свобода», № 26 (390)