Віктор Ющенко вирішив нарешті розв'язати проблему енергетичної залежності України від Росії. Як було заявлено, Президент призначив дати, коли він заслухає глав обласних адміністрацій на предмет того, яких саме заходів з енергозбереження та переходу на нетрадиційну енергетичну орієнтацію було вжито у підвідомчих їм регіонах. А ще вони муситимуть доповісти, яких заходів буде вжито надалі. Виходить, нарешті чи не найболючішу проблему буде зрушено з місця?

Глави адміністрацій зможуть доповісти, будьте певні. І сумнівів бути не мусить. Якщо зібрати докупи тексти їхніх доповідей і спалити їх, можна буде обігріти середніх розмірів місто. Що дійсно викликає сумніви, то це те, чи можна буде отримати від цих промов яку-небудь більшу користь.

От як бувало в СРСР? Зникав, скажімо, з продажу туалетний папір. Тут само організовували міністерство туалетної промисловості, а ще й відповідний відділ у ЦК. Керувати справою викликали визнаних майстрів ліквідації проривів, які протягом своєї партійно-адміністративної кар'єри проривали все що завгодно – від науки до сільського господарства. І починалися наради, наради, наради. На них заслуховували численні доповіді, оголошували подяки та догани, ставили на вид та суворо вказували – от був в СРСР такий вид адміністративного покарання: “Чиновникові такому-то було суворо вказано“. Ні, туалетний папір у підсумку так і не з'являвся у продажу. Але ж як робота кипіла!

А ще в Китаї за часів Мао Цзедуна вирішили влаштувати Великий Стрибок. Саме так, з великої літери, – бо твердили, що так зватиметься ціла епоха. Усі китайці від малого до старого нашвидкуруч опановували навички металургів, а домни будували навіть у дворах будинків. Отримана в підсумку продукція виявилася непридатною навіть для не такої вже вибагливої тодішньої китайської промисловості.

Виглядає, що щось дуже подібне відбувається сьогодні в нас. Енергозбереження та використання альтернативних джерел енергії – то нагальна проблема національного значення, а то й питання національної безпеки. Тому, здавалося б, і розв'язувати її мусили б на національному рівні. Не завадила б навіть національна програма. І готувати її мали б хто завгодно – учені-енергетики, геологи, економісти, можливо, навіть фізики. Тільки не професійні адміністратори. Їхня справа – брати до виконання, і не більше. А розв'язувати національну проблему на рівні районів та селищ міського типу – то справа безперспективна від самого початку. Чудесники адміністрування не зможуть дістати енергію з рукавів, хоч би на вуха повставали.

В одній із славетних мініатюр Аркадія Райкіна були такі слова: “Привязать бы ей к ноге динамо – пусть она ток дает в недоразвитые районы!“. Якби ж то знайти спосіб, як перетворювати кипучу енергію наших державних та регіональних адміністраторів на світло та тепло!