Інтернет-видання «Українська правда» оприлюднило «Психологічний портрет Віктора Андрійовича Ющенка» у двох частинах. Актуально? Демократично? Не поспішаймо. Під двома чималенькими матеріалами стоїть підпис: «www. ПРАВДА.com.ua». Без жодного імені. «Это психологический портрет Ющенко, подготовленный группой профессиональных психологов (а бувають ще й психологи-аматори? «він працює двірником, але такий вже психолог!»? – Б.Б.), пожелавших, к сожалению, остаться неназванными», – пише редакція у передмові. Оце – перший момент, який насторожує. Як правило, редакції дуже обережно ставляться до невідомих їм авторів, які уникають підписувати свої матеріали. У передмові «УП» чесно зізналася, що автори даного «портрету» не лише їй невідомі, а й матеріал подавали не особисто: «…Морозов ознакомил нас с документом, который редакция, после достаточно долгих раздумий, решила опубликовать практически полностью». «Статтю писав не психолог», – саме таку думку одностайно висловили колеги, з якими я її обговорював. «Продукція штабу якоїсь політичної сили», – от на яку думку наводить таємничість авторів.

Що більше вчитуєшся у статтю, то більше зростає кількість моментів, що насторожують. «Редакция «УП» готова открыть дискуссию и предоставить слово психологам, имеющим альтернативные точки зрения», – написано у передмові. Зверніть увагу: тут автори мусять довести свій фах психолога, інших авторів до дискусії не запросили. Не дивно, що за десять днів з моменту публікації першої частини «портрету» жодного матеріалу з альтернативним поглядом так і не з’явилося. Не з’явилося й психологічних портретів інших провідних політиків – хоча б Юлії Тимошенко або Віктора Януковича. А вони ж напевне були б не менш цікавими! Що ж у матеріалі «УП» просто-таки кидається у вічі – то це величезна кількість посилань на сумнівні джерела (як от буцімто розшифровки буцімто телефонних розмов Ющенка – хто й для чого організовував їх прослуховування?) і ще більша кількість буцімто його цитат та нібито фактів з його життя взагалі без посилань на жодні джерела.

«Мы не можем сказать с уверенностью, что информация о психическом здоровье человека, а скорее – о его психологических качествах – когда-то станет обязательной…», – написано в редакційній передмові до другої частини публікації. Як же спритно психологічні якості прирівняно до психічних хвороб! У такому ж дусі складено й весь «портрет». І дух цей найбільше нагадує пропагандистські опуси радянської майже тезки «УП» - газети «Правда»: узяти реальні факти, що викликають негативну реакцію у суспільстві, додати теж реальні, але вже неоднозначні факти, супроводивши їх однозначно негативними коментарями та оцінками, та розчинити серед них сумнівні, а то й геть брехливі твердження, які б приголомшили аудиторію й не залишили б у неї жодних сумнівів: герой публікації є агентом імперіалізму, сіонізму, ісламського фундаменталізму та взагалі всієї світової реакції, разом узятої. От саме за таким методом і спечено «психологічний портрет» Ющенка.

«Я принадлежу к той категории людей, для которых семья – первоначальная ценность», – наводить «УП» цитату з Ющенка. Мільйони українців підписалися б під цими словами. Тільки не «Українська правда»: «такая зацикленность», «гипертрофировано оценивает влияние семьи» – так коментує вона наведену цитату. Ну просто тобі нехтування священним ділом класової боротьби та культивування міщанського світогляду! Для посилення враження додано цитату з матері Ющенка: «Теперь мне Витя говорит: для меня Петя – как отец». (Чомусь і сам Ющенко, й його мати в усіх наведених цитатах висловлюються лише російською мовою.)  Автори «портрету» роблять висновок: «Известно, что отношения между детьми, как правило, далеки от идиллии: имеются конкуренция, конфликт возрастов, ревность… Отцовский комплекс у старшего брата к младшему проявляется… в неполных или неблагополучных семьях, когда насилие родителей… старший брат… пытается оградить младшего от негатива, который испытал сам». То що ж, усі люди, стосунки яких із братами та сестрами були не ідилічними, але дружніми, мусять тепер сумнівавтися у своїх «психологічних якостях», які насправді «психічне здоров’я»?

«Абсолютизация роли отца и фетишизация социальной иерархии в сознании ВАЮ показывают, что он не прошёл стадию, известную как конфликт поколений, бунтарство против родителей», – веде далі «УП». Жодних доказів того, що саме так і було, вона не наводить, видаючи припущення за факт. Напевне, анонімні психологи вважали б за норму, коли б у Ющенка й тепер, у віці п’ятдесяти з гаком років, тривав період бунтарства проти батьків? Мабуть, вони хотіли б, щоб і тепер, коли батьків Ющенка немає серед нас, він посилав би їм услід публічні звинувачення?

Цитуємо далі: «На этой же почве… у многих возникает паранойя, когда мания преследования…». Жодного доказу, що Ющенко страждає на манію переслідування, жодної згадки, що «в багатьох» не означає «в усіх» і навіть «у більшості», але це не заважає назвати цілий розділ статті: «Следствие – паранойя».  Далі цей «діагноз» править за доведений: «У параноиков, вступающих в брак…». Одним зі звинувачень на адресу Ющенка є сьогоднішня відсутність у нього емоційної близькості з його... колишньою дружиною. Доводять цей, поза сумнівом, ганебний факт автори украй оригінально – вони змальовують... поведінку колишньої дружини Ющенка на похороні його матері: вона не підійшла до нього під час церемонії, хоча й плакала. Той факт, що поруч із президентом була його теперішня дружина, жодного значення, напевне, не має. Можливо, до речі, що «фахові психологи» можуть робити висновки про якості чоловіка зі змалювання поведінки його колишньої дружини. Може, це – новаторський метод такий. Може, психологи тепер вірять, що колишні дружини не мають своїх власних психологічних особливостей. Хоч би як там було, ані слова про поведінку самого Ющенка стосовно його першої дружини у статті немає.

Віктор Балога стверджує, що «доля Ющенка перебуває в руках Божих», – таким є ще один «викривальний факт». Досліджувати психологію Ющенка за висловлюваннями Балоги – теж, напевне, позбавленого власних психологічних якостей, – то, мабуть, ще один новаторський метод.

Ще одне звинувачення: Ющенко «пытается трансформировать окружающий мир» замість підлаштовуватися під нього. Цікаво лише: чи чотири роки тому люди вийшли на Майдан не саме для того, щоб новий президент змінював світ? Може, краще було б вимагати продовження президентства «цілком нормального» Кучми, який був неперевершеним майстром підлаштовуватися? Видається все ж, що падіння популярності Ющенка викликане не його спробами змінити світ, а протилежним – тим, що він змінив світ менше, ніж від нього чекали.

Читаємо далі: «Количество врагов и ненависть к ним постоянно растут (ранее – Медведчук, затем – Тимошенко, теперь – Жвания)». Чи міг хто-небудь уявити, що грізний та всесильний Медведчук, який міцно тримав у кулаку всю пресу, коли-небудь постане на сторінках нескореної «Української правди» жертвою ющенківської сваволі? Може, пожаліла б його «УП», призначила б своїм шеф-редактором?

Згадують автори й скандальну прес-конференцію Ющенка 2005 року після публікацій про його сина: «Уровень агрессии, истерики и хамства вообще вышел из-под контроля». Не згадують єдиного: Ющенко після того вибачився перед кореспондентом тієї самої «УП»! Цього ніколи не робив жоден «нормальний» політик, це правда. Якби про це згадали, розсипалося б ще одне звинувачення: «Никогда не признаёт ошибок».

Ющенко виступає за помісну православну церкву, але підтримує «Посольство Боже» – отаким є ще одне звинувачення на його адресу. Як підтримує – адміністративно, фінансово, морально? Ні про що подібне досі не доводилося чути. Чи, може, він мав би заборонити всі «нетрадиційні» церкви й заснувати «єдино правильну» державну?       

«Невысокие способности к синтезу и анализу» Ющенка не заважають авторам констатувати його високий інтелектуальний коефіцієнт. Схильність до усамітнення в тяжкі моменти теж є для них «аномалією». Звісно ж, «нормальний мужик» у таких ситуаціях знайшов би, з ким «поміркувати на трьох». Захоплення гончарною справою, малюванням та бджільництвом доводять авторам його прагнення втекти від реальності. Поза сумнівом, читачі «УП», що мають якісь хобі, не одну ніч не могли заснути, прочитавши все це.

Але головне звинувачення проти Ющенка просто-таки страшне: він вагався, чи ставати головою Нацбанку, потім не був упевнений, чи погоджуватися стати прем’єр-міністром, а 1999 року навіть відмовився балотуватися на посаду президента! Заперечити тут справді важко: чи може нормальний політик не чіплятися за владу, мов п’явка? Ні, нормальний – не може. Тут справді має бути щось не те. До речі: всі розмови, ніби Ющенко готовий на все, аби тільки отримати другий термін президентства, досі ґрунтуються лише на непрямих (іноді – надто вже непрямих) аргументах.

Що до мене, я далекий від ідеалізації Ющенка. Багато з чим у статті, на жаль, доводиться погодитися. Не викликає сумнівів: Ющенко – інтроверт, якому за комп’ютером у кабінеті незрівнянно комфортніше, ніж на трибуні. Часто складається враження, що політична діяльність обтяжує його, вона не є для Ющенка справою душі. Усе це так. Але чи є все це такими вже тяжкими гріхами – особливо якщо порівняти їх із «середньостатистичним» образом українського політика?

Акт журналістського кілерства – от що оприлюднила «УП» під виглядом психологічного портрету президента.