“Севастополь – не місто слави російського флоту, а прадавнє українське місто”.

Це фундаментальне у світовій історії відкриття пролунало з вуст не якого-небудь маргінала-недоука. Озвучив його народний депутат України Володимир Яворівський, і не де-небудь, а у своїй авторській програмі на Першому каналі Національного радіо. Так, Яворівський зачитував листа від слухача. Але жодним словом не прокоментував, не уточнив наведеного пасажу, навпаки – він використав його як аргумент серед низки інших.

Якби це був поодинокий випадок, можна було б пропустити його повз вуха. Можна було б нагадати Яворівському: навіть якщо ставити знак рівності між Україною та Київською Руссю, факт хрещення князя Володимира в населеному греками Херсонесі робить його українським рівно настільки, наскільки одруження дочки Ярослава Мудрого з французьким монархом робить українськими Париж, Авіньйон, Орлеан та інші французькі міста. Можна було б нагадати й інше: ідентифікувати Севастополь та Херсонес в історичному плані не можна: ще сто років тому Херсонес був досить віддаленим передмістям Севастополя, а перетворився на його частину, “мікрорайон”, уже у ХХ столітті.

Але річ не в тім. От спробуйте здогадатися: як сприймають подібну “аргументацію” мешканці Севастополя? Принаймні ті, що цілком щиро вважають своє місто історично російським. Може, вони, почувши таке, одразу ж мали покаятися в невігластві й змінити свої погляди на 180 градусів? Щось не віриться. Радше за все, їхня реакція буде протилежною й варіюватиметься від роздратування до ворожості. Ті з севастопольців, хто, вважаючи своє місто історично російським, тим не менше толерантно ставиться до України та нинішньої належності міста саме їй (а таких чимало), після такого от “повчання” ставитимуться до України менш толерантно.

А чи багато “аргументації” іншого ґатунку вам доводилося зустрічати? Чи чули ви коли-небудь, чи читали, щоб наші ЗМІ детально, аргументовано, зі знанням справи доводили “невід’ємну українськість” міста? Чи, може, це роблять наші політики або політологи? А може, ви бодай раз зустрічали, щоб хтось навів паралелі з містами, збудованими імперіями на теренах колишніх колоній, які тепер, після отримання тими колоніями незалежності, стали їхніми невід’ємними частинами? Бомбей, Касабланка, Дублін? Чи чули ви, щоб коли-небудь предметом виступів політиків ставали реальні проблеми Севастополя, яких удосталь, та шляхи їх розв’язання?

Ні, уся інформація зводиться до антиукраїнських акцій у цьому місті та нібито суцільної антиукраїнської налаштованості його населення. До того ж інформація ця часто-густо виявляється перебільшеною чи, як тепер заведено казати у ЗМІ, “розігнаною”. Севастопольців змальовують або як дурнів, або як ворогів. А потім бідкаються: як же це так, ну ніяк не вдається прищепити мешканцям міста почуття патріотизму!

У тому, що от уже вісімнадцятий рік проблема Севастополя стоїть так гостро й не думає розв’язуватися, чималою є провина наших аж занадто патріотичних політиків та громадських діячів. Це вони відштовхують Севастополь від України.