Питання стосовно запровадження в Україні двопартійної системи знято з порядку денного, однак лише до слушного моменту. Надто вже наполегливими були спроби. Саме це мала за мету планована угода між БЮТ та Партією регіонів про мораторій на вибори аж до 2015 року: зрозуміло, це були б уже не вибори, а торжество «керованої демократії». Більшість таких партій, на сім років позбавлених перспектив та спонсорських коштів, зійшли б зі сцени, НУ-НС, найімовірніше, розпався б, і амбітні політики примкнули б до БЮТ або ПР. Саме до двопартійності мав привести законопроект Сергія Соболєва про підвищення прохідного бар’єру. Навряд чи Соболєв подав би його без схвалення лідерами БЮТ.

Так, в Україні забагато партій, про більшість з яких середній українець ніколи не чув, а переважна кількість наших партій, і далеко не лише малих,— то насправді бізнес-корпорації. Але чи стала б порятунком узаконена двопартійність? Для українців вона асоціюється передусім з Америкою та Великою Британією. Отож, мовляв, влаштуємо й собі двопартійність та й заживемо, як англійці? Навряд...

І в Англії, й у США виборча система є мажоритарною. Отже, припускає можливість обрання до парламенту незалежних кандидатів. Двопартійність за умов виборів за закритими списками? Це – річ у демократичних державах невідома.

Мало того, і в Англії, і в Америці двопартійність є радше журналістською метафорою, ніж конституційною реальністю. У Великій Британії є, наприклад, Ліберальна партія. Колись саме вона була головним опонентом Консервативної, але перед війною втратила вплив і поступилася Лейбористській. І все-таки депутати від неї й сьогодні присутні в Палаті громад. Тобто домінування двох визначених партій не є чимось даним раз і назавжди. У найбільшому штаті США – Каліфорнії, – як і в багатьох інших, досить сильні позиції зелених.

І в Англії, і в Америці двопартійність  умовна, склалася історично. Її ніхто не призначав і не запроваджував силоміць, ніхто не створював для партій-лідерів тепличних умов. В Україні ж ідеться саме про це. До слова, спроба запровадити двопартійність уже була. Згадаймо НДП та “Громаду”? Ну й де вони тепер?

Нарешті, запровадження двопартійності вкрай небезпечне за умов розколу країни. До чого вона призведе? До того, що Україна розділиться на дві однопартійні, тоталітарні половинки, несумісні між собою. Якщо номінально й збережеться цілісність держави, то змагання між двома партіями на виборах буде не змаганням ідей, а боротьбою двох угруповань-монополістів за територію, за переділ зон контролю. Це не мало б нічого спільного з демократією. А втім, протистояння між такими угрупованнями зазвичай відбувається аж ніяк не у спосіб виборів...

Для кого двопартійність зручна, то це для політиків. За таких умов їм не треба доводити власне лідерство. Їм не треба, бодай задля годиться, грати в діалог із суспільством. Конкуренції бути не може, так само як і оновлення: нове покоління не зможе прийти у політику інакше, як з дозволу та після вишколу в чинних вождів.