Про конфліктну ситуацію довкола національного природного парку «Гуцульщина» писали й говорили неодноразово, проте писали здебільшого поверхово, лише про окремі елементи конфлікту. Для того, щоб громадськість побачила проблему в комплексі, пропонуємо це журналістське розслідування, як спробу докопатися до правди й розкрити корупційні схеми, пов’язані із земельними питаннями.
Все було спочатку гладко
Після руйнівної повені на Закарпатті 1998 року, причиною якої була неконтрольована вирубка лісових масивів, питання береження лісового фонду вийшло чи не на перше місце. Розуміючи, що така проблема може торкнутися й Косівського району, місцеві громадські активісти спільно з владою зондували можливість створення національного природного парку. Тоді осіб, які б виступали проти цієї ідеї, не помічалось, і чи не вперше громадськість та місцева влада були одностайні. Так, у червні 1998 р. місцева райрада одноголосно прийняла рішення, що офіційно засвідчило намір чиновників дбати про лісовий фонд Косівського району. Це вже пізніше опоненти парку говоритимуть, що ідея була нав’язана згори, хоча факти свідчать про протилежне.
2002 року ініціативу створення національного природного парку схвалив президент, який видав відповідний указ – «Про створення НПП «Гуцульщина». Здавалося, мети досягнуто: президентський указ є, погодження сільських рад про відведення землі під парк є. Але це лише здавалося до того часу, поки бізнес, що має реальний вплив на владу, не зацікавився ласим шматком земель парку.
Де починається бізнес, там охорона природи закінчується
Очевидно, що не всі ініціатори створення національного природного парку мали добрі наміри. Як приклад, наводимо звернення до парку «Гуцульщина» від приватного підприємства «ГОШ» (4 січня 2003 р.) про виділення 3-гектарної ділянки лісового фонду національного парку, в якому, звісно ж, було відмовлено. Цікаво те, що директором згаданого підприємства є колишній ініціатор створення «Гуцульщини» та теперішній її опонент М. Данилюк. Невідомо, на що сподівався пан Данилюк, звертаючися з таким проханням, адже не було жодних законних підстав для надання йому ділянки в оренду, оскільки вона не розміщена в зоні стаціонарної чи регульованої рекреації. Це, мабуть, і стало чинником, який спонукав цього високоповажного пана виступити проти парку, запевняючи, що цим він боронить інтереси гуцулів.
Звідси напрошується висновок: представники місцевого бізнесу, які були серед ініціаторів створення парку, не надто переймалися охороною лісового фонду, а плекали надії на те, що їхня присутність при заснуванні дасть пізніше можливість відірвати ласий шматок гуцульських лісів. Після того, як звернення про виділення в оренду лісових площ повертались авторам з негативною відповіддю, раніше прихильні до парку бізнесмени моментально переходили до категорії затятих опонентів.
Оскільки адміністрація «Гуцульщини» не йшла на жодне порушення закону у виділенні земельних ділянок і домовитись не вдавалось, інструментом боротьби з парком стала місцева влада. Спочатку за загадкових обставин сільські ради стали відкликати власні рішення про погодження відведення земель національному парку, потім з особливим ентузіазмом включилася в процес Косівська районна рада. Надалі відкликані п’ятьма сільськими радами рішення використовуються як аргумент «проти».
Це стало приводом до заздалегідь спланованої боротьби, де за мету поставлено припинити діяльність «Гуцульщини», перевести її землі з державної власності в комунальну, адже комунальними землями райрада може розпоряджатися, а державними – ні. Втрачати контроль над цінними ділянками, на яких можна добряче заробити, не кожному до душі, а особливо коли йдеться про лісові площі в регіоні з великим потенціалом розвитку туристичної галузі.
Винахідливості зажерливих немає меж
У грудні 2006 р. свою винахідливість у переведенні державної землі в комунальну власність стала виявляти Косівська районна рада. Вона береться скасовувати власні рішення, що були на користь створення національного парку. Першим під гарячу руку потрапило одноголосно прийняте рішення в червні 1998 р. «Про створення на території Косівщини національного природного парку «Гуцульщина», другим скасовано включення до НПП «Гуцульщина» низки земельних ділянок. Хоча формально ніде в рішенні місцевої ради не йшлося про закриття парку, але фактично скасуванням даних рішень вона його закривала, не маючи на те повноважень.
Місцеві бізнесмени, що мали вплив на більшість у райраді, усвідомлюючи, що з їхніх рук (місцевої влади) вислизає в державну власність привабливий шматок землі, ніяк не могли заспокоїтись. Але самого рішення райради недостатньо для досягнення мети, тобто припинення існування НПП «Гуцульщина». Треба ще якось перетягнути на свій бік громаду району.
Представники більшості в райраді поширюють неправдиву інформацію про буцімто нав’язану волю Києва. Крім того, райрада обіцяє віддати населенню ліси, що всерйоз збурює громадську думку проти НПП «Гуцульщина». Ще дров у вогонь підкидають висловлювання представників так званої коаліції демократичних сил району, в яких ідеться про намір столичних олігархів загарбати гуцульські ліси. Пізніше це повідомлення стає основною тезою в інформаційній війні проти парку, оскільки населення до олігархів і без того ставиться вкрай негативно, а їм ще до цього кажуть, що ті загарбають ліси. Через низьку обізнаність громадян із законодавством, що стосується природозаповідного фонду, ця брехня сприймається населенням району як чиста правда.
Представник президента проти президента
Отримавши серед населення часткову підтримку ідеї ліквідації «Гуцульщини» завдяки обіцянкам роздати людям ліс, районна рада йде далі й організовує місцевий референдум. На розгляд референдуму виносять питання загальнонаціонального значення. Це суперечить не лише українському законодавству, а й логіці, та Косівський районний суд, що розглядав відповідний протест прокурора, порушення закону тут не виявив і 4 березня 2007 р. референдум усе ж провели.
Судячи з того, як було організовано процес, та з інформації від громадських організацій, що спостерігали за референдумом, можна стверджувати: процес народного волевиявлення був лише формальністю, де явка і результати мали бути такими, які потрібні організаторам. Та завдяки громадському контролю сфальсифікувати явку виборців не вдалося. Не допомогла й видача бюлетенів без паспортів та заяви про голосування вдома, що з’являлись уже під кінець голосування. Явка становила 29% і свідчила про те, що референдум не відбувся. Все ж це не зашкодило організаторам маніпулювати його результатами. Вони й надалі стверджували, що громада району проти, хоча 71% населення не взяв участі в референдумі.
Тут цікаво ще й те, що підтримку референдумові висловив і тодішній голова Косівської РДА Михайло Цьок, хоча він мав би навпаки всіляко сприяти створенню НПП «Гуцульщина» й виконувати президентський указ. Так само залишається невідомим, чому М. Цьок, який колись очолював природоохоронну організацію і був серед найактивніших творців нацпарку, різко змінив свою позицію.
Більш ніж через рік від дати проведення референдуму, на відміну від Косівського районного суду, Львівський апеляційний суд визнає референдум протизаконним, але за його проведення ні голова райради Руслан Присяжний як основний організатор, ні співорганізатори референдуму до сьогоднішнього дня не відповіли перед законом. А в судді, який визнав референдум законним, ніхто не запитав про підстави прийняття такого рішення.
Результати конфлікту
Поки «Гуцульщина» боролася за гарантоване право на існування, місцева влада преспокійно надавала в оренду бізнесменам земельні ділянки, що їм не належать і входять до складу нацпарку. Таку саму ділянку в урочищі Дубина отримав і затятий «захисник» гуцульських інтересів М. Данилюк рішенням Косівської РДА (№ 195 від 17.06.2004р.) і, як говорить Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель, отримав її незаконно (відповідь на запит М. Богомаза від 14.02.2008р. №4-10-284/48).
Така політика місцевої влади в земельних питаннях призвела до труднощів з виготовлення НПП «Гуцульщина» державного акту на право користування земельною ділянкою, оскільки там, де раніше не було жодного господарюючого об’єкта, вони раптом з’явилися. Крім того, Косівська райрада створила прецедент повного й безкарного ігнорування виконання рішень органів державної влади, що може набути реальних обрисів у інших частинах країни.
На даний час конфлікт стих і парк збережено. Хоча невідомо, якою ситуація виглядала б, якби на захист парку не виступили громадські організації, надавши справі інформаційного резонансу, що змусило реагувати центральну владу.
Свідки й учасники конфлікту
Уже не обтяжений посадою Олег Соломченко (колишній заступник голови Косівської райради) дозволяє собі сьогодні відверті коментарі щодо конфлікту. Тому гріх було б цим не скористатися.
І.М. : – У чому ви бачите причину конфлікту?
О. Соломченко: –Причина в прагненні окремих депутатів райради встановити повний вплив на розподіл землі в Косівському районі заради задоволення власних меркантильних інтересів. Існування парку «Гуцульщина» їх у цьому трохи обмежувало, тому райрада, а особливо її голова Р. Присяжний, робили все можливе, щоб позбутися парку й змінити його керівництво.
І.М. : – Наскільки зрозуміло, спроба переведення в комунальну власність земель НПП «Гуцульщина» – це ніщо інше, як намір подальшого земельного дерибану?
О. Соломченко: – Саме так, аби мати вплив на землі чи роздати їх своїм людям.
Дмитро Карп’як, який перший серед журналістів порушив проблему нацпарку «Гуцульщина» (стаття «КОМУ ЗА ДЕРЕВАМИ ЛІСУ НЕ ВИДНО?», київська газета «Дзеркало тижня», № 15 (490) 17 — 23 квітня 2004р), причину і мету конфлікту бачить так:
– Чинити такий шалений спротив розумному у своїй основі президентському указу про створення національного парку – це або бути явним ворогом землі, яка тебе годує, або керуватись у своїх діях лише гіпертрофованою захланністю. Думаю, причина в другому. До чого конкретно призведе ця захланність косівських урядовців у майбутньому, важко передбачити, але аж ніяк не до торжества справедливості
Отже, як бачимо, спроба декількох чиновників і бізнесменів прибрати до своїх рук гори не вдалася, хоча використовувався для цього повний набір інструментів. Місцеве бізнессередовище, яке й спровокувало конфлікт, поки що мовчить, бо втратило контроль за більшістю в районній раді. Як ситуація розвиватиметься далі, невідомо, зате відомо, що гроші правлять світом. І навряд чи Косівський район є тут винятком.
Іван Маруняк,
Громадянська мережа ОПОРА,
за підтримки Інституту розвитку регіональної преси
Значення термінів:
Зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволено влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут заборонено рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів і об'єктів заповідної зони.
Зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку.