У радянські часи: все було просто. На Перше травня належало зранку зібратися разом із членами свого трудового колективу, прийняти по сто грамів, пройтися перед трибунами, на яких стоять партійні бонзи, прокричати “ура!” цим бонзам, пронести повз них портрети членів політбюро та прапори союзних республік, прийняти ще по сто грамів, а потім розійтися, щоб продовжити свято вдома. При цьому хтось, звісно, примудрявся тікати на дачу чи в село до батьків – працювати на городі, але загалом усе було просто і ясно.

Насправді ж 1 Травня – зовсім не комуністичне, а соціал-демократичне, профспілкове, робітниче свято. 1889 року установчий конгрес Другого інтернаціоналу ухвалив рішення про святкування 1-го травня як дня міжнародної пролетарської солідарності. 1890-го робітники Німеччини, Франції, Бельгії, Австрії, Польщі, низки інших країн провели уперше першотравневі святкові заходи. Це була вагома маніфестація політичної самостійності соціал-демократичного руху, підтриманого профспілками, його здатності захистити інтереси найманих працівників.

1 Травня в Україні почали відзначати одночасно з усією Європою – того ж 1890-го року зібрали мітинг львівські робітники. На підавстрійських землях Першотравень відзначався легально як день пролетарської солідарності. А от на підросійській Україні, за відсутності демократичних свобод, робітники мусили маскуватися, і нерідко маївки проводилися у формі великодніх зібрань на природі – з частуваннями, гармошкою, співами, танцями. А з 1905 року, коли в Російській імперії влада змушено дозволила елементарні політичні свободи, 1 Травня можна було вже відзначати більш-менш легально.

1917 року після падіння самодержавства під червоними (тоді це не був партійний стяг) і жовто-блакитними прапорами активно відзначали пролетарське свято українські соціалістичні партії, зорганізовані навколо Центральної Ради. Поряд із соціальними вони висунули й національні гасла, які дістали активну підтримку більшості трудящого люду. А от у наступні роки це свято почали привласнювати більшовики, за якийсь час перетворивши його з символу солідарності трудящих у боротьбі за свої права на день висловлення народом своєї абсолютної лояльності до влади. Те саме зробили й нацисти: у нас мало хто знає, що Перше травня було офіційним святом у Німеччині 1930-х, і Гітлер особисто вручав передовикам соціального змагання золоті знамена ударників...

Долаючи спадщину минулого, українські демократи останніх двох десятиліть чомусь вирішили не відновлювати справжній зміст 1 Травня, а просто забути це свято. А даремно: наймані працівники зі своїми інтересами – це десятки мільйонів людей, а в ситуації, коли їхні права часто-густо залишаються тільки на папері, солідарність у боротьбі за такі права – велика сила. Тому незалежним профспілкам варто більшу увагу звертати на проведення масових акцій 1 Травня. Тим більше, що вони – сьогодні фактично єдині законні спадкоємці тих давніх українських борців за права трудящих.