Усесвітня економічна криза справила на пострадянських просторах вельми несподіваний психологічний ефект. Інтернет – і російський, і наш – переповнений оптимістичними, ледь не переможними очікуваннями: мовляв, найбільших втрат від кризи зазнають країни, що їх умовно об’єднують під поняттям «Захід». Упаде, мовляв, долар, упаде євро, розвалиться Євросоюз, і лідерами світової економіки відтак стануть Китай, Росія та інші країни, що нині лідерами не є. Називають Індію, Бразилію та деякі інші; об’єднує їх, зокрема, те, що вони не розташовані ані в Європі, ані в Північній Америці. Та й Україні від того щось перепаде. Тож сидімо тихо й спокійно та чекаймо на тріумфальну ходу кризи: її перемога буде нашою перемогою.

Цікаво (а може, навіть смішно) от що: у численних інтернетівських форумах багато дописувачів прославляють Китай ледь не як «єдину надію всього прогресивного людства на позбавлення від диктату США», а в інших темах вони ж на чому світ стоїть лають китайські товари. Велич – окремо, якість товарів – окремо. Якби ці люди спробували логічно зв’язати обидві свої тези, оптимізму їм поменшало б.

Справді: чому одні країни – багаті, а інші – бідні, одні – розвинені, а інші – «ті, що розвиваються»? Є у світовій економіці такий показник – частка готової продукції в експорті країни. Так от: що більшою вона є, то розвиненішою є країна. Можна довго розмірковувати про причини та історичні передумови, але факт залишається фактом: станом на сьогодні розвинені країни продають машини та обладнання, модний готовий одяг, високоякісні продукти харчування тощо; середньорозвинені країни продають напівфабрикати, вузли та деталі; слаборозвинені країни продають сировину.

І, на превеликий жаль, Україна належить до другої категорії, якщо не до третьої. Як, до речі, й Росія. Сподівання на те, що західні країни зазнають унаслідок кризи повного занепаду, й Росія автоматично вийде у світові економічні лідери, є нічим іншим, як сподіваннями: після кризи світ купуватиме не занепадницькі «Вольво», «Порше» та «Тойоти», а автомобілі Волзького автомобільного заводу. Ну, або Запорізького.

З якого дива він стане це робити, «теорія чекання» не пояснює. Але уявімо, занепав-таки Захід, занепали країни – виробники готової продукції. Хто й на якого біса стане тоді купувати український сталевий прокат? Кому й навіщо знадобиться нарощувати споживання російських нафти та газу? Занепад розвинених країн із неминучістю потягне за собою занепад країн, що спеціалізуються на виробництві напівфабрикатів та сировини. Ані про яке їхнє світове лідерство не буде й мови. Країни, що спеціалізуються на сировині, можуть стати світовими лідерами за однієї-єдиної умови – якщо зазнає регресу людська цивілізація в цілому, якщо вона повернеться до стану кінця ХІХ століття, а то й більш ранніх епох. Навряд чи в такому разі світове лідерство нинішніх середнячків означатиме поліпшення життєвих стандартів їхнього населення.

Криза може вивести у світові економічні лідери нові країни. Але за однієї умови – коли вони скористаються нею, щоб «перезапустити» власну економіку, модернізувати її. Коли ж сидіти на печі й чекати – нічого доброго з того вийти не може.