«Поясни мені, чому українська влада постійно підтримує великий олігархічний бізнес – металургію, будівельну галузь – і не допомагає малому підприємництву?» Це питання постійно муляє мого німецького колегу, який живе в Києві від часу Помаранчевої революції і намагається збагнути деякі економічні істини, не притаманні старій Європі.

І на мої обережні «ну, нещодавно уряд розглядав проблеми малого і середнього бізнесу...» колега рубанув: «Знаєш, це від початку 1990-х років усі ваші уряди розглядають-розглядають це питання, а реальної допомоги ані сімейні ресторанчики, ані маленькі пошивні майстерні не отримують!»

А днями я прочитала статистику по Західній і Центральній Україні: виявляється, криза майже не торкнулась оцього малого бізнесу – родинних готелів і ресторанів, пошивних і ремонтних майстерень, сільськогосподарського виробництва тощо. Навпаки: дехто розширив свою діяльність, скориставшись загальмуванням розвитку «акул» харчової і легкої промисловості. Тим більше, що й робочі руки з’явилися нові: ті, кого скоротили або звільнили через скорочення виробництва, охоче пішли працювати до «дрібного господаря». А на ринках усіх без винятку міст України спостерігається певне пожвавлення: городяни, економлячи сімейний бюджет, повернулися на ринки, купляючи там свіже, домашнє, смачненьке...

А от життя в малого бізнесу – не смачне і не веселе. Пан Микола, що торгує своїм молоком і м’ясом на одному з київських ринків, каже: «Ми усупереч отим усім «підтримкам» працюємо: самі корів і свиней доглядаємо, самі корми купляємо, самі оце городом зайнялися... А влада має свої погляди на сільське господарство: я з Київщини, то наше місцеве начальство селян підбурює: мовляв, продайте землю, он є клієнти небідні. А як ми землю продамо – хто нас годуватиме, як потім гроші заробляти будемо?! От і стоїмо горою за свої ділянки...»

У містах проблеми дещо інші: пані Оля з Тернополя має свій невеликий ресторанчик на львівській трасі і каже, що місцеві контролюючі органи однаково ставляться і до її невеликого господарства, і до мережі ресторанів поруч: «Я одна, з родиною працюю, ну хіба що двох студенток маю як найману робочу силу. То ми платимо все по повній, і до нас приїздять з перевірками частіше, ніж до власника мотельно-ресторанних комплексів поруч. Бо ж він має «руку» в місцевих властях, а я – ні».

Проте самою лише корупцією пані Ольга ситуацію не обмежує: за її словами, українська влада на центральному рівні не цікавиться проблемами малого бізнесу. Бо ж легше олігархам допомогти, вони можуть «красно подякувати»... а малий бізнес для влади – так собі, дріб’язок... Хоча з цього «дріб’язка» живуть сотні тисяч людей, які власною працею, ініціативами справді розбудовують Україну «знизу».