Схоже, що Сирія прагне до пошуку компромісів зі Заходом. Так у своєму інтерв’ю впливовій британській газеті The Guardian президент Сирії Башар аль-Ассад (який до того взагалі рідко погоджувався на інтерв’ю) наголосив на необхідності діалогу зі Сполученими Штатами Америки, без якого всі надії на мир у регіоні є ілюзорними.

Проте нещодавно президент Сирії Башар аль-Ассад в інтерв'ю італійській газети La Repubblica вирішив піти значно далі, заявивши, що на 80% американські і сирійські позицій збігаються. Таким чином, можна зробити припущення, що сирійський лідер прийняв пропозицію президента Барака Обами почати нормалізацію стосунків між Сирією і Сполученими Штатами Америки. Так що ж, можна сказати, що сирійська ізоляція закінчується?

Як зазначає впливова американська газета The New York Times, Сирія виходить з міжнародної ізоляції, але не слід забувати, що у неї є свої інтереси, тому зараз складно сказати, куди приведе діалог між колишньою державою-ізгоєм і світовою спільнотою. Причину зміни ставлення до Сирії The New York Times бачить в її тісних зв'язках з Іраном, які раніше й послужили приводом для її ізоляції. Тепер же сунітські країни кардинальним чином змінили свою тактику, внаслідок чого сирійське керівництво зміцнилося в думці, що стосунки з Іраном можуть принести йому велику користь: Сирія претендує на роль «незамінного регіонального брокера».

Проте і в Сирії не всі оцінюють «відлигу» в стосунках зі США однаково позитивно. За президента Джорджа Буша ситуація була визначеною, від Сирії нічого не чекали, а з приходом президента Барака Обами на неї почали покладати певні очікування, хоча вимоги американців по суті залишилися незмінними. Хоча ключова для сирійської зовнішньої політики проблема Голанських висот залишається невирішеною, а прихід до влади в Ізраїлі коаліційного уряду на чолі з Біньяміном Нетаньяху може ускладнити переговори з цього питання, існують перспективи для міжнародного діалогу за участю Сирії. У зв'язку з усуненням точок напруженості в одних країнах (наприклад, в Лівані) і збігом політичних інтересів в інших (таких як Ірак), у Сирії, з одного боку, і США, Саудівської Аравії і її союзників – з іншого боку, існують реальні можливості для прогресу в дипломатичній сфері.

Утім, при цьому потрібно розуміти, що для Сирії подібний крок, безумовно, означає певні геополітичні витрати. По-перше, згода на відновлення стосунків з Америкою йде врозріз з позицією Ірану, керівництво якого, не дивлячись на тепле послання Барака Обами, приурочене на початок Навруза, днями в чергове у різкій формі відмовилося починати переговорний процес з США на американських умовах. Таким чином, хоч і побічно, але Сирія не захотіла підтримати позицію свого основного союзника в регіоні.

По-друге, не варто забувати того факту, що в кінці минулого року США демонстративно завдали удару по території Сирії в районі кордону з Іраком. І хоча конфлікт стався ще за адміністрації президента Джорджа Буша, в результаті американської операції загинули люди. На подібному фоні бажання президента Сирії Башара аль-Ассада до стрімкого покращення стосунків з Вашингтоном навряд чи додасть сирійському керівництву популярності в арабському світі.

Проте, багато чого все говорить про те, що Дамаск вже ж зробив свій вибір. Які ж переваги та компенсуючі позначені вище витрати, сподівається отримати Башара аль-Ассада від свого рішення?

Безумовно, певну роль грає і бажання сирійського керівництва стати частиною світового політичного бомонду. Варто пригадати, що в грудні Євросоюз і Сирія домовилися про підписання в першій половині 2009 років Угоду про асоціацію. Проте, видається, що повною мірою а поведінку сирійського керівництва визначила внутрішньополітична ситуація в Ізраїлі.

Як відомо, незадовго до ізраїльської операції в секторі Газа, Дамаск і Тель-Авів вели, за посередництва прем'єра Туреччини, переговори про укладення мирного договору і повернення Сирії Ізраїлем Голанських висот. При цьому, за словами Башара аль-Ассада, ізраїльський прем'єр Ехуд Ольмерт був майже готовий повернути території. Але буквально опісля декілька годин після переговорів почалася операція в секторі Газа, й уряд Сирії вийшов з переговорного процесу.

Проте, якщо США дійсно попросять Ізраїль повернути Голанські висоти Сирії, то вочевидь, що цей крок буде пов'язаний з серйозними поступками Вашингтону з боку Дамаску. Ці поступки не можуть бути виражені лише в припиненні підтримки «Хезболлаху» і ХАМАСу, так само як і посередницькими функціями між Вашингтоном і Тегераном. США, аби зробити іранське керівництво згідливішим, в першу чергу зацікавлені розірвати вісь Тегеран-Дамаск, і саме за рух в подібному напрямі Сполучені Штати можуть пообіцяти Сирії сприяння в рішення територіальних суперечок з Ізраїлем.

Чи удасться Сполученим Штатам істотно ослабити вісь Тегеран-Дамаск? Поки важко судити про це, проте в будь-якому разі підхід, заснований на ізоляції однієї з найбільших країн регіону, не приведе в довгостроковому плані до стабілізації обстановки на Близькому Сході.

Проте якщо говорити про відносини, то не можна не помітити того, що вони в основному асиметричні і кожна зі сторін хоче отримувати більше, ніж дає іншій. На мій погляд, зв’язки Ірану з Сирією багато у чому ґрунтуються на бажанні, а не на реальності. Обидва «союзники», систематично вдаючись до взаємного обману постійно творили міф про те, що сила альянсу залежить від економічного, політичного і військового співробітництва, у той час як більша частина такого співробітництва існує лише на папері. Сирія навряд чи отримала велику користь зі своїх відносин з Іраном, в той час як вона гостро потребує економічних реформ та масових капіталовкладень, яких лише Захід може їй надати.

Для реалізації намірів і цілей Іран та Сирія мають дуже мало спільного: в той час Сирія є світською державою, у Ірані наявний теократичний режим. А також персидська культура у порівнянні з арабської культурою мають дві зовсім різні національні ідентичності. Ці два народи при цьому не мають спільного кордону, що не може сприяти торгівлі й перевести відносини на істотно інший рівень. Їхні економіки розрізняються у тому, що Іран отримує прибутки переважно від нафти, а Сирія є в цілому аграрним суспільством.

Іран потребує передових технологій, чого Сирія не в змозі йому забезпечити, а Сирії потребує капіталовкладень, чого Іран не може запропонувати. І вирішальним питанням політики є те, що Сирія підтримує арабську мирну ініціативу з Ізраїлем, у той час Тегеран продовжує виступати проти будь-яких мирних переговорів з Ізраїлем, а ізраїльсько-сирійські мирні переговори він активно намагався зірвати.

Крім того, Сирія намагається стати інтелектуальним центром арабської нації та прагне відновлення свої позиції в якості провідної арабської держави. Конкуруючи на цьому поприщі з Єгиптом. Іран же прагне регіональної гегемонії та ядерної зброї, намагаючись підпорядкувати своєму впливу сунітські арабські держави. Прірва між цими двома країнами отримала глибоке відображення в їхніх повсякденних відносинах, їх політичне співробітництво і попередній характер поставлених стратегічних цілей створює димову завісу, котрою намагаються прикрити хиткість цього протиприродного альянсу.

Найважливіший висновок, на мій погляд, з ситуації, котра склалася на сьогодні у сирійсько-американських стосунках, є той, що керівництво Сирії, власне, як і більшості країн Близького Сходу, нарешті усвідомило, що всі учасники цього протистояння вичерпали свій наступальний ресурс. І, відтак, приречені роками стояти на місці незалежно від того наскільки це протистояння буде виснажувати ресурси країн і відволікати від вирішення інших нагальних проблем в регіоні.

Можна сказати, що налаштованість Сирії до компромісів надає реальну можливість для неї стати одним із факторів стабільності на Близькому Сході. Якщо Сирія реально продемонструє свою прихильність і повагу до суверенітету демократичного Лівану та неухильно почне дотримуватися добросусідських відносин з Іраком, прагнутиме до стабільності в регіоні, то цілком ймовірний серйозний політичний діалог між США і Сирією, котрий допоможе двом сторонам краще зрозуміти позицію одна одної.

І як пише іракська газета Al-Sabah: «Міністр закордонних справ Сирії Валід аль-Моаллем вважає, що Сирії не потрібні посередники для проведення діалогу зі Сполученими Штатами. Мова йде про французьку тенденцію відігравати посередницьку роль для встановлення діалогу між Дамаском і Вашингтоном. Валід аль-Моаллем підкреслив: «Є прямі відносини між двома країнами, і якщо США хочуть відкрити цей діалог, ми завжди готові до цього». Він вважає, що нова адміністрація США змінить свою політику стосовно Сирії і, наголосивши на необхідності Вашингтону вчитися у європейських країн і враховувати сирійське географічне положення, історичну роль і важливість Сирії для стабільності у регіоні».