З часу розвалу СРСР на пострадянському просторі відбувається ціла низка конфліктів. Деякі з них вже стали збройними, деякі жевріють, чекаючи свого часу. Ні для кого не є таємницею, що всі вони провокуються та підтримуються російськими чинниками (створення та підтримка т.зв. опозиції, заохочення сепаратистів, збройне втручання тощо). Для Росії це є звичний і зручний шлях до відновлення імперії. Молоді незалежні держави змушені, крім вирішення нагальних економічних та соціальних проблем, зважати на постійну загрозу російського втручання в їх внутрішні справи. Більшість країн, які обрали незалежний від Росії, демократичний, європейський шлях розвитку, щиро сподівалися (а дехто й досі сподівається) на всебічну підтримку світової спільноти, яку гарантують (на словах) ООН, НАТО та інші поборники прав, свобод і демократії. Події в Грузії показали, що так звана "світова спільнота" є звичайною світовою свинотою, що зажралася й яку не турбує ні якась-там Грузія, ні будь-яка інша держава, ні навіть можливість третьої світової війни – аби ніщо не сколихнуло їх теплого гнойовища. Відсутність історичної пам'яті й турбота про своє сите сьогодення за рахунок інших та нездатність прогнозувати подальший розвиток подій - відмінна риса вгодованої свиноти. Але і їхню долю будуть вирішувати не вони!

Рішення країн-членів НАТО, прийняті в Брюсселі 19 серпня 2008 року, їх позиція, як і позиція ООН, щодо агресивного зовнішньополітичного курсу Росії один до одного повторюють ставлення Ліги Націй до агресії націонал- соціалістичної Німеччини щодо Чехословаччини. Дуже символічним і промовистим є не тільки те, що ганебне Брюссельське рішення було прийняте в 70-ту річницю Мюнхенської змови, а й те, що основні лобісти курсу "задоволення апетиту агресора" були ті ж самі, що й 70 років тому – Британія, Франція, Германія. Не може бути випадковим збіг і тотожність вислову Чемберлена в 1938-му "Для чого нам рити окопи через те, що десь пересварилися люди, про яких ми нічого не знаємо?" й нинішнього британського міністра закордонних справ Девіда Мілібенда "...так, Росія порушила міжнародне право, але міжнародна ізоляція Росії була би невірним кроком. Навпаки, ми виступаємо за розвиток відносин з нею". Домовленості світової спільноти з Гітлером і "гарантії", надані ними Чехословаччині, логічно призвели до початку ІІ Світової війни. Впевненість агресора в безкарності лише надає йому сили та розпалює апетит. За маленькою Чехословаччиною настала черга Польщі, Франції та інших країн. Байдужість світової спільноти дозволила здійснити Голокост та винищити мільйони людей у війні, якої можна було уникнути.

Нинішня політична ситуація дозволяє провести певні аналогії, які свідчать, що Росія повторює шлях і методи Гітлера але з більшим (російським) розмахом:

- Німеччина прагне повернути світовий вплив і території, втрачені внаслідок поразки у І Світовій війні;

- Росія прагне повернути вплив і території, втрачені внаслідок розвалу СРСР;

- Німеччина провокує заворушення в Судетській області і підтримує заколотників;

- Росія провокує і підтримує конфлікти в Абхазії, Осетії, Придністров'ї, підтримує й спрямовує сепаратистів Криму;

- Німеччина у відповідь на законні дії уряду Чехословаччини, який придушував антидержавний заколот, вводить свої війська в Судетську область "для захисту проживаючих там німців";

- Росія перешкоджає Грузії приборкати заколотників в Абхазії та Цхінвалі й, "захищаючи російських громадян", вводить свої війська на територію Грузії;

- Ліга Націй вирішує не сваритися з Німеччиною і домовитися шляхом поступок;

- ООН і НАТО вирішують не дратувати Росію, не застосовувати методів тиску, а лагідно умовляти її поводитися в межах законів;

- Німеччина разом з СРСР нападає на Польщу, починається ІІ Світова війна;

- Росія "з метою захисту російських громадян та російськомовних" нападає на Україну, Прибалтійські країни та інші пострадянські держави, де "утискають російськомовне населення". Після відновлення імперії в межах СРСР - повертає під свій вплив країн колишнього соцтабору та реалізує ідею світового панування шляхом окупації або встановлення маріонеткових режимів в інших країнах Європи та по всьому світу.

Комусь остання паралель видається фантастичною? Вгодовані та самозакохані європейці вважають неможливим нецивілізоване вирішення питань у сучасному світі? Між демократичними і цивілізованими країнами – можливо. Але Росія до демократії та цивілізованості має дуже опосередковане відношення. Це переконливо доводить: геноцид чеченського народу, розв'язання війни під час Олімпіади, заяви про довічну належність Росії окупованих нею територій (Курильські о-ви, Кенігсберг, Карелія, Чечня, Севастополь тощо). Поведінка російських військових в локальних конфліктах більше нагадує дії орди Батия, ніж дії військ цивілізованої країни (зачистки, заручники, мародерство тощо). Московські політики найбільше розраховують на право сили і з задоволенням її демонструють за будь-якої нагоди. Пошук зовнішнього ворога, який заважає росіянам мирно жити, завжди був улюбленим заняттям російського керівництва, яке відволікає увагу народу від внутрішніх проблем та збільшує імперію. Тим більше, що російські вояки дуже невдоволені бідністю грузинських міст і поселень, де їм вдалося розжитися лише одягом "секондхенд", чачею та унітазами. Багата пожива в містах України, Балтії та Європи тьмарить розум нащадків Золотої Орди.

Звичайно, доля України світову спільноту цікавить не більше за долю Грузії і через нас сваритися з Москвою теж ніхто не буде. А чи буде щось більше за "стурбованість" у разі повернення до імперського ярма "споконвічних російських земель Естляндії, Ліфляндії та Курляндії"? Маю великий сумнів, що навіть втручання Росії у внутрішні справи Польщі та інших європейських і балканських держав (організація заколотів, встановлення маріонеткових режимів, пряма агресія) змусить когось ризикувати енергетичним добробутом заради миру. Доки бомби не впали на Париж та Лондон, доти не було адекватної реакції на дії Гітлера – доки не буде безпосередньої загрози їхнім інтересам і території від Росії, доти вони будуть співпрацювати з новітнім агресором. Лише США та країни, які на собі відчули всі "переваги" російської "дружби" та окупації, розуміють всі можливі наслідки заохочення імперських амбіцій Росії та намагаються адекватно реагувати на прояви її агресії. То що робити державам, які потрапили у сферу життєвих інтересів Росії? Європейська спільнота рекомендує мирно вирішувати всі питання з Москвою (тобто підпорядкувати свої державні і національні інтереси інтересам Росії) і не розраховувати на будь-яку реальну допомогу Заходу. Напевно вони ностальгують за СРСР і прагнуть відродити "імперію зла" за рахунок незалежності інших держав (щоправда про наслідки ніхто не думає). Чи влаштовує ця рекомендація народи, призначені на заклання Москві?

Чи згодні з наслідками цих рекомендацій народи Британії, Франції, Німеччини та інших прихильників "співпраці з Росією"?

Є ще варіант вирішення проблеми, який пропонуємо і реалізовуємо ми, українські націоналісти. Єдиний шлях успішної протидії імперській експансії Росії полягає в єднанні політичних, економічних та збройних потенціалів всіх народів, яким загрожує Московська агресія. Перший крок у цьому напрямку вже зроблено – створено Міжнародний Антиімперський Фронт. Наступним кроком має бути приєднання до діяльності МАІФ державних чинників зацікавлених країн та утворення дієвої системи колективної безпеки. Лише реальні силові та економічні фактори впливу здатні стримати агресора. Україна, з огляду на відмову Європи і НАТО виконувати свої зобов'язання ефективно захищати її територіальну цілісність та суверенітет, повинна в найближчий час відновити ядерний потенціал (тактична зброя середнього радіусу дії). Лише таким чином, спираючись на власні сили, а не на облудні обіцянки світової спільноти, держави-об'єкти російської експансії можуть відстояти свій суверенітет. Лише рішучою протидією будь-яким агресивним діям Росії можна запобігти розв'язанню третьої світової війни.