Поки глядачі слухняно спостерігали за  «сантабарбарою» Юлії Тимошенко та Віктора Януковича, країна опинилася у справжній біді. Це трапилося 11 червня, коли у Верховній Раді відбулося голосування щодо прийняття у другому читанні та в цілому законопроекту «Про соціальний діалог в Україні». На щастя, проект закону був знятий з розгляду завдяки активним діям Конфедерації Вільних профспілок України (КВПУ), оперативному втручанню Міжнародної Конфедерації профспілок (МКП) та, звісно ж, київських журналістів. Проте небезпека пройшла так близько, що мусимо констатувати: виграли битву – готуймося до війни.

Під час засідання парламенту один із лобістів законопроекту, голова підкомітету Комітету з питань соціальної політики та праці Михайло Папієв заявив, що документ буде розглянуто під час наступного пленарного тижня, «щоб він набрав не менш ніж 400 голосів»... Слід пам’ятати, що саме пан Папієв при підготовці проекту до другого читання вніс до його тексту правку, яка передбачає включення до закону чотирьох нових статей, що ведуть до встановлення в Україні профспілкової монополії одного об’єднання – Федерації профспілок України (ФПУ).

У боротьбі за профспілковий рух України КВПУ звернулася до МКП з проханням про підтримку й отримала її з боку цієї поважної структури (відповідь від Генерального секретаря МКП Гая Рейдера на стор. 2).

Бізнес-схема

«Страшний законопроект з красивою назвою» – так встигли назвати проект «Про соціальний діалог в Україні» столичні журналісти. Річ у тім, що в разі прийняття парламентом даного законопроекту під фактичним контролем бізнес-групи екс-міністра Юрія Бойка та мільярдера Дмитра Фірташа опиняться три фонди: Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. А сумарний бюджет цих фондів у 2009 році становитиме близько 20 млрд грн з урахуванням видатків на допомогу з безробіття, які постійно зростають.

Схема дерибану проста, як і все геніальне. Законопроект «Про соціальний діалог в Україні», авторами якого стали народні депутати з фракції Партії регіонів Василь Хара, Олександр Стоян та Ярослав Сухий, спрямований передусім «на регулювання взаємних відносин держави, об’єднань роботодавців та професійних спілок». Але профспілки та об’єднання роботодавців поділяються проектом на «репрезентативні» і «нерепрезентативні». Тобто на ті, що матимуть повноваження для участі в «соціальному діалозі» та «співуправлінні», і ті, що відповідних прав не матимуть. А «критерії репрезентативності», прописані в законопроекті за пропозицією Михайла Папієва, народного депутата від об’єднаних есдеків Віктора Медведчука, екс-міністра праці в обох урядах Віктора Януковича, дозволяють очолюваній нардепом-«регіоналом» Василем Харою ФПУ проголосити «нерепрезентативними» близько сотні всеукраїнських профспілок та їхніх об’єднань, які не входять до її складу. Крім того, делегувати своїх представників до правлінь і наглядових рад фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування віднині зможуть не окремі всеукраїнські профспілки, а тільки «репрезентативні об’єднання профспілок», вимогам до яких відповідає... лише сама ФПУ.

Таким чином прийняття законопроекту дасть змогу ФПУ стати монополістом «захисту прав трудящих», Партія регіонів в образі ФПУ отримає суттєву електоральну базу на будь-які вибори, а особисто Василь Хара, близький до Юрія Бойка та Михайла Папієва, зможе фактично одноосібно контролювати усіх 15 членів правлінь фондів від «профспілкової сторони». Крім того, відповідно до підписаного у квітні цього року між Федерацією роботодавців України (ФРУ) та Конфедерацією роботодавців України (КРУ) меморандуму, очолювана паном Бойком Федерація роботодавців має «на боці роботодавців» у правліннях фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування 8 голосів з 15. Таким чином, після консолідації паном Харою «профспілкових політичних активів» разом вони контролюватимуть 23 з 45 голосів у правлінні кожного з фондів, що дасть змогу призначити їхніми виконавчими директорами делегованих «групою Фірташа» фінансових управлінців.

Ситуацію коментує Олексій Кляшторний, керівник Центру соціальних досліджень КВПУ: «Василь Хара не настільки простий, щоб завтра ж прибрати з правлінь фондів представників «неФПУшних» профспілок. Після прийняття законопроекту спочатку він займеться «внутрішньою ротацією», у рамках якої замінить тих профспілкових представників, висунутих галузевими профспілками у складі очолюваної ним Федерації, яких не розглядає як стовідсотково відданих особисто собі. А члени правлінь та наглядових рад від «альтернативних профспілок», над якими висітиме дамоклів меч виведення зі складу цих органів у зв’язку з їхньою «нерепрезентативністю», з усіх принципових питань самі голосуватимуть так, як їм скаже Хара».

Маргарита Тух, залучений МКП міжнародний консультант з питань трудового права, стверджує: «У теперішній версії законопроект «Про соціальний діалог» справді не відповідає стандартам МОП. Він позбавляє багато профспілок їхніх місць у три- та двосторонніх органах соціального діалогу не тому, що ці профспілки є справді нерепрезентативними, а тому, що репрезентативність визначається з використанням суб’єктивних, нечітких та не повністю адекватних критеріїв».

Проте один з народних депутатів, що побажав залишитися для читачів невідомим, днями розповів, що «бізнесова частина» фракцій ПР та БЮТ впевнені у позитивному голосуванні за законопроект «Про соціальний діалог», з огляду на на підписані ними у квітні взаємні зобов’язання в рамках меморандуму між організаціями роботодавців. Нардепи впевнені, що провал ідеї політичної «широкої коаліції» між їхніми силами не вплине на консолідоване результативне голосування з даного законопроекту, що уособлює їхні спільні бізнес-інтереси, де бізнесмени із БЮТ виступають молодшими партнерами групи Бойка-Фірташа.

Монополізація профспілкового руху

А тепер докладніше про ситуацію, у яку можуть потрапити «нерепрезентативні» професійні спілки. Олексій Кляшторний наголошує, що на сьогодні, згідно із законодавством, усі всеукраїнські профспілки, легалізовані Міністерством юстиції, є юридично рівноправними та жодній з них, де-юре, не може бути відмовлено в участі у веденні переговорів та укладенні галузевої колективної угоди в галузі, де діють їхні первинні організації. У законопроекті «Про соціальний діалог в Україні», тим часом, сказано: «на галузевому рівні для участі у колективних переговорах з укладення галузевих (міжгалузевих) угод та для делегування представників до три(дво)сторонніх органів соціального діалогу» повноваження матимуть лише такі «організації профспілок та їх об’єднання», що:

– їхніми членами є не менш як 10% працівників, зайнятих у відповідній галузі;

– забезпечили на підприємствах, в установах і організаціях… укладення не менш як 5% від загальної кількості колективних договорів у відповідному виді економічній діяльності;

– мають досвід роботи не менше одного року та організаційно-технічну інфраструктуру (наявність штату працівників, приміщення, вебсайт чи інші засоби масової інформації тощо), адміністративну та фінансову незалежність.

Аналогічним чином «репрезентативними» на рівні областей проголошуються лише обласні профспілки та їх об’єднання, «створені за територіальною ознакою, членами яких є не менш як 5% зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці».

Внаслідок цього від офіційних механізмів соціального діалогу, у тому числі ведення колективних переговорів та укладення угоди на галузевому рівні, автоматично відсікаються, наприклад, такі «фахові» профспілки, як Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації України (ПАЛС ЦА), що охоплює переважну більшість українських пілотів, проте значно менше, ніж 10% усіх «працівників повітряного транспорту». Крім того, від участі в механізмі соціального партнерства відсторонюються нові зростаючі організації, зокрема такі, як Вільна профспілка освіти і науки України, що на сьогодні вже є учасницею галузевої угоди та членом Інтернаціоналу освіти, проте охоплює менш ніж 10% усіх працівників освіти.

На окрему увагу заслуговують норми ст. ст. 6 та 8, які передбачають, що до розгляду на предмет визнання репрезентативною профспілка допускається не раніш ніж через 2 роки з моменту її легалізації, а сама ця процедура має проводитися не частіше, ніж раз на 5 років. Але ж ні для кого не секрет, наскільки поширеною сьогодні в Україні є практика «автоматичної пролонгації» колективних угод, коли в багатьох галузях діють угоди, формальний термін яких давно минув, проте вони вважаються чинними «до підписання нових». Таким чином, у реальному житті новостворена національна профспілка за певних обставин може чекати протягом 10 і більше років на можливість приєднання до галузевої та генеральної угод.

Олексій Кляшторний підкреслює, що все перелічене вище, безумовно, є серйозним порушенням права на організацію та ведення колективних переговорів, передбачених конвенціями МОП №87 та 98. Адже профспілки, по-суті, позбавляються права незалежно та самостійно визначати свою структуру і сферу дії, якщо вони прагнуть досягти визнання як репрезентативні та здобути офіційне право на ведення колективних переговорів. А в умовах глобальної економічної кризи реалізація цих намірів призвела б до ситуації, коли профспілковий рух буде позбавлено можливості вільно існувати, розвиватися та діяти як реальний соціальний партнер роботодавців і влади.

Юрій Кармазін, народний депутат від НУНС, під час засідання про законопроект висловився коротко: «Проголосять нерепрезентативними близько сотні всеукраїнських профспілок та їх об’єднань, що не входять до складу одної-єдиної «правильної» профспілки».