Антарктиды не будет, Антарктиды нет!

26 червня в інофрмагенстві «Укрінформ» відбулася прес-конференція Національного антарктичного наукового центру, далі НАНЦ. Офіційна причина зібрання – звіт про проведення ХХХІ Консультативної наради країн-учасниць Договору про Антарктику в м. Києві. Однак, ті, хто хоч трохи ознайомлені з ситуацією, що склалася навколо антарктичних досліджень, знають, що справжня мета прес-конференції була зовсім іншою.

Кілька слів про НАНЦ – це установа при Міністерстві освіти та науки України, що зобов’язана відповідати за логістику української антарктичної станції, підтримання та проведення наукових досліджень в Антарктиці. НАНЦ — єдина державна структура, що уповноважена країною опікуватися дослідженнями українських науковців в Антарктиді.

Зовсім нещодавно мені до рук потрапила стаття, опублікована у «Дзеркалі тижня», яка серйозно критикує діяльність центру http://www.dt.ua/3000/3100/63298/. Я не берусь судити про її об’єктивність, але адміністрацію НАНЦ вона таки зачепила, отже нема диму без вогню. Судячи з прес-анонсу прес-конференції, що відбулась 26 червня, основною її метою є саме виправдання перед громадськістю (журналістами), тобто змивання бруду, яким було заплямовано шановний НАНЦ у згаданій статті (про незаангажованість запрошеної громадськості піде далі).

Прес-конференція почалася з виступу директора інституту біохімії пана Сергія Комісаренка, який за сумісництвом є головою Міжвідомчої комісії з питань біологічної безпеки (прошу запам’ятати цю посаду), а також був головою Консультативної наради, звіт про яку ми мали почути. Скажу зразу, що звіту ми так і не почули. Натомість, основною темою 15-хвилинного монолога була історія антарктичних досліджень України та отримання нашою державою англійської станції Фарадей (зараз Академік Вернадський). Загалом, інформація, яку я особисто знаю, наприклад, ще зі школи. Однак шановний пан Сергій таки зазначив основні питання, які розглядалися на Консультативній нараді (правда, лише одним реченням). Серед усіх перелічених питань, найпершою стояла проблема впливу людської діяльності на екологію Антарктики.

Варто зазначити, що Консультативна нарада – це міжнародний захід, що проводиться за рішенням усіх країн Антарктичного договору, в якому беруть участь 28 держав, що ведуть наукові дослідження на території Антарктики і мають там станції, а також інші держави, яких цікавить цей континент. Цього разу були офіційно представлені 46 держав.

Важливим аспектом для мене, як для представника активної громадськості, є те, що громадські організації можуть подавати свої пропозиції до Консультативної наради щодо вирішення проблем на білому континенті. А такі проблеми реально існують. Про це ми знаємо з критичних повідомлень відданих охороні природи Антарктики науковців та природоохоронців. Однак, для того, щоб подати свої пропозиції, треба для початку реально оцінювати ситуацію. Адже Україна несе відповідальність перед міжнародною спільнотою за діяльність у регіоні Аргентинських островів, де розташована єдина українська антарктична станція Академік Вернадський. Напередодні такого важливого дійства ми мали пересвідчитися, що на українській станції діє природоохоронний менеджмент-план, що наші науковці здійснюють контроль над природоохоронним режимом території особливої охорони «Острів Грін» (Green Island) і т.і.

Що б ви зробили на нашому місці? Звичайно звернулися б до єдиної відповідальної за це питання інституції, тобто до НАНЦ. Ми так і зробили. Однак, на превеликий жаль, ми не знайшли їх ні на сайті НАНЦ, ні десь ще. Відповідно до закону про інформацію, ми послали інформаційний запит до згаданої установи. Відповідь ми отримали дуже дивну. Вона звучала приблизно так: згадана вами інформація є на сайті, та взагалі, в Україні понад 500 організацій і НАНЦ не має змоги їм відповісти. Дуже прикро, але у відповідь на звернення прокуратури (яке зініціювали ми, не отримавши необхідної нам інформації) заступник Міністерства освіти та науки пан Стріха відповів майже так само. Тобто інформація на сайті, за його словами, є.

Звісно науковці, професіонали (як вони себе називають) більше розбираються у карті сайту, який вони створили, і для них інформація вся там є, але наші старанні пошуки її не виявили, може у вас вийде або у прокуратури http://www.uac.gov.ua/. Дивна ситуація, але ніяких звітів про роботу НАНЦ з перелічених нами питань ми не знайшли навіть в УкрНДІ, куди така інформація має обов’язково подаватись усіма підзвітними державними установами. У результаті, через відсутність даних, участь української громадськості у міжнародній нараді фактично було зірвано. І ті питання, з якими ми хотіли звернутися до міжнародної антарктичної спільноти, не прозвучали. А можливість вирішити їх, поки нарада проходила в Україні, назавжди втрачена…

Отже, нам не залишалось іншого виходу, як прийти на прес-конференцію і задати перелічені вище питання в особистому порядку. Що відповідно, я й зробила. Але й тут ніяких відповідей не почула. Натомість почула, що мене замовлено (це зараз вже стало модно видавати недозволені етикетом держслужбовця і нічим не підтвердженні звинувачення будь-якій зацікавленій у незручному питанні людині). Виявляється НАНЦ в особі пана Литвинова (директора) не зобов’язаний відповідати на інформаційний запити (загалом – порушення закону, на що я й вказала). У відповідь з’явилися пропозиції подати до суду, щоб той розібрався (поважній інституції краще розбиратися в суді, ніж відповісти на питання). Потім чомусь директор центру, шановний пан Литвинов, завів тему про Мадридський протокол, якому підкоряється діяльність НАНЦ (яким чином це стосується заданих мною питань, я так і не зрозуміла). В кінці шановний директор, доктор технічних наук, спитав, а чому, власне, мене цікавить екологія Антарктиди. Однак відповісти мені на це питання не дали, підсумувавши, що мене не може цікавити питання Антарктиди, тому що я не професіонал…Тобто, пан директор НАНЦ зробив все, аби не відповісти на конкретні задані мною запитання (вас це не насторожує)?

На щастя, дану ситуацію прояснив пан Таширев (попередньо заявивши, що скандалу не буде. Цікаво до чого тут скандал?), якого на прес-конференції представляли аж три рази як знаного мікробіолога, співробітника центру. Він, зокрема, заявив, що неможливо відповісти на запитання, інформації, до якого не існує!!! Тобто, можна зробити висновок, що основних питань, які розглядались на Консультативній нараді, українська сторона не досліджувала, що станція Академік Вернадський працює без менеджмент-плану… Якийсь нонсенс виходить. Відповідно, постає питання про доцільність діяльності установи, яка крізь пальці дивиться на такі величезні прогалини в організації антарктичних досліджень України. І купа питань з приводу того, про що ж на тій нараді вони тоді могли говорити?

Можливо, відповіді на ці питання знає пан Таширев. Хоча він і не сидів на трибуні організаторів даного заходу, йому не вдалось оминути уваги громадськості. Перше запитання, на яке змушений був відповідати Таширев, було адресоване пану Комісаренку, який чомусь дуже поспішав і перекинув все на знаного мікробіолога. Власне, запитання полягало в тому, що журналіста видання «Шкіпер» цікавив відповідність законодавству той факт, що в Антарктиду ввозяться штами бактерій з України. Дуже дивно, чому голова Міжвідомчої комісії з питань біологічної безпеки (Комісаренко) не зміг відповісти на це питання. Відповідь мікробіолога, була така: ваша інформація – це повна нісенітниця, нічого такого не робиться, натомість з Антарктиди вивозяться в Україну штами. На думку Таширева, вони абсолютно безпечні, бо начебто, якби антарктичні штами були небезпечними, то за 200 років досліджень білого континенту, це все виявилось би. Як на мене, таке запевнення варте хіба що школяра, зважаючи, принаймні, на те, що мікроорганізми, привезені з Антарктиди, в Україні потрапляють в зовсім інші умови. До того ж людині, знайомій з вітчизняною наукою, запевнення про професійність українських мікробіологів звучатимуть як казка на ніч. Звідси, робиться висновок, що досліджень щодо нешкідливості антарктичних штамів не проводилось українською стороною в наших умовах (інакше би про них обов’язково було зазначено). Тобто, під час роботи українськими мікробіологами не виконується основна вимога, прийнята в провідних країнах світу – перевірка чужорідних штамів на біологічну безпеку (і це в час всесвітньої боротьби з тероризмом). Тоді чим займається Міжвідомча комісія, очолювана паном Комісаренко – мені це досі не зрозуміло. Варто зазначити, що запитання на тему біологічної безпеки антарктичних бактерій пан Таширев вважає нонсенсом і порівнює з презумпцією невинності – хіба він може за таке відповідати?!… Варто над цим задуматись. Нагадує офіційну позицію радянської влади щодо атомної енергетики (до вибуху в Чорнобилі).

Іншим приводом для промови Таширева було моє запитання щодо інформації про відкриття у НАНЦ протипухлинної активності чорних антарктичних дріжджів. По суті, НАНЦ назвав своїм відкриттям (на одному зі звітів центру, на якому був присутній наш представник) те, що вже давно відкрито і запатентовано панною Лях, – без жодних посилань на російську дослідницю. У відповідь пан Таширев заявив, що я не професіонал, що мене замовлено. А потім відверто закликав до неповаги міжнародних патентів! Мені, принаймні, здалося, що заяви про те, що незважаючи на відкриття та патентування пеніциліну, інші держави не купували патент, а тишком розробили свій, звучать саме так. А пан Літвінов, як справжній військовик (бо ж недарма ходить поголос, що він генерал у відставці) заявив, що якщо хтось вигадав пістолет, то це не причина нам його не вигадувати. Цікаво, а як щодо велосипеда? І як це узгоджувалося зі словами Комісаренка про те, що вітчизняні вчені мають працювати в тих галузях, які не охоплені іншими дослідниками. Бр-рю-р. Але повернуся до початку.

Отже конкретного пояснення, щодо привласнення НАНЦ відкритих панною Лях властивостей, я не отримала. У результаті, мене журналістку, спитали про мою спеціалізацію. Чи часто Вас питають на прес-конференцї про спеціалізацію? А потім безцеремонно перевели розмову в інше русло. Благо, цьому сприяли інші зовсім не жорсткі питання присутніх.

Дуже дивно, що така дискусійна тема щодо діяльності НАНЦ абсолютно не зацікавила журналістів, що зібрались послухати звіт про роботу цієї установи. Задавались питання переважно про видобуток нафти та альтернативні джерела енергії, хоча ніякого стосунку до НАНЦ вони не мають. Зі свого досвіду я знаю, що, якщо іде критика з залу в сторону організаторів конференції, то жоден журналіст не пропустить нагоди отримати пакет дискусійних документів або більш детальну інформацію по тому, що висвітлювалось. Варто, мабуть, зазначити: жоден незаангажований журналіст. Не хочеться ображати моїх колег, але атмосфера у залі більше скидалась на такий собі «междусобойчик» між прирученою громадськістю у вигляді «своїх» журналістів та адміністрацією НАНЦ.

Та я знов не про те. До того, як я пішла на цю конференцію, в мене було багато питань своїх та почерпнутих з тої статті в «Дзеркалі тижня». Після конференції до них додалися нові. Зокрема, мене зацікавив звіт про діяльність НАНЦ і про здобутки цієї організації перед громадськістю. На що все-таки були витрачено державою близько 14-16 мільйонів доларів на антарктичні дослідження за період від 1999 до 2008.

То хто мені, неспеціалісту, буде на них відповідати? Чи в нашій країні вже забули про те що потрібно за щось відповідати?