Політтехнології навколо Януковича

Усі, без винятку, соціальні збурення в Україні за часів президентства В.Ф. Януковича (податковий майдан, автомайдан, день гніву тощо) активно супроводжуються, зокрема в Інтернеті, погрозами румунського варіанту 1989 року, спрямовуючи негативні емоції мас у жадане русло.

Чим же так відзначилась Румунська революція 1989 року, що хтось із неймовірним завзяттям готує ідеологічне підґрунтя для подібного варіанту вирішення соціальних проблем в Україні? Пригадаймо: наближені особи до Президента Румунії Ніколае Чаушеску забезпечили доступ розлюченої революційної маси до Чаушеску та його жінки - Єлєни Петреску, яка була основним радником у професійних справах свого чоловіка, подбавши при цьому про негайне їхнє осудження і розстріл. У результаті: і народ випустив пару, і мертві нічого вже не розкажуть про механізми, основних виконавців і кремлівських програмістів антинародної диктатури в Румунії. Хоча, лише під час революції 1989 року, за офіційними даними, в Румунії загинуло 1104 людини.

Те, що певні олігархи, висуваючи на пост Президента України кандидатуру Віктора Федоровича Януковича і фінансуючи його передвиборчу кампанію, відводили Януковичу роль цапа-відбувайла, я думаю, сьогодні у більшості не викликає сумніву. Обідрати останнє з українського народу та повісити на нащадків громадян України кабальні борги, забезпечивши розтягування запозичень по кишенях спонсорів передвиборчої президентської кампанії – досить прибутковий бізнес-проект. Але, враховуючи те, що за таку масштабну аферу народ вимагатиме крові, то технологічно треба подбати про цапа-відбувайла, на якого  народ випустив би свій гнів.

         Із сьогоднішніми повноваженнями Президент України занадто небезпечний для мафіозних структур аби не сковувати його тотальним народним обуренням. Забезпечуючи власний вплив на Президента - ці «бізнес-партнери», отримуючи шалені прибутки завдяки економічній політиці В.Ф. Януковича, нашіптують йому на вухо чужими устами деструктивні поради - харківські угоди, податковий кодекс, пенсійну реформу, ув’язнення Ю.Тимошенко тощо. Деякі наче вкрай і необхідні, але катастрофічні за своєю суттю і виконанням. Як кажуть: - «Застав дурня Богу молитися, він і лоб розіб’є». Заганяючи такими «дурнями» Президента в глухий кут. А при досягненні критичного незадоволення шахрайською владою та особисто Президентом, у основних «бізнесменів» виникне необхідність збереження награбованого майна та своєї шкіри, - виступити в якості визволителів народу від «узурпатора Президента-кримінальника», забезпечивши таким чином свій позитивний образ - визволителів народу та залишаючи важелі формування і впливу на владу у своїх руках. 

         Усе це добре бачать різні суб’єкти міжнародних відносин, що і намагаються використати у своїх інтересах. Хтось намагається затягнути Україну у вічну боргову кабалу, розплатитися за яку можна лише самим найдорожчим, що є для кожної країни – землею. А хтось планує повернути Україну до себе разом з усіма її «бізнесменами», а точніше - з їхнім награбованим майном, наче норовисту блудну доньку до рідного дому. Так, до Російської імперії. І затятих прихильників такого повернення України в лоно Російської імперії, серед державних чиновників України, хоч і значна меншість, але  не одиниці. Вони-то і використовують свої владні повноваження не на зміцнення і розбудову української держави, а на створення ідеологічного та матеріального плацдарму для імперської російської експансії в Україну. Той же Дмитро Табачник, ставши міністром освіти та науки України, з особливою завзятістю взявся за закриття українських шкіл, переписування підручників з історії України, скорочення годин вивчення державної мови, одночасно збільшуючи години вивчення мови сусідньої держави, - наче уявив себе конкістадором в Америці – знищуючи, таким чином, основні ознаки ідентичності корінного населення України. Що ж, з людьми поводяться настільки нахабно й цинічно, наскільки вони дозволяють.

          Ідеологічні імперські переконання у деяких випадках підсилюються особистими образами. Не від однієї компетентної людини я чув про застосування В.Ф.Януковичем свого улюбленого, так би мовити, засобу виховання – кулаком в зуби – до губернатора Луганської області Олександра Єфремова.

         Як сказав наприкінці лютого 2007 року В. Путін, підводячи підсумок своїх сподівань на правління Віктора Януковича урядом України: – «…падвєлі рєбята в Украінє». Тому для мене не дивно, що комсомольці, з подачі Володимира Путіна, почали підривати компроматом клани розжирілої і знахабнілої «босоти», аби зруйнувати основну опору Віктора Януковича та самим стати князями Малоросії Російської імперії.

За логікою кремлівських програмістів, у час досягнення піку незадоволення народом України правлінням бандитською владою, якійсь комітет порятунку України звернеться до «братньої» Росії з проханням про допомогу у звільненні своїх братів і сестер в Україні від мафіозних кланів, які узурпувавши владу, висмоктують останні соки з народу. Як завжди, ініціаторами створення цього комітету виступлять особи, наближені до перших осіб держави, які добре обізнані з підкилимним життям Президента та тіньовими фінансовими потоками. Аби швидко і оперативно поприбирати зайвих свідків здобуття свого першого мільйону, як ворогів народу, та зі знанням справи взяти у свої руки правління держаною структурою, уже як визволителі народу від «Президента-кримінальника» та його поплічників.   

 Як казав Володимир Вольфович Жириновський – «…ми Украіну бєз вайни заваюєм». Як відомо, те, що у Жириновського на язиці – планується в Кремлі. Але, не завжди кремлівські плани, особливо, що стосуються України, здійснюються. Бо Україна – не Росія.

1989: страта Чаушеску і його дружини Єлєни: http://www.istpravda.com.ua/videos/2010/12/25/10894/