Нещодавно відвідала Ніжин – справжню перлину Сіверщини, одне з найдавніших міст України, яке за доби Київської Русі й у середні віки відігравало роль торговельного центру та міста-фортеці. А чи знає пересічний українець про ніжинські історичні принади і пам’ятки історії та культури? Навряд... Хіба що з іменем Миколи Гоголя асоціює це містечко...

Однак мова не про історію Ніжина, а про проблеми, пов’язані з транспортом: у неділю ввечері або в понеділок зранку виїхати з Ніжина у Київському напрямку майже нереально, якщо заздалегідь не подбаєш за квитки. Адже третина ніжинців працює або вчиться в Києві, тож і їздить за маршрутом Київ – Ніжин – Київ. Вдома знайти роботу нереально. А тут ще й колеги з інших регіонів, які в Києві працюють, змушені економити кошти, тож і знімають (орендують) житло в Ніжині. А працюють у Києві, щодня роблячи «маршові переходи» туди-сюди. І така ситуація типова не лише для Ніжина. Бо ж в українських реаліях з «малих міст» виживають найчастіше ті, що розташовані недалеко від великого індустріально-промислового центру: цей центр забирає з «малої України» робочу силу та інтелект.

Шкода, але сучасна українська політика майже не звертає уваги на «малу батьківщину»: і міські прибутки до центру стягаються, і талант та інтелект в урбаністичні центри звозиться... При цьому політики нарікають на «хижацьке ставлення уряду до провінції» (таку критику отримують усі склади Кабінету Міністрів України), на «грабування села» тощо. І хіба що громадські організації готові підтримати цікаві ідеї місцевих громад щодо розвитку «малої України» згідно з європейською традицією. Як каже посол Польщі Яцек Ключковський, Асоціація мерів та Конгрес місцевих громад України активно вивчають польський досвід налагодження так званого «провінційного життя» – хоча, за словами дипломата, «європейці все рідше використовують термін «провінція»: невеликі містечка і селища називають «малою – Угорщиною, Чехією, Польщею»... І у цих «малих» місцинах часто творилась історія тієї чи іншої держави, і, чесно кажучи, Україна тут не виняток. Проблема лишень у небажанні політикуму провадити реальні зміни, нехай би вони були й болісними на перших етапах. Брати на себе відповідальність напередодні виборів (а вибори різного ґатунку в нас – уже явище перманентне) не хоче ані нинішня влада, ані опозиція. Так, більшість туристичних об’єктів, пов’язаних з європейською історією і культурними здобутками, містяться у невеликих містах або в селах (за нашим розумінням). Завдяки туризмові і сувенірній продукції, розвиткові супутньої інфраструктури ці містечка розвиваються, часом придбати нерухомість у таких містечках значно складніше, ніж у столиці – бо ж імідж... історичний центр... слава героям... І це, мабуть, насправді реальне прославлення героїв давно минулих баталій і воєн, а не показна побудова пам’ятників чи відзначення ювілеїв. Пам’ять має бути живою, і поруч з кам’яним монументом повинно буяти життя – людини, громади, міста чи села.