Усесвітньо відомий боксер та голова фракції у Київській міській раді Віталій Кличко подав до Шевченківського районного суду Києва позов на Київську міську державну адміністрацію. Він звинуватив адміністрацію в необґрунтованому підвищенні тарифів за комунальні послуги. Міські керманичі спростовують звинувачення: мовляв, середня зарплата по Києву є найвищою в Україні й становить понад 3000 гривень, а комунальні тарифи, навіть після їхнього підвищення, є найнижчими в країні. Так це чи не зовсім так – у даному разі цікавим є інше.

Цікавою є економічна філософія нинішньої київської влади. Її уявлення про те, чим є оплата комунальних послуг, її природа та функції. От уявіть собі: приходите ви до магазину з наміром купити кілограм ковбаси. Вибираєте ковбасу, на ціннику якої чітко написано: 35 гривень за кілограм. Замовляєте той кілограм у продавщиці, вона його відрізає й вимагає сплатити 60 гривень. «Чому це так?» – дивуєтеся ви й чуєте від продавщиці: «То у вас же висока зарплата!»

Неможливо, – скажете ви. А от для Київської міської адміністрації це цілком можливо. Бо насправді холодна вода, гаряча вода, опалення та всі без винятку інші комунальні послуги – це товар. Який має свою цілком визначену вартість. За своїми товарними якостями жодної відмінності від ковбаси комунальні послуги не мають. Точніше, вони мають-таки одну-єдину відмінність: ринок комунальних послуг є жорстко монопольним, а отже, чинники попиту та пропозиції мусили б впливати на ціну комунальних послуг дуже й дуже обмежено.

У будь-якому разі розмір середньої зарплати киян не має до ціни комунальних послуг ніякого стосунку. Ведучи мову про середню зарплату, міська влада розписується в тому, що сприймає комунальні послуги та їхню оплату киянами зовсім не як продаж товарів та послуг. Такий собі податок на проживання в Києві – от як уявляють собі вони оплату комунальних послуг. Це – м’яко кажучи. Якщо висловлюватися жорсткіше, подібний підхід дуже нагадує таке не надто поважне ремесло, як рекетирство: хочете тут жити – платіть. Платіть от просто тому, що міська адміністрація тут – влада та сила.

Столична влада, таким чином, вважає киян за щось подібне до вигідного банківського вкладу. Порахував, мовляв, кількість мешканців – і стрижи з кожного дивіденди. Не має значення, чи то до міського бюджету, чи то ще кудись. Головне – пов’язуванням ціни комунальних послуг із розміром середньої зарплати киян міська влада визнала: вона вважає мешканців столиці не громадянами, не своїми виборцями, а майном. Як колись поміщики вважали за майно кріпаків.