27 березня Партія регіонів розпочала акції протесту з вимогою відставки уряду і президента країни. «Кризі – стоп! Владу – до відповідальності!» – такими є офіційні гасла учасників акцій. Партійну ініціативу підтримала Федерація профспілок України, «підверставши» під неї організоване Профспілкою працівників геології, геодезії та картографії України пікетування будівлі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України з вимогою негайно розпочати в поточному році бюджетне фінансування геолого-розвідувальних робіт.

У контексті нинішньої кризи такі дії є доволі логічними і справді мали б успіх та, відповідно, принесли б їхнім ініціаторам додаткову популярність, якби не одне «але». Партія регіонів і за своїм персональним складом, і за ідеологією – це партія великого капіталу, роботодавців. Тих самих роботодавців, стримувати апетити яких та утримувати їх від намагань пом’якшити для себе наслідки кризи коштом найманих працівників закликані профспілки. Синхронізоване з діями ФПУ дійство регіоналів виглядає ще більшим абсурдом. Не дивно, що, попри всі негаразди, акції підтримала незрівнянно менша кількість громадян, ніж планували їхні організатори.

Експерти-політологи вже встигли охрестити цю ініціативу як «кидання коштів на вітер» (Кость Бондаренко), «штучний і неефективний процес» (Володимир Золотарьов), «джерело транспортних проблем»  (Олег Проценко) та «елемент тиску в торзі між Партією регіонів, БЮТ і Президентом» (Віталій Кулик). «Партія регіонів має йти і бастувати там, де перебувають їхні заводи», – вважає директор Агенції моделювання ситуацій Олекса Голобуцький. І колись і в Донецькій, і в Луганській областях зрозуміють, що починати слід не з центральної, а з місцевої влади, з директорів. Штучність заходу, в якому олігархи намагаються видати себе за борців за права трудящих, а «державні» профспілки дозволяють використовувати себе як ширму цієї штучності, не затуляє, проте, того факту, що великий капітал намагається використати кризу ще й для того, щоб додати собі бодай якихось дивідендів.